Хойті-Тойті - Олександр Романович Бєляєв
Щоб звернути на себе увагу, ми наближалися з галасом і криками. І досягли свого. Самець перший повернув голову в наш бік і погрозливо заревів. Бачачи, що це не справляє враження, він рушив нам назустріч. Коли він відійшов убік від Вага, я вистрілив. Куля влучила горилі в груди, — я бачив це по крові, що залила сірувато-руду шерсть. Звір заревів, схопився рукою за рану, але не впав, а ще швидше побіг до мене. Я вдруге вистрілив і влучив у плече. Але в що мить горила була вже біля мене і враз схопила лапою дуло моєї рушниці. З незвичайною силою вирвавши рушницю, звір у мене на очах зігнув ствол і надломив його. Не задовольнившись цим, він схопив ствол у зуби і почав гризти його, наче кістку. Потім, несподівано похитнувшись, упав на землю і, хоч пою кінцівки судорожно сіпалися, не випускав понівеченої рушниці. Самка поспішила втекти.
— Ви не дуже постраждали? — почув я голос Вага, що долинав ніби здалека. Невже я став погано чути від того, що горила пом’яла мені боки?
Я підвів очі н побачив Вага, що стояв наді мною. Тепер, коли він був коло мене, я помітив, що його тіло оповивала ніби туманна оболонка. Придивившись уважніше, я пересвідчився, що бачу не оболонку, яка була абсолютно прозора, а сліди від лап горил і місцями налиплу на поверхню кулі грязюку.
Ваг, видно, помітив, як я розглядав ці плями його невидимої сфери. Він посміхнувся і сказав:
— Коли грунт вологий або грязький, то на поверхні кулі залишаються деякі сліди, і вона стає видимою. Але ні пісок, ні сухе листя не пристають до неї. Якщо можете, вставайте, підемо додому. Дорогою я вам розповім про свій винахід.
Я підвівся й подивився на Вага. Йому теж дісталося: на його обличчі подекуди темніли синці.
— Нічого, до весілля заживе, — сказав він. — Це мені наука. Виявляється, в нетрі африканських лісів не можна ходити без рушниці, хоч і в такій неприступній кулі. Хто б міг подумати, що я опинюся всередині футбольного м’яча!
- І вам спало на думку таке порівняння?
— Авжеж. Так от слухайте. Вам не доводилось читати, що в Америці винайдено особливий метал, прозорий, як скло, або скло, таке міцне, як метал? З цього матеріалу збудовано, кажуть, військовий аероплан. Зручність його цілком зрозуміла: ворог його майже не бачить. Кажу майже, тому що льотчика в ньому видно так само, як видно мене крізь мою кулю. Отож я вже давно думав, як би збудувати таку “фортецю”, звідки я міг би все бачити, спостерігати життя тварин і яка б захищала від нападу хижих звірів. Я зробив кілька спроб і досяг мети. Ця куля виготовлена з каучуку. О, люди ще далеко не використали всіх якостей цього надзвичайно корисного матеріалу! Саме каучук мені вдалося зробити прозорим, як скло, і міцним, як сталь. Незважаючи на сьогоднішню не зовсім приємну пригоду, яка могла б скінчитися ще сумніше, коли б ви вчасно не прийшли мені на допомогу, я вважаю, що винахід дуже вдалий і доцільний. А горили? Хто б міг подумати, що я їх тут зустріну? Правда, це досить дике місце, але горили звичайно живуть у що дикіших, непрохідних нетрях.
— Але як ви пересуваєтесь?
— Дуже просто. Хіба ви не бачите? Я наступаю підошвою ноги на внутрішню оболонку кулі і вагою свого тіла примушую її котитись вперед. На поверхні кулі є отвори для дихання. Куля складається з двох половинок; я входжу в неї і замикаюсь, стягуючи спеціальні ремінці, зроблені з прозорого каучуку. Правда, куля не зовсім зручна тим, що на схилах її важко стримати, вона починає котитись швидко, і тоді доводиться займатись фізкультурою. Та чому б і не зайнятись?”
VІІ. НЕВИДИМІ ШЛЯХИ“20 липня. Знову перерва в моєму щоденнику.
Слони, очевидно, пішли дуже далеко. Нам довелося знятися з місця й кілька днів іти слоновою стежкою, поки ми нарешті не зустріли свіжіших слідів стада. А ще через два дні наші фани знайшли місце водопою слонів. Фани — досвідчені мисливці на слонів, вони знають багато способів ловлі. Але Ваг віддав перевагу своїм оригінальним способам. Він наказав принести до слонової стежки ящик і почав виймати з нього щось невидиме. Фани з забобонним жахом дивились на руки людини, які ніби щось брали і перекладали, але це “щось” було невидиме, мов повітря. Мабуть, вони вважають Вагнера за великого чарівника.
Ваг мені ще нічого не сказав, але я вже догадався, що віті витягає з ящика пристосування для ловлі, зроблені, як і куля, з того ж невидимого матеріалу.
— Підійдіть і помацайте, — сказав мені Ваг, бачачи, що я вмираю від цікавості.
Я підійшов, помацав повітря і раптом затиснув у руці канатик діаметром щонайменше сантиметр.
— Каучук?
— Так, одна з незліченних різновидностей каучуку. Цього разу я зробив його гнучким, як вірьовка. Але міцність сталі і невидимість лишаються такими ж, як і в матеріалі, з якого виготовлено кулю. З цих невидимих пут ми зробимо петлі й розкладемо їх на шляху, де проходитиме слон. Тварина заплутається і буде в наших руках.
Не можна сказати, щоб це була легка робота — розстеляти на землі невидимі вірьовки і зав’язувати з них петлі. Ми самі не раз падали, зачепившись ногою за “вірьовку”. Але надвечір робота була закінчена, і нам лишалося тільки ждати слонів.
Була чудова тропічна ніч. Джунглі сповнились таємничими шарудіннями і зітханнями. Іноді немов хтось плакав, — можливо, маленьке звірятко, прощаючись із життям; іноді було чути розкотистий дикий
