Повстань, Лазарю! - Генрі Лайон Олді

— Оно він! — брюнет замахав чотириокому руками. — Що, відмовив?

Засунувши текілу назад у пакет, чотириокий поволі попрямував до машини.

— Танюха, це він через тебе ходить! — не угавав брюнет. — Це я йому сказав: через таку бабу, як Танюха, не ходити — бігати треба! Я — кращий друг, я в курсах! Лазаре, плюнь: не цей Гицель, так інший знайдеться! Танюха, ти подивися, як мужика коробить! Нічого, поправимо, допоможемо… на те і друзі!..

Очкарик вже підходив до машини, коли кучерявий карапуз зарядив рогатку скляною кулькою. Майже не цілячись, хлопчисько вистрілив. Сонце на мить пробилося між хмарами, вузька веселка прокреслила двір — і кулька вгризлася Лазарю в праву сідницю. Скрикнувши, чотириокий вхопився за постраждале місце.

Приятелі карапуза вибухнули вітальними вигуками.

— Ну, шпана! — зі співчуттям сказав брюнет. — Плюнь, Лазаре. В’язниця за ними, сявками, плаче. Пішли, рятувати тебе будемо. Тут один варіант накльовується: повний вперед!

Жінка мовчала і дивилася на чотириокого.

— На те й друзі! — із задоволенням повторив брюнет.

Без слів чотириокий поставив пакет із текілою на асфальт, невміло розмахнувся і ударив брюнета у вухо.

— Ти! Ти чого?! — брюнет відступив на крок. — Мене? Кращого друга?

Чотириокий штовхнув його ногою в живіт, промахнувся і вхопився за лацкани шкіряного плаща. Обидва чоловіки впали, покотилися по мокрій землі, по калюжах, намагаючись осідлати один одного. Загавкав дог Роккі. Загомоніли старенькі, вагаючись між викликом міліції, «Швидкої» та управдома. Хлопчиська заходилися від захвату. «Танька! — пробився крізь какофонію відчайдушний крик чотириокого Лазаря, що давно втратив у запалі бійки свої чудові окуляри. — Танька, це він… він мене посилав! Він за дружбою сюди ходив, сволота!.. а я, дурень!.. Тань…»

Жінка у машині стежила за бійкою, не втручаючись.

Нарешті чоловіки встали, важко дихаючи. У брюнета був розбитий ніс, тоненька цівка крові текла по губах на підборіддя. Чотириокий хрипів, тримаючись за пом’яті ребра. Пакет з розбитою пляшкою текіли валявся віддалік, від нього різко несло спиртним.

Дог Роккі підійшов, обнюхав обох і гидливо відійшов.

— Поїхали додому, Лазарю, — сказала жінка. — Поїхали, дурнику.

Чотириокий розігнувся.

Скляна, весняна, летка веселка палахкотіла в його короткозорих очах.

— Поїхали, — здивовано сказав він. — Сірий, заводь тарантас.

— Ага, — кивнув меланхолійний шофер.

Гицель вибрався з підвалу й уважно дивився машині вслід. Потім бомж підняв голову і зустрівся поглядом зі Степаном Полікарповичем, що висунувся у відкрите вікно. Старий пригрозив бомжу пальцем і сховався за завісою.

— Ей! — заволав Жора М’ясник від чорного входу в «Гастроном». — Ну, люди! Таке бухло ногами топчуть!.. звірі, не люди…

Гицель засміявся.

— Квітень — сказав він. — Божевільний місяць.

Серпень 2005 р.