Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

Я схилилася над перилами і подивилася вниз. Паркер сидів на нижній сходинці з витягнутою перед собою ногою. Халім Малуф стояв перед ним, з руками на стегнах.

— Вам потрібна допомога?

На звук мого голосу голова Паркера голова підвелася вгору і обдивилася навколо, знайшовши мене.

— Все добре.

— Ви впевнені? — Привабливо було залишити його, але лінії його обличчя були напружені. — Я можу покликати медика.

— Ні! — Його голос пробіг до вершини сходової клітки і відлунням опустився вниз. Паркер заплющив очі і повільно видихнув. — Ні, дякую. Цього не потрібно.

— Я думаю, можливо… — Малуф протер потилицю. — Стетсоне… вам стане тільки гірше.

— Не кажіть нічого. — Паркер вказав пальцем на нього, а потім глянув на мене. — І ви теж. Я не хочу чути навіть писку про це.

Я відштовхнулася від перил, мої підбори зі стуком опустилися на конкретні східці.

— Якщо немає нічого поганого, то мені нічого казати.

— Вам дуже подобається підколювати людей, чи не так, Йорк? — Паркер схопився за перила і спробував стати вертикально. Його ліва нога залишилася рівною.

— Що трапилось? — Я зупинилася на сходах, стискаючи папку з паперами, як щит між нами.

— Нічого. Я просто ковзнувся на сходах, і це все. — Він зробив кульгаючий крок від сходів, але ліва нога зігнулася під ним.

— Ох, чорт! — Малуф спіймав його, знову посадивши на східці.

Я побігла по сходах, щоб допомогти.

— З вами все гаразд?

— Так. Зі мною все гаразд.

— Ви не стоїте на ногах!

— Я це знаю, чорт візьми! — Паркер притиснув пальці до горбинки носа і заплющив очі. На мить затримав подих. Потім видихнув і опустив руку. — Йорк. Я прошу вас про послугу. Як пілот у пілота. Будь ласка, не кажіть нічого. Ви маєте можливість прямо зараз мене заземлити. Будь ласка, не варто.

— Ну… я співчуваю, якщо ваші побоювання будуть обґрунтовані.

— Будь ласка.

Я підійшла на крок ближче. Хоч я мріяла про те, щоб Паркер просив мене про щось, це було не те, чого я хотіла. Я хотіла бути кращою за нього. Виграти, бо він хворий? Ні, дякую.

— Що не так?

— Не знаю. Якщо я піду до льотного хірурга, він мене заземлить.

Але ж він повинен. Така нога може поставити під загрозу місію. І з цього приводу, чому Малуф ще нікому не сказав? Можливо, це було недавно. Мої думки перескочили до тих часів, коли мої батьки розмовляли про хворобу Гершеля. Почалося зі слабкості в ногах.

— У вас була гарячка?

— Це не поліомеліт.

Я відігнулася назад, трохи здивована, що його думки зайшли так далеко.

— Звідки ви…

— Я знаю, як виглядає поліомеліт. Зрозуміло? — Він нахмурився на мене. — Ви ще тут? Невже ви не збираєтеся повідомити про це у якусь газету?

За моєю спиною Малуф тонко присвиснув, але не недоброзичливо.

— Я думаю, що все під контролем, доктор Йорк.

— Звичайно. — Я спустилася сходами і зупинилася перед наступним прольотом. Навіть якби Паркер був заземленим, це не завадило б йому вплинути на список кандидатів. — Я нікому не скажу, але ви повинні звернутися до лікаря. Просто, можливо, не до льотного хірурга.

Я майже запропонувала йому хабар, але не була настільки вдячною.

У дні запуску комп'ютерщикам зазвичай нічого не потрібно було робити аж до моменту старту. Ми вже зробили розрахунки щодо альтернативних вікон запуску або відрегулювали траєкторії для стикування, щоб Клемонс та директор запуску могли приймати рішення на основі відомої інформації, якщо буде затримка.

Але нам все одно доводилося супроводжувати контроль над місією рештою нашої команди. Хелен грала в шахи з Рейнардом Кармушем, поки я вибирала місця, де можна було припинити місячну місію, якщо щось піде не так.

Я вже писала про те, що інженери створюють проблеми, а комп’ютерщики їх вирішують? Так… Натаніель подав до комп'ютерного відділу список можливих причин відмови, а потім запитав, як ми можемо повернути космонавтів додому за таких умов.

Для того, щоб зробити це в перспективі… Сіріус має 5 600 000 деталей і близько тисячі систем, підсистем і вузлів. Навіть якби все було на 99,9 відсотків надійне, це все одно було би 5600 дефектів. Це було питання не про те, що щось піде не так на шляху до Місяця, це було питання про те, коли і що.

Коли відбудеться збій, космонавти будуть всередині космічного корабля, який летітиме зі швидкістю двадцять п'ять тисяч миль на годину. Тоді не буде часу проводити обчислення, тому ідея полягала в тому, щоб створити бібліотеку можливих відповідей, щоб ми могли за кілька хвилин отримати доступ до розрахунків, на які потрібен місяць часу.

Сьогодні вночі, за три години перед запалюванням, такі розрахунки при можливих несправностях були приємним способом провести час. І так, я знаю, що я дивна. Однак я була не одна.

На своєму столі Натаніель мав купу доповідей і гриз олівець, проглядаючи їх. Бублес мав перед собою щось подібне до в’язання — хоча, враховуючи, що ми збираємося запустити саме його дитину, це не виглядало дивно.

Звичайно, працювали не всі. Паркер піднявся наверх разом з з Клемонсом поговорити з журналістами. Сьогодні у нього не було й сліду від кульгання.

Що це, до біса? Не поліомеліт, напевне. Мама знала б, що це, але у мене не було нікого, кого я