Автостопом — по Галактиці - Дуглас Адамс

— Дивна звістка, щоб репетувати щосили, — кинув Форд.

— Дивна здобич.

— Дивний корабель.

Вони досягли мети. Другою найдивнішою властивістю корабля було те, що на ньому можна було простежити за роботою поля КІК. Зараз вони ясно бачили корабель у всій його красі, просто тому, що знали про його наявність. Та втім, було цілком очевидно, що його більше ніхто не помічав. І це було не тому, що він був невидимий чи діяла якась гіпернеможлива заковика. Технологія, пов’язана з перетворенням чогось зримого в незриме, до такої міри складна, що в дев’ятсот дев’яносто дев’ять мільярдів, дев’ятсот дев’яносто дев’ять мільйонів, дев’ятсот дев’яносто дев’ять тисяч, дев’ятсот дев’яносто дев’ять разів із трильйона набагато простіше і набагато дієвіше просто прибрати об’єкт кудись подалі і обійтися без нього. Якось ультрарозвсюдивідомий ученочародій Еффрафакс Вузьколобський побився об заклад на власну голову, що за рік він зуміє зробити велику мегагору Маграмаль цілком невидимою. Коли більшу частину року він змарнував на обробку гори освітлоклапаронами, змилоляторами рефракції та спектровимараторами, і коли до кінця терміну залишалося дев’ять годин, упрівши, він дійшов висновку, що навряд чи він виконає зарок.

Таким чином, він зі своїми друзями, і друзями його друзів, і друзями друзів його друзів, і друзями друзів разом з друзями його друзів, і деякими не такими вже й близькими їхніми друзями, які, зате, володіли одним з найбільших міжзоряних транспортних агентств, виконали те, що зараз широко визнане як найбільший нічний трудовий подвиг в історії Галактики, тож наступного дня Маграмаль видимою вже не була. Еффрафакс програв свій заклад — а заодно і став нижчим на цілу голову — лише тому, що якийсь судовий виконавець помітив, що (а) прогулюючись по тому терену, де мала бути Маграмаль, він ні разу ні об що не спіткнувся і не роз’юшив собі носа, і (б) у небі засяяв підозрілого вигляду новий місяць.

Поле «Когось Іншого Клопіт» набагато простіше і набагато дійовіше, а до того ж може працювати понад сто років на єдиній батарейці від кишенькового ліхтарика. Справа в тому, що принцип його роботи лежить в притаманній людям природній схильності не бачити нічого з того, чого бачити не бажаєш, побачити не передбачаєш або пояснити собі не можеш. Якби Еффрафакс пофарбував гору в рожевий колір та встановив на ній простий і дешевий генератор поля «Когось Іншого Клопіт», тоді б люди проходили повз гору, навкруг неї і навіть по її схилах і просто ніколи б не помітили, що там щось є. Якраз оцим явищем і вирізнявся корабель Слартібартфаста. Правда, він не був рожевий, та якби і був, то на тлі інших його видимих ознак та була б найнепомітнішою для ока і люди просто б ігнорували її, як і всі інші.

Найнезвичайнішим в ньому було те, що він лиш частково виглядав як звичайний зореліт з напрямними стабілізаторами, дюзами та аварійними люками тощо, а всім іншим він більше нагадував маленьку італійську забігалівку, перевернуту догори дригом.

Форд з Артуром розглядали його з подивом та гострим почуттям урази за попраний добрий смак.

— Так, я знаю, — мовив, наздогнавши їх якраз у цей момент, засапаний та розхвильований Слартібартфаст, — та на те є причина. Гайда, треба рушати. Прадавнє зло встало з могили. Над усіма нами простерті крила смерті. Вилітаємо без зволікань.

— Сподіваюся, що в теплі краї, — сказав Форд.

Форд з Артуром рушили за Слартібартфастом до корабля і були вкрай приголомшені тим, що побачили всередині, і тому зовсім не помітили того, що наступної миті сталося назовні.

З небес на майданчик тихо і без галасу опускався зореліт, та не той, що перед цим, зовсім інший, гладенький і сріблистий, і став вистромлювати свої довгі опори, мов ноги балерини, яка прагне продемонструвати свою мистецьку досконалість.

Він м’яко приземлився. Випустив коротку сходню. По ній збігла висока сіро-зелена постать і наблизилася до купки людей, що зібралися на майданчику, навколо жертв недавньої безглуздої бойні. Постать владно відсторонила зі свого шляху людей і підійшла до чоловіка, який лежав у калюжі крові і якому вже не могла, очевидно, допомогти ніяка медицина, бо він видихав і викашлював останнє. Постать стала біля нього навколішки.

— Артур Філіп Деодат? — запитала вона.

Чоловік, збентежений і зляканий, немічно кивнув.

— Ти — нікчемний мотлох, — прошепотіла постать. — Я вважаю, що перед тим як піти з життя, ти маєш про це почути.

РОЗДІЛ 4

Артурові здалося, що саме небо раптово відступило і дало їм дорогу.

Йому здалося, що атоми його мозку і атоми космосу злилися в одне своїми струменями.

Йому здавалося, що його несе вітром Всесвіту і що той вітер — то він сам.

Йому здавалося, що він є однією з думок Всесвіту і що Всесвіт є однією з його думок.

Людям на крикетному полі «Лордз» примарилося, що десь на північній околиці Лондона з’явився ще один ресторан і вилетів в трубу, як те часто буває з ресторанами, і що він називався «Когось Іншого Клопіт».

— Що сталося? — прошепотів Артур з побожним страхом.

— Ми злетіли, — пояснив Слартібартфаст.

Артур лежав заціпенілий у акселераційному фотелі. Він не був певен, чи його прихопила космічна хвороба, чи релігійний екстаз.

— Гарний лошак, — сказав Форд, намагаючись приховати розчарування від недосконалості зорельота Слартібартфаста. — Та дизайн, на жаль, шкутильгає на всі чотири.

Старий відповів не відразу. Він удивлявся в панель інструментів з виглядом людини, яка намагається подумки перевести градуси Фаренгейта в градуси Цельсія в той час, коли полум’я охопило його власний будинок. Потім він очутився і перевів погляд на широкий панорамний екран, який відображав бентежну плутанину зірок, що струменіли мимо них, мов плетиво срібних ниток. Слартібартфаст ворушив вустами, ніби смакуючи орфографію якогось слова. Зненацька його очі з тривогою стрілили на панель інструментів, затим стурбований вираз його обличчя поступово змінився на звичну похмурість. Він знов перевів погляд на екран, полічив свій пульс. На мить насупився ще більше, потім відпружився.

— Намагатися зрозуміти машину, то дурне діло, — сказав він, — тільки надаремне нервуєшся. То що ти сказав?

— Дизайн, — повторив Форд, — очі б не дивилися.

— В глибинах фундаментального серця розуму та Всесвіту, — сказав Слартібартфаст, — причина тому є.

Форд прискіпливо оглянувся навколо себе. Він, очевидно, тримався думки, що це звучить аж надто оптимістично.

Інтер’єр тіснуватого, тьмяно освітленого капітанського містка був витриманий в темно-зелених, темно-червоних та