Деймос і таємниця маски - Деймос Міллер

Він вже збирався займати столик, за якому буде відбуватися побачення, як раптом, Деймос побачив, що до нього йде дуже гарна дівчина. Він одразу здогадався, що то була Деміна. У неї було темне каштанове волосся та маска на обличчі, що нагадувала Деймоса. Вона була одягнена у білу футболку, на якій був принт чорної кішки з чашкою кави. На ній були одягнені сині джинси та чорні кросівки. Загалом, хлопцю вона сподобалася.

- Привіт! - сказала вона коли побачила Деймоса.

- Привіт, Деміно! - відповів він.

- Вау, а ти гарне місце вибрав. На вулиці, ввечері...

- Так, згоден. - відповів Деймос і зрозумів її натяк, що це романтично.

- Так от, що будемо сьогодні замовляти?

- Ну незнаю. Напевно те, що мені по кишені. - Пожартував хлопець

- Не хвилюйся, якщо що, я можу доплатити. 

- Добре. - відповів Деймос. - Отже, я візьму собі тістечко з малиною та чашку кави. А ти що будеш? 

- Я візьму те що і ти. - відповіла Деміна радісним голосом. Вона обожнювала тістечка з малиною, тому вирішила замовити, те що і він.

Потім до них підійшов офіціант і прийняв замовлення. Він сказав, що вони отримають його через десять хвилин. 

- Що ж, Деміно, - сказав Деймос, - чекати не так вже і довго, може поговоримо?

- Давай, а на яку тему?

- Я хотів у тебе запитати, а ким ти мрієш стати?

- Співачкою. - впевнено сказала Деміна. - В мене навіть є написані пісні, але я нікому не розповідала про них. Хочеш, можу дати тобі, прочитати?

Деймос кивнув, та поринув у читання. У Деміни були довгі та чудові пісні. 

- Ого! Це найкращі пісні які я тільки читав! Зізнайся, скільки часу ти їх писала? - запитав здивований хлопець.

- Дякую! Мені дуже приємно це від тебе чути! Я одну пісню написала за три години. 

- Вау! Ти неймовірна!

- Ще раз дякую!

Вони так спілкувалися, що аж непомітили, коли їм принесли замовлення. Деймос почав їсти, як раптом він помітив Фобоса, який сидить у кущах і спостерігає за ними. Деймос хоче розібратися, навіщо Фобосу за ними стежити?

- Вибач, Деміно, мені треба до вбиральні.

- Окей, чекаю. - відповіла Деміна.

Хлопець пішов до кущів, де ховався його товариш, але його там не було.

- Що? - запитує себе Деймос. - Примарилося?

Але ні. Не примарилося. Хлопець помітив, як Фобос обережно йшов собі подалі від кафе. Деймос побіг за ним, і схопив його за капюшон, як вередливе кошення. 

- Одне питання, навіщо ти за мною стежиш?! - запитав Деймос.

- Ну, сам зрозумій! Ти вистрибнув з вікна, поліз на іржаву драбину, яка після твого дотику перетворилася на пил. Потім ти пострибав по дахах і пробіг декілька кварталів заради побачення, яке міг перенести на іншу дату! Друже, з тобою все нормально?! 

- Навіщо ти за мною стежиш? Я вже дорослий, і ти мені не батько, щоб за мене хвилюватися! До речі, я сам можу вирішувати, чи не вистрибувати мені з вікна, чи не перетворювати драбину на пил, чи не бігти декілька кварталів, заради побачення, яке міг перенести на іншу дату!

- Ого, а ти вмієш відстоювати свою думку. Добре, добре, більше не буду. Але обіцяй мені, що ти більше не будеш робити неймовірні трюки, без підготовки та страховки. Квити?

- Квити. - відповів Деймос, і подумав, що все, на сьогодні досить пригод. 

Але, раптом, хлопець відчув, як його передпліччя торкається чиясь ніжна жіноча рука. Це була Деміна.

- Привіт, як там вбиральня?

- О, привіт, та нормально, я тут просто старого знайомого побачив, ну і вирішили поговорити. До речі, хотів вас познайомити. Деміно, знайомся, це Фобос, друже знайомся, це Деміна.

- Я дуже радий з тобою познайомитися. - вічливо сказав Фобос.

- Я теж. - відповіла Деміна.

- Що ж, якщо ви познайомились, Фобосе, ти б не хотів приєднатися до нас? - сказав Деймос.

- Вибачай, але ні. Я згадав, що у мене справи.

Фобосу дуже хотілося залишитися з ними, але розумів, що це перше побачення Деймоса, тому вирішив їм не заважати.