Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

— Напрямок Регула: темне тіло, величина нуль-три, відстань двадцять шість цілих і сім десятих хвилини… Напрямок Пенеболи: темне тіло, величина нуль-нуль-вісім, відстань тридцять дві цілих, дев'ять десятих хвилини. В напрямку до центра сузір'я Леза: темне тіло, розмір нуль-нуль-чотири, відстань тридцять дев'ять хвилин…

Молодінова швидко ввімкнула всі відеофони на «Промені».

— Увага… Увага… Прив'яжіться! Вмикаємо реактори двигунів!

Точно за хвилину з дюз корабля вилетіло червоне полум'я.

— Як у нас кажуть, мали більше щастя, ніж розуму, — зауважив Навратіл. — Згасла сонячна система, чи що там ще було, могла б з таким же успіхом стояти просто у нас на шляху.

— Тоді б я виявив її вже давно, — заперечив Мадараш, який саме був головним пілотом. — Я не спускаю очей з головного астрогравіметра.

З екрана зазирнуло до приміщення завжди усміхнене обличчя Фратева.

— Уявіть собі, найбільше тіло біля Регула є радіозіркою! — вигукнув він радісно. — А як інтенсивно випромінює! Це вже не шум, а просто гуркіт водоспаду!

Навратіл надів навушники і підійшов до радіотелескопа.

— Фратев був правий, послухайте! — подав він навушники Молодіновій. І з посмішкою додав: — Я гадав, що він трішки перебільшує, як завжди.

— Нема сумніву, джерело радіохвиль не може бути далеко. Перевірте, будь ласка, чи точно скеровано радіотелескоп на найбільше темне тіло.

Навратіл підійшов до великої дошки і примруженими очима обвів кілька екранів.

— Так, дані астрогравіметра, радіолокатора і телескопа збігаються. Радіохвилі виходять з тіла величиною нуль-три.

— Отже, ми стоїмо на порозі розкриття таємниці радіозірок! — зраділа Молодінова. — Це, безсумнівно, згасаючі сонця, температура яких знизилась настільки, що вони вже не випромінюють видимого світла.

— Ви праві, — показав Мадараш на екран астротелевізора. — Погляньте: згасаюче сонце ще випромінює інфрачервоні промені.

— Проксима з цієї хвилини не по праву носить своє ім'я. Найближчим сонцем є… Як його назвемо? — почухав потилицю Навратіл.

— Радіа Фратева. Хай зрадіє Фратев! Він перший почув її голос! — запропонував Чан-су.

За хвилину Северсон сів до мікрофона і почав говорити.

— Увага, увага! Спеціальне повідомлення для Землі!.. Насамперед ми розкрили таємницю радіозірок… Це темні тіла, або, краще сказати, згасаючі сонця. Одне з них недалеко від нас. Ми назвали його… Ради бога, що сталося?! До кабіни ззовні проникло сліпуче сяйво!.. Момент!.. Темне сонце засяяло! Вибухнуло!.. Навколо нього поширюється вогненний пруг!.. Вимикаю… Викличу вас за хвилину…

Несподіваний спалах нової сліпучої зорі викликав на «Промені» тривогу.

— Реактори двигунів — на повний хід! — скомандував Навратіл.

Ватсон залетів до кабіни управління:

— Не робіть цього! Не збільшуйте швидкість понад сто п'ятдесят тисяч кілометрів! Це може погано скінчитись!

— Або пан, або пропав! Важко зараз вибирати, на це нема часу. Далеко менше рискуємо від підвищеної швидкості, аніж коли б ми плентались на досяжній відстані від нової зірки і згоріли б, — відповів Грубер.

— Так, крильця нам може обсмалить! — Мадараш намагався приховати свою тривогу за жартами, але це йому погано вдавалось.

Тільки Чан-су лишався абсолютно спокійним.

— Я згодний з академіком Ватсоном, — сказав він так, ніби йшлося про звичайну наукову суперечку. — Не слід збільшувати швидкість: ми так розтринькаємо пальне, а воно нам ще придасться. Облишмо Радіа Фратева, та й годі. Вивержена розжарена маса не полетить швидше, аніж дві тисячі кілометрів на секунду. Вона ніколи нас не зможе наздогнати.

— …За три роки, саме тоді, коли до вас долетить мій голос, на вашому небі засяє нова зоря! — продовжував Северсон передачу. — Коли побачите її, згадайте про нас і назвіть ту зорю Радіа Фратева…

Вибух космічного масштабу на відстані п'яти світлових годин — не дуже приємне видовисько. Але для наших завойовників Всесвіту це була просто ідеальна нагода вивчити життя космічного тіла.

Раптові спалахи зірок астрономи Землі спостерігали неодноразово. Однак явища відбувались так далеко, що результати спостережень були дуже скромними. І тільки тепер космонавти могли дослідити фізичні та хімічні зміни на поверхні щойно виниклого сонця та в короні, яку зірка викинула з себе з неймовірною силою.

Одразу ж після спалаху «Промінь» опинився в усена-ростаючому потоці рентгенівських та космічних променів. Також і нововідкриті нуль-промені сяяли дедалі інтенсивніше.

— Так воно прилучилося, що щастя за біду зачепилося, як у нас кажуть! — посміхнувся Навратіл. — Ну що ж, нам лишається тільки шанобливо подякувати нашій любій Радіа Фратева за надзвичайно цінні факти, які вона дала науці. Нема сумніву, що вони допоможуть розкрити таємницю виникнення нових та інших зірок, а також походження космічних променів.

— Так, ми збираємо багатший урожай, аніж сподівались, — кивнула Молодінова. — А скільки нових великих відкрить ще чекають на нас у сонячній системі Проксими Центавра!

— А може, вдасться навіть розкрити таємницю походження всієї Галактики? — мрійливо сказала Алена.

Яскраво-жовтий колір Радіа Фратева за кілька днів перетворився на оранжевий, потім — на рожево-червоний. Видимість зірки настільки зменшилась, що її вже можна було спостерігати тільки через сильні телескопи.

— Слід було б назвати її не Радіа, а Пирскавка! — жартував Фратев. — Засяяла, натворила бешкету та й зникла… Бачите, яка швидкоплинна людська слава?!

Життя на «Промені» знову ввійшло в нормальну колію. Вчені скерували об'єктиви своїх апаратів до мети подорожі, до сузір'я Проксими Центавра.

Северсон під час усіх цих бурхливих