Епік - Конор Костик

Ньюгейвен був великим космополітичним містом, і тут, на набережній, можна було купити майже все, що вам треба, — бо ж вам навряд чи захочеться марнувати гроші на якийсь непотріб.

Тут були ельфи з великих лісів і продавали свою продукцію: кошики дивних фруктів, вишукані вина й майстерно сплетений одяг. У високих, обшитих золотом наметах похмурих ельфів-сидхів можна було купити чудову зброю, зокрема славетні довгі луки з рунічними письменами і блискучі срібні кольчуги. Найдешевший виріб ельфів-сидхів — кинджал для метання — коштував десь п’ятдесят срібних дукатів. З цікавості Ерік запитав їх про ціну кольчуги. Дев’ять сотень візантинів видавалися дуже помірною ціною, якщо дивитися з погляду економіки гри. Але для звичайного гравця така сума була більшим багатством, ніж він міг назбирати за все життя пересічної гри.

Приязні карлики з гір торгували трохи ближче до міських мурів. Вони виставляли всі металеві вироби, які тільки може заманутися придбати, — від казанів і сковорід до рибальських гачків і міцних, практичних деталей обладунку. На відміну від наметів ельфів, коло їхніх рундуків штовхалися сірі персонажі гравців, запитували про ціни й перераховували свої скарби з мідяків, щоб з’ясувати, чи можуть вони купити якусь нову частину обладунку.

Ерік майже сміявся вголос, дивлячись на клаптикове спорядження гравців: тут один налокітник, там одні поножі. Хоч би що робитиме Попеля, вона не збиралася ступати на цей шлях. Можливо, шкіряний обладунок, тільки б не скидатися на того воїна попереду, що, беззбройний, мав тільки шолом на голові. Він був схожий на хлопчика, який замість шолома начепив казан і вдає солдата. Воїн зняв шолом, і Ерік, усміхнувшись, побачив, що то персонаж Б’єрна, неодмінно названий Б’єрном.

* * *

З почуттям добре виконаного обов’язку Б’єрн натиснув команду # ЗГОДЕН, і торгівля з карликом відбулася. Розпрощавшись зі старими поножами, латаними рукавицями й полотняною сорочкою, він придбав замість них лискучий бронзовий шолом. Адже шолом не тільки забезпечить значне збільшення загальної кількості його очок з обладунку, а й дасть змогу голіруч розправлятися з кобольдами, а це вже справді прискорить його заробітки, і то якраз вчасно, щоб придбати перед турніром або якесь удосконалення до свого бойового молота, або додаткові частини обладунку.

Б’єрн саме думав, як зрадіє його батько, аж раптом почув своє ім’я.

— Гей, Б’єрне! Це я, Ерік! Ти теж тут через дощ?

Голос лунав десь поблизу НІПа, рудої, привабливої дівчини з елегантною рапірою й кинджалом у піхвах на поясі. Повільно позираючи назад і вперед, Б’єрн здивувався:

— Еріку? Де ти?

НІП уклонився:

— Це я, дівчина-розбишака.

— Дівчина? Розбишака? Я ніколи не чув про такий тип персонажів. Що ти збираєшся робити? — здивувався і стривожився Б’єрн. Що це діється з його приятелем? Невже переживання з приводу родинних нещасть призвели до нервового розладу?

— Це новий шолом? — запитала розбишака.

Після такого запитання тривоги Б’єрна враз було змито хвилею насолоди від усвідомлення свого великого прориву:

— Атож, я був змушений віддати за нього поножі, рукавиці, сорочку і ще два візантини. Хіба це не успіх? Думаю, я збільшив кількість своїх очок з обладунку десь на 20 відсотків.

— Це таки успіх, Б’єрне. Добра робота — Персонаж Еріка усміхнувся, і то було незвичайне видовище. Б’єрн звик до невиразних сірих багатокутників гравців, тож йому й досі не вірилося, що він розмовляє не з якимось НІПом гри. Ерік, мабуть, започаткував свій новий персонаж із максимальною інвестицією в красу, що було цілковитим марнотратством і ще одним свідченням, що його приятель зламався під тягарем загрози неминучого переселення. Бідолашний хлопець, мабуть, уже не дбає ні про що; напевне, відчув, що вже взагалі надто пізно домогтися успіхів на турнірі.

— Я повертаюся воювати з кобольдами. Тепер я можу битися з ними наодинці… — Б’єрн завагався. — Хочеш піти зі мною?

Під час тих вагань Б’єрн боровся сам із собою. Етикет при вбиванні монстрів полягав у тому, що кожен у групі отримував невеличку рівну частку здобичі, незважаючи на те, хто виконав найголовніше. Але в цьому випадку не було й сумніву, що Б’єрн насправді не потребує допомоги Еріка і його воїн розбиватиме кобольдів бойовим молотом набагато швидше, ніж міг би жіночий персонаж, усі початкові очки якого витрачено на красу. Фактично Б’єрн пропонував узяти Еріка на буксир. Йому було б легко переконати себе, що Ерік несерйозно поставився до свого нового персонажа і що будь-яка здобич, поділена з ним, буде марнуванням зусиль. Але ж друзі — це друзі, і, попри безвідповідальний вибір Еріка, він правильно вчинив, зробивши таку пропозицію.

— Звичайно, Б’єрне, це було б добре. Хоча від мене небагато допомоги.

— Не переймайся. Кожен має десь починати.

Б’єрн махнув над плечем бойовим молотом, і обидва приятелі пішли на північ уздовж набережної. Поки вони йшли, Б’єрн зменшив суму нових мідяків, яку він сподівався заробити пополудні.

Пробираючись між тріпотливих полотнищ і мотузок ринкових яток, Б’єрн помітив дещо незвичне. НІПи не стояли нерухомо, їхні голови поверталися в бік гравців.

— Еріку, поглянь на крамарів.

— Гм, дивно. — Еріків персонаж виконав дії, зумовлені командою # ПОМАХ + УСМІШКА.

Торгівець травами неподалік усміхнувся й махнув рукою у відповідь.

— А тепер спробуй ти.

Б’єрн змусив свого великого воїна махнути рукою. Нічого.

— Вони люблять мене! — Інтонації голосу гравця відображувались у голосі його персонажа, і було ясно, що Ерік радіє.

— Ходімо. Я хочу побачити, який ефективний цей шолом.

Поки вони йшли, Ерік усякчас махав рукою та усміхався НІПам. Багато хто з них відповідав йому. Навіть страхітливий на вигляд пустельний містик, що продавав чари для чаклунів, легенько кивнув головою в бік Попелі. То була вочевидь дивна річ, проте Ерікова легковажність почала вже трохи допікати Б’єрнові. Що швидше вони дійдуть до рівнин кобольдів, то краще.

Наприкінці набережної тяглися вулиці зі справжніми крамницями. Коло дверей ювелірної крамниці стояв охоронець у повному обладунку, зіпершись руками на дворучний меч. Теоретично якийсь злодій або група гравців могли б спробувати грабувати крамниці, але різні засоби захисту, до яких удавалися крамарі, майже напевне вбили б їх. Літній власник крамниці махнув рукою у відповідь на жести Еріка і здивував обох хлопців, гукнувши:

— Попелю! Яка радість бачити тебе!

Ерік повернувся до Б’єрна, і навіть крізь середовище гри вони обмінялися значущим поглядом. Те, що крамарі вітали гравця, було цілком несподіваним.

Повернувшись до крамаря, Ерік спробував заговорити до нього:

— Мені теж приємно тебе бачити.

— Дякую.

— Привіт, купче!

— Еріку, вивіска! — Б’єрн показав пальцем на дерев’яну дошку з написом  «Ювелір Антильйо».