Екст - Геннадій Обушній

— Ні, не в мене. Є один пацієнт, і в нього не застуда. Лежить в анабіозі і довго не отримує допомоги.

— Якщо лежить правильно, то шанс є. Довго лежить?

— П’ятнадцять тисяч років.

— Мені доводилося багато разів відновлювати космічні мумії, повністю сублімовані, які бовтались у відкритому просторі й довше. Клопітно, але можливо. Головна проблема — мозок. Вір або не вір, але й моя раса не до кінця розуміє його роботу.

— Вірю, Климе. У цьому Всесвіті завжди будуть загадки, інакше жити нецікаво.

— Саме так, Джо. Цей пацієнт — гуманоїд, який прилетів з Семмі?

— Так, пілот дослідницького катера. Звідки знаєш?

— Склав два і два. Я пам’ятаю, як їх крейсер перся сюди через міжгалактичний простір. Шуму від нього було багато, навіть розполохав деяких... Втім, це вже інша історія.

Мій Регламент вимагає фіксувати і вивчати всі переміщення, та й самому було цікаво. Не скажу, що маю вичерпну інформацію, але повна карта генотипу раси ханнів є. Плюс повна технічна і технологічна інформація про крейсер і інше обладнання. Як будь-який лікар, нічого не обіцяю заздалегідь. Але мені особисто дуже цікаво реанімувати пілота, та й Регламент не забороняє втручання в цьому випадку.

— До того ж і проконтролювати тебе нікому, Климе.

— Джо, не сип мені сіль на рану. Що треба для початку роботи?

— Отримати згоду Семмі і Кет.

— Семмі я знаю. Хто такий Кет? Чому не знаю?

— Вона. Це аналог моєї Грейс, тільки трохи старша.

— Ага. А ти не замислювався, Джо, як вони вижили вдвох? Машина і нетехнологічний розум в замкнутій залізній бляшанці посеред галактики? Це ж не випадково. Джо, в моїх архівах немає подібної історії. Гаразд, клич симура.

— Семмі!

За кілька хвилин він причвалав, гепнувся на свій килим і помітив Клима. Доброзичливо кивнув головою.

— Семмі, ми тут розмовляли з Климом і з’ясувалося, що в нього багатий досвід відновлення білкових організмів. Він хотів би поглянути на Лео. Але вирішувати вам з Кет.

«Джо, ти хочеш сказати, що Клим може допомогти?»

— Не поспішай. Він не дає ніяких попередніх гарантій. Треба дивитись.

«Я не проти. Треба спитати Кет, деякі питання ми вирішуємо удвох».

— Климе, Семмі не проти. Залишилося запитати Кет.

— Добре. Коли повернетеся, обговоріть мою пропозицію. Не поспішайте, ретельно все зважте.

— Приймається, Климе. До зв’язку.

— До зв’язку, Джо, Семмі і Грейс.

Два тижні до виходу поблизу Казки були заповнені дискусіями. Семмі перебував в гарячково-піднесеному настрої, гасав по катеру, молотив хвостом і їв більше, ніж зазвичай.

«Що думаєш, Семмі?»

«Невідомо, що він може, але точно більше ніж ми. І сам він, відчувається, білкового походження. Але проблема в тому, що ми мало його знаємо. Просто не знаю, що робити. Хоча, можливо, Клим і є єдиною надією».

«Я теж не знаю. Відомо тільки, що ми зустрілися і повірили йому. Зараз він тиняється по всій Федерації і явно отримує задоволення, як будь-яка розумна істота. Що ми втрачаємо, приймаючи його допомогу? Я, напевно, ризикнув би. Але вирішувати вам».

«Я теж йому довіряю, суто інтуїтивно. Не знаю, що скаже Кет, вона обережніша, але і більш емоційна. Неважливо, коли ми у неї запитаємо: зараз або через місяць. Важливо інше, чи віддавати Лео в його руки?»

«Семмі, ризикну сказати, що знаю приблизно відповідь Кет. Для неї найвищою цінністю є два життя: твоє і Лео, тому вона буде згодна використати найменший шанс для вашого пілота».

Нарешті вдома. Відмітилися на карантинній станції, вибачилися і пішли до Кет. Я на моєму катері, Семмі на своєму модулі. Перед цим відбулася розмова з Грейс.

— Грейс, ти вже майже все знаєш. Про Семмі, Клима, королів і капусту, зірки і галактики.

— Джо, не морочи мені голову. Кажи прямо, чого я ще не знаю.

— Грейс, у людей є таке поняття, як родичі. Чи є в тебе родичі і, якщо є, то що ти про них знаєш?

— Джо, це питання просте і відповідь теж. Генетичної рідні, природно, немає. Але якщо поглянути ширше і вважати структуру ядра мого мозку результатом деякої еволюції, то рідних і предків у мене достатньо. Знайдуться аналоги і одноклітинних, і динозаврів.

— А зараз?

— Мені здається, Джо, що всі катери нашого дивізіону можна віднести до моїх сестер, а вантажівки Федерації — до братів. Якщо подумати, то є і тітки, і кузени, і племінники.

— Дуже добре, Грейс. А як ти поставишся до того, що у тебе є сестра з іншого, невідомого тобі роду?

— Чи означає це, Джо, що є невідома мені машинна еволюція? Так, це Клим і його Камінь.

— А якщо окрім Клима?

— Джо, треба поглянути і тоді я зможу щось сказати.

— Гаразд, Грейс. Наш Семмі — член команди, що включає ще й гуманоїда, що знаходиться в практично безнадійному анабіозі, і твоєї сестри Кет. Ось так то.

— Я так і думала. Давно підозрювала, що Семмі не все розповідає. А Кет набагато старша за мене?

— Раз у п’ятсот.

— Ого. А давно ти з нею знайомий?

— Прости, Гретхен. Знайомий давненько, але ця таємниця не тільки моя.

— Добре, прощаю. Джо, ти хочеш нас познайомити? Коли і як?

— Я і Семмі повинні летіти за пару годин. Можемо йти на його модулі, а можемо і всі разом. Вибір за тобою.

— Так у кудлатого є і власний модуль? Джо, я цікава, як люди і навіть більше. Показуйте модуль і поїхали!

— Семмі, у тебе цікавий візочок. А що він може?

«Джо, скажи їй, що мій возик не гірший ваших возів! Називається планетарний модуль типу „Жук“».

Грейс вислухала.

— Гаразд, Семмі. А ти сам керуєш? Чи є у Жука мізки?

«Літаю сам. Мізків у Жука небагато: бортовий комп’ютер, самоконтроль, автопілот. Все як у твоїх возиках».

Грейс не вгамовувалася. Своє здивування і захоплення не модулем, а симуром, вона намагалася сховати за уїдливістю питань.

— Як же ти своїми лапами крутиш штурвал і натискаєш кнопки?

«Бачиш, моя люба, у мене не штурвал, а штурвалище, не важелі, а важелищі, а кнопок майже немає. Якось справляюся».

— Ум-гу. Як казали в давнину, гарного пілота має бути багато. Чи це не про пілота? Втім, неважливо.

Я не втручався в пікіровку,