Сім смертей Івлін Гардкасл - Стюарт Тертон
Настає моя черга дивитися на його реакцію.
Вперше я запідозрив це, коли дивився, як він тероризує Люсі під час обіду лише тому, що вона мала необачність звернутися до нього за іменем, коли просила його дати дорогу. Коли я побачив це очима Белла, я над цим не сильно замислювався. Стенвін — нахаба та шантажист, тож усе здавалося природним. І лише коли я побачив те саме очима Денса, я почув приязнь у голосі Люсі, побачив страх на його обличчі. Повна кімната людей, що залюбки штрикнуть його ножем поміж ребрами, а тут вона мало не розповідає їм, що він їй близький. З таким самим успіхом вона могла б намалювати собі мішень на спині. Не диво, що він зірвався. Йому треба було, щоб вона якнайшвидше пішла геть.
— Яка Люсі? — питає він, сильно скрутивши ганчірку в руці.
— Не ображайте мене запереченнями, Стенвіне, — перебиваю його я. — У неї ваше руде волосся, а медальйон з її портретом ви тримаєте в піджаку, разом із книгою-шифром до вашого шантажистського бізнесу. Дивно, що такі різні речі лежать разом, але з іншого боку це єдині небайдужі вам речі. Чули б ви, як вона захищала вас перед Ревенкортом.
Кожний факт з моїх уст б'є його, наче молотом.
— Це неважко зрозуміти, — кажу я. — Для того, хто має два ока та трохи мозку.
— Чого вам треба? — тихо питає він.
— Мені треба знати, що насправді сталося того ранку, коли було вбито Томаса Гардкасла.
Його язик блукає по губах, мозок починає працювати, коліщата та механізми змащуються брехнею.
— Чарлі Карвер та ще один чоловік відвели Томаса до озера, а там зарізали його, — каже він і знов бере в руки черевик. — Карвера я зупинив, але другий утік. Хочете почути ще якісь старі історії?
— Якби мене цікавила брехня, я звернувся б до Гелени Гардкасл, — кажу я та нахиляюся вперед, склавши руки між колінами. — Адже вона була там, так? Як і сказав Альф Міллер. Усі вважають, що родина подарувала вам плантацію за спробу врятувати їхнього хлопчика, але я знаю, що все було не так. Ви шантажуєте Гелену Гардкасл дев'ятнадцять років, відколи загинув хлопчик. Того ранку ви щось побачили, і весь цей час тримали це при собі. Вона казала своєму чоловікові, що гроші потрібні для втримання в секреті походження Канінгема, але ж це не так? Насправді все серйозніше.
— А якщо я не розповім вам, що я бачив, що тоді? — ричить він, відкинувши черевик убік. — Ви поширите чутки, що батько Люсі Гарпер — сумно відомий Тед Стенвін, і чекатимете, хто вб'є її перший?
Я розкриваю рот для відповіді, але на подив, не кажу жодного слова. Авжеж, мій план був саме такий, але, сидячи тут, я згадав про той випадок на сходах, коли Люсі відвела збентеженого дворецького на кухню, щоб він не потрапив у халепу. На відміну від свого батька вона має добре серце, повне ніжності та сумнівів — саме таке, на яке зручніше наступити таким, як я. Не диво, що Стенвін тримався осторонь, залишивши виховання матері. Він, певно, всі ці роки передавав сім'ї трохи грошей, щоб вони не злидарювали, поки він не отримає можливість увезти їх туди, де їх не дістануть його могутні вороги.
— Ні, — кажу я і собі, і Стенвінові. — Люсі була ласкава до мене, коли я потребував догляду, я не ввергатиму її в небезпеку, навіть заради цієї інформації.
Він дивує мене посмішкою, за якою ховається жаль.
— У цьому будинку ви з такою сентиментальністю далеко не підете, — каже він.
— А як щодо здорового глузду? — питаю я. — Івлін Гардкасл мають сьогодні ввечері убити, і я вважаю, що причиною цього є події, що трапилися дев'ятнадцять років тому. Як на мене, у ваших інтересах врятувати Івлін, щоб вона змогла вийти заміж за Ревенкорта, а ви продовжували отримувати гроші.
Він присвистує.
— Якщо це правда, то більший зиск можна отримати, якщо дізнатися, хто вбивця, але ви цього не знаєте, — багатозначно каже він. — Мені не треба продовжувати отримувати платню. Мені вже досить. Незабаром я отримаю великий платіж, а потім продаю свій бізнес і відходжу від справ. Саме тому я і приїхав до Блекгіту: щоб закінчити продаж і забрати Люсі. Вона поїде зі мною.
— І кому ви його продаєте?
— Деніелові Колріджу.
— Колрідж планує убити вас через кілька годин під час полювання. Чого варта ця інформація?
Стенвін дивиться на мене з відвертою недовірою.
— Убити мене? — питає він. — У нас чесна угода: він і я. Ми закінчуємо нашу справу в лісі.
— А ваш бізнес у двох книгах, так? — кажу я. — В одній усі імена, злочини та платежі; зашифровані, звісно. А сам шифр — у другій. Ви тримаєте їх окремо і думаєте, що це вас захищає, але помиляєтеся, бо хоч є між вами угода, хоч немає, ви помрете… — я відсовую рукав, щоб подивитися на годинник. — За чотири години, і тоді Колрідж матиме обидві книги, не сплативши жодного шилінгу.
Стенвін вперше виявляє невпевненість.
Простягнувши руку до шухляди в столику, він виймає з неї люльку та маленький кисет, набиває люльку тютюном. Прибравши надлишок, він водить запалений сірник колами над листям і робить кілька затяжок, щоб втягнути полум'я. На той час, коли його увага повертається до мене, тютюн уже горить, дим утворює над головою шантажиста ореол.
— Як він це зробить? — питає Стенвін куточком рота, тримаючи люльку між жовтими зубами.
— Що ви побачили тим ранком, коли було вбито Томаса Гардкасла? — питаю я.
— Ось так, значить? Вбивство за вбивство?
— Чесна угода, — кажу я.
Він плює на руку.
— То потисніть, — каже він.
Я роблю, як він просить, а потім запалюю свою останню сигарету. Потреба в тютюні долала мене повільно, як приплив, що плещеться об берег річки, і коли я впускаю в горло дим, очі стають вологими від задоволення.
Чухаючи щетину на щоці, Стенвін починає задумливо розповідати.
— То був дивний день, дивний від самого початку, — каже він, поправивши люльку в роті. — Гості прибули на вечірку, але навколо будинку вже панувала погана атмосфера. Сварки на кухні, бійки в конюшнях, навіть за участю гостей; ідеш повз якісь двері — обов'язково підвищені голоси за ними почуєш.
У ньому тепер відчуваються обережність, неначе він відкриває валізу, в якій багато гострих речей.
— Коли Чарлі звільнили, це не було сюрпризом, — каже він. — Відколи він тут з’явився, він був коханцем леді Гардкасл. Спочатку то був секрет. Згодом це
