Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко

— Галю, ви нездужаєте? — турботливо спитав він. — Сідайте, заспокойтеся, ми всі надто багато пережили протягом цієї останньої доби. Я зараз принесу вам води, гаразд?

— Ні, дякую, не треба, — відповіла Галя, опановуючи себе. — Спасибі, Вадиме Сергійовичу, я хочу… я хочу розповісти про одну річ. Тільки не смійтеся, будь ласка!

Вона стисло розповіла про те, що бачила на екрані перископа, описала вигляд потвори, її голову, що визирала з-за червоних верхівок дерев, не забула навіть про вітер. Всі слухали її уважно — і ніхто не сміявся. Коли Галя закінчила, Сокіл запитав:

— Ви певні, що бачили вигнуті, криві щелепи?

— Безумовно, певна. Це був гидкий дракон!

Сокіл розвів руками:

— Тварини з такими прикметами невідомі науці. Те, що ви розповіли, Галиночко, не нагадує жодної з істот юрського періоду.

— А якщо не юрського? — втрутився Ван Лун. — Дозволю собі висловити подив. Палеонтології, припустімо, невідомий такий дракон: погоджуюся, ви добре знаєте це. Палеонтологія — це ще не Венера. Чому не може бути подібного дракона на Венері?

— Я не казав такого, — запротестував Сокіл. — Я сказав тільки, що описаної Галею тварини не може бути серед ящерів, характерних для юрського періоду. Не може бути її і серед гігантських ссавців.

— Чому? — наполягав Ван Лун.

— Голова, яку так виразно намалювала Галя, могла б належати хіба що якомусь представникові комах. Так, так, не дивуйтеся! Саме для них характерні подібні вигнуті, криві щелепи.

— Виходить, ви гадаєте, що то була комаха? — іронічно спитав Ван Лун.

— І цього я також не говорив. А якщо ви бажаєте знати мою думку, то я скажу ось що. Це була не комаха, проте й не ящір, а також і не ссавець…

Сокіл витримав ефектну паузу під нетерплячими поглядами товаришів і насмішкувато закінчив:

— Це був плід буйної фантазії нашої експансивної Галиночки! Цікаве сновидіння, не більше того. — Він продовжував, не дивлячись у бік Галі, яка вже знищувала його обуреним, палаючим поглядом. — Певна річ, дуже цікаво простежити з психологічного погляду — як саме створюється в уяві людини, що спить, фантастичний образ, складений з різнорідних, цілком не пов’язаних між собою рисочок. Мабуть, колись на Галиночку справив велике враження вигляд якоїсь комахи під збільшувальним склом.

Отож виходить, що Вадим Сергійович вирішив знову глузувати з неї? Ну, гаразд, Галина Рижко навіть не покаже вигляду, що це впливає на неї. Побачимо, в кого більше витримки! І Галя цілком незалежно відповіла:

— Не знаю, не пам’ятаю такого випадку. І взагалі не люблю комах.

Сокіл запитливо подивився на неї:

— Таким чином, ви наполягаєте на тому, що описану вами потвору ви бачили насправді? Доведеться записати до анналів науки нове відкриття, зроблене молодою, але талановитою…

Його насмішкувату репліку раптово перебив серйозний, без натяку на іронію голос Ван Луна:

— Квапитися не треба, Вадиме. Можу трошки додати від себе. Побоююся здивувати вас, проте мені також… ну, скажімо, приснився такий звір. Разом з Галею приснився. Цілком такий самий. Що скажете, цікавлюся?

Тепер був спантеличений Сокіл. Він з ваганням дивився на Ван Луна: чи не жартує той, як це частенько бувало? Але серйозність Ван Луна не лишала місця для сумнівів. І Вадимові довелося чесно признатися:

— Тоді я просто не знаю, що вам сказати. Дуже дивно… Можливо, Микола Петрович висловить свою думку?

Втім, і Риндін лише розвів руками:

— А що ж я можу сказати, друже мій? Очевидно, доводиться погодитись, що страховище не приснилося нашій Галі, якщо його бачив також і Ван Лун. Сперечатися зараз безглуздо. Можу зробити тільки один висновок: нас чекає тут ще багато несподіванок, багато загадок, які потребуватимуть розв’язання. Поживемо — побачимо. Тим часом чи не пора братися за діло? Ми щось надто забалакалися з вами. Звичайно, зараз, як ми бачимо, ніч, і виходити з астроплана навряд чи варт, — особливо після розповіді Галі. Але ми можемо, не відкладаючи, встановити, наприклад, чим дихає на Венері ота потвора та інші тварини, яких тут, мабуть, чимало. Вадиме, прошу вас, дослідіть склад повітря зовні, чи придатне воно для нас, чи зможемо ми безперешкодно виходити з корабля… хоч я заздалегідь сумніваюся в цьому, — додав він невесело.

— Єсть, Миколо Петровичу, — відгукнувся Сокіл. Він вийшов до центральної каюти.

Риндін через силу підвівся з крісла і непевними ще кроками пішов слідом за ним, тихо сказавши про себе:

— Мабуть, це зараз найголовніше для нас…

Ван Лун підійшов до Галі, лагідно обійняв її за плечі і незвичайно тепло промовив:

— Дівчино, все цілком ясно. То був не сон. Той звір був-таки поза стінами корабля. Справді, дуже подібний до дракона.

— І ви бачили його? І те, як він ліз між деревами?

— Так, бачив. Потім знову заснув. Мабуть, дуже сильно втомився, вважаю.

— А який же він величезний! Ви ж бачили? — наполягала Галя, якій дуже хотілося почути ще щось про дракона саме від Ван Луна. Але він ухилився від дальшої розмови на цю тему.

— Микола Петрович сказав: ще багато побачимо. Гадаю одне: треба добрі нерви й витримку. Відзначу: радий, що ви влучно стріляєте, дівчино. Вам і мені буде чимало діла. Ходімо, довідаємось, як з повітрям. Також дуже цікаво і важливо.

У центральній каюті Сокіл зосереджено працював біля невеличкого приладу, вигнуті трубки якого зникали в стіні. Автоматичний насос нагнітав повітря до дослідних резервуарів у каюті крізь крани в зовнішній стінці астроплана. Геолог навіть не озирнувся в бік Галі і Ван Луна, що увійшли. Побачивши, що Риндін перев’язує рану на лобі, Галя підбігла до нього:

— Дайте, я забинтую, Миколо Петровичу! Адже мені зручніше, ніж вам!

— Тихше,