Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Я похитала головою.

— Як я зможу перебувати біля вас увесь час? Якщо все, що ви говорите, — правда, Імператор ніколи не дозволить вам мати власного охоронця, тоді як ви поясните мою постійну присутність поряд із вами?

— Ти будеш моєю дружиною.

МАБУТЬ, якби я була кимось іншим, я розсміялася б. Але я просто здивовано витріщилася на його суворе й рішуче обличчя.

— Напевно, ви все таки божевільний.

Коли я спробувала вивільнити руку, рука Тайруса міцніше її стиснула.

— А що в такому разі ти збираєшся робити? Загинути в марних спробах вбити Імператора? Зі мною ти зможеш змінити хід людської історії.

— Мені байдуже до ходу людської історії, — відрізала я. — Я існувала заради однієї мети. Тепер у всьому Всесвіті в мене нічого не залишилося.

— Так, — тихо промовив Тайрус, — тобі жилося простіше, коли ти була пов’язана із Сайдонією Імпірінс, чи не так?

— Простіше? — перепитала я.

— Так. Простіше. У тебе була мета існування. А тепер ти не знаєш, у чому полягає сенс твого життя. Тепер ти запитуєш себе, як і всі ми: «Куди мені рухатися? Що мені далі робити?». Страшно усвідомлювати, що твої власні рішення формують твою долю.

Він говорив нісенітниці. Діаболіки ніколи не ставлять собі таких запитань.

— Відпустіть мене, Ваше Високопреосвященство.

— Має бути якийсь спосіб переконати тебе, — він вдивлявся в моє обличчя. — Я не можу повернути мертвих до життя, але тільки-но стану Імператором, я дам тобі все, що ти побажаєш.

— Я попросила відпустити мене, — чемно промовила я. Зараз я зламаю йому руку.

Він відпустив мене.

— Я не можу змусити тебе, — сказав він. — Я навіть не намагатимусь. Єдине, що я прошу: перш ніж знищити себе, Немезідо, подумай про мету свого існування. Я не вірю, що Діаболік народжується і помирає лише як додаток до реальної людини. Нам усім судилося піти у забуття. І ти можеш вибрати, що відбудеться в цей проміжок часу, доки не настане кінець. Ніхто інший не може зробити цього за тебе. Навіть я.

Я нічого не відповіла. Він рушив до дверей.

— Інструкції, як вийти з «Олександрії» й повернутися до «Валор Новус» знайдеш біля виходу.

— А електроди?

— Вони тимчасові. Я хочу, щоб відтепер наша співпраця ґрунтувалася на довірі, Немезідо. Електроди розчиняться, тільки-но ти опинишся на безпечній відстані від мене. Я впевнений, ти розумієш необхідність подібних заходів безпеки.

— Вони... тимчасові?

— Цілком. — Тайрус зупинився в дверях і на мить вираз його обличчя став вразливим і беззахисним. — Якщо передумаєш, дай мені знати. Урочистості відбудуться за три дні, і я хотів би представити тебе на святі, як свою даму.

— Урочистості? Ви хочете, щоб Діаболік супроводжував вас на урочистості, які влаштовують на честь смерті його господаря?

Він похмуро посміхнувся.

— Або на урочистість, влаштовану на честь першого кроку, зробленого на шляху до помсти вбивці. Створення власного майбутнього, що відрізняється від майбутнього, якого бажає Імператор, — це і є справжня помста. Подумай про це.

Я торкнулася своєї шиї і подивилася йому вслід.

Дорога від «Олександрії» до «Валор Новус» була короткою, і коли я ввійшла до переповненого павільйону, у мій бік було спрямовано безліч переляканих поглядів. Я знала, їх цікавило, що Сайдонія Імпірінс робила на судні Тайруса Домітріана.

Я проігнорувала ці погляди і попрямувала до своєї вілли. Світ здавався безплідним і обтяжливим. Я більше не була сповнена вбивчої рішучості, й більше не існувало потреби захистити Сайдонію, що спрямовувала мої кроки до цього часу.

Я поглянула на аристократів, які проходили повз мене: вони вкладають волосся у чудернацькі зачіски, розкішно одягаються, вихваляються новим кольором шкіри або новими рисами обличчя, вбиваючи час у загниваючій Імперії. Раптом мені спало на думку, що всі ці люди перешіптуються про дії безумного Тайруса Домітріана, але я була єдиною, хто знав правду про його далекоглядний і гострий розум. Він був найрозумнішим серед усіх цих людей. Можливо, це справді робило його найдостойнішим претендентом на роль їхнього лідера й давало йому право керувати ними.

Але хто я така, щоб судити про це?

Він попросив мене вийти за нього заміж. Абсурд цієї ситуації вразив мене. Діаболік виходить заміж.

Це було безумством.

Його мета не могла стати метою мого існування. Філософські матерії й ідеали — для таких людей, як Сенатор фон Імпірінс та Тайрус, а не для таких істот, як Діаболіки. Я не могла уявити, як це самостійно вибирати свою долю. Мій шлях був прокладений за мене задовго до моєї появи в лабораторії.

Я дотримуватимуся початкового плану. Я вб’ю Імператора, і мені байдуже на наслідки. Мене зовсім не цікавить доля Тайруса