Ох, цi телепати - Василь Павлович Бережний

"Потрiбен ти менi, зухвалець... Прив'язався до дiвчини..."

- Та от ждемо Сєву, - сказала Поля. - Вiн мусить бути з хвилини на хвилину.

Гiрка образа пiдкотилась до горла Липському, i, дивлячись, як похилитала секретарка, вiн подумки пообiцяв, як тiльки стане директором, прогнати "стару каргу втришия".

Ось i Сєвин мотоцикл ревнув пiд вiкнами, зал заворушився, знявся гомiн. Липський скривився: усi так поглядають на дверi, нiби має зайти якась знаменитiсть - Блохiн чи Буряк. I Полине личко пожвавилось, очi заблищали, вона пiдвелася i помiж рядами пiшла йому назустрiч. Липський бачив, як хлопець, знявши з голови лискучий шолом, радiсно заговорив до Полi, i легке ревниве почуття ворухнулось йому в грудях. "А втiм, - подумав вiн, - у даний перiод це добре, навiть дуже добре. Краще пройде експеримент".

Кивнувши своїм пiдопiчним, Липський пройшов до кабiнету шефа упевненою ходою, навiть не глянувши у бiк секретарки. У шефа - в чорних шкiряних крiслах - сидiли члени Вченої ради, здебiльшого лiтнi статечнi люди, йшла жвава розмова. Як тiльки Липський зачинив за собою подвiйнi дверi, розмова увiрвалася, i всi голови повернулись до нього.

- Ну, що там, усi вже є? - спитав шеф. - Ми, як бачите, готовi.

- Мої пiддослiднi також готовi, - сказав Липський з ноткою урочистостi. Окинувши поглядом присутнiх докторiв, додав: - А може, тут проведемо? Для вас було б зручнiше... (Мало не вирвалось - "колеги").

Старий замахав руками:

- Тут... е-е... мало мiсць, а бажаючих багато. Це неприйнятно, Липський. - Бочком-бочком вийшов iз-за столу i почовгав до дверей. - Ходiмо, колеги.

Поля з острахом дивилася, як професор зайшов за стiл, вкритий важким оксамитом, як обiч нього неквапно сiдали iншi вченi, її навiть кинуло в дрож, коли помiтила, як потирає руки Липський. А зал наче був у туманi, голоси долинали нiби здалеку, глухо, невиразно. Лаборантка Валя, що сидiла поруч неї, торкнулася її плеча:

- Професор кличе...

Поля пробралася помiж рядами i, як сновида, зiйшла на пiдвищення, де сидiли члени Вченої ради. Професор посадив її коло себе, прихилився:

- Не хвилюйтеся... є... є... все буде гаразд.

- Ой, боюсь, що не буде... - прошепотiла, зиркаючи на Липського, що вмостився край столу, ближче до трибуни.

Професор пiдвiвся i, крутячи в руках олiвчика, обвiв поглядом зал.

Побачивши Сєву, що сидiв на окремому стiльцi з каскою на колiнах, поплямкав i сказав:

- Ну що ж, почнемо, товаришi. Здається, всi, хто цiкавиться... е-е-е... прийшли. Сьогоднi в нас... є... є... незвичайне засiдання. Iдеться про експеримент iз так званої... є... є... телепатiї. Кажу "так званої", бо це психiчне явище не доведене, хоча... є... є... i не спростоване. Мозок людини - це безмежний космос у тiснiй черепнiй коробцi. На картi обох пiвкуль... є... є... ще дуже багато бiлих плям як з морфологiчного, так i з функцiонального погляду. Скажiмо, якi структури... е-е... вiдповiдають за iнтуїцiю? Або: чи iснує... є... є... полiфункцiональнiсть, коли одна мозкова структура має кiлька функцiй? Одне слово, мозок... є... є... ще тiльки починає вивчення себе... Завдяки щасливому випадку стало вiдомо про незвичайнi... є... здiбностi Полi Шумейко, яка тепер у нас працює...

"Я її вiдкрив, я її привiв!" - Поля почула думку Липського, i обличчя їй пересмикнулось. "Привiв... - промайнуло в головi. - А я не хочу бути на твоєму поводку! Чванько".

Її давно обурювала поведiнка Липського, його нещирiсть до неї, Сєви i навiть професора, а зараз... о, як вiн їй обрид! Хоча б уже швидше вiдкараскатись...

- Попросимо нашого... є... є... аспiранта Липського поiнформувати про цiлi та умови експерименту.

Липський хвацько пiдступив до трибуни, а секретарка поставила перед ним чорну цибулину мiкрофона. їй доручено було записати все засiдання. Аспiрант чмихнув, стрiпнув чубом i почав:

- Я, так би мовити, вирiшив продемонструвати цей експеримент, тобто наш вельмишановний директор i керiвник... - У залi почувся смiшок, i Липський збився. Швидким жестом вихопив з бокової кишенi папiрця, розгладив на трибунi i далi продовжував iз написаного: - Проведено кiлька десяткiв дослiдiв, один з них у присутностi директора, в його кабiнетi. Поля Шумейко в думцi, так би мовити, передавала зображення фiгур на картках Зенера, а Сєва (прiзвище уточнити) їх безпомилково приймав. - Оте "уточнити" знову викликало смiх у залi, проте Липський на це не зважав. Одiрвавшись од читання, кивнув: - Онде вiн сидить в кiнцi залу. - Багато голiв повернулося в той бiк, Сєва знiяковiв. - Отже, факт телепатичного зв'язку є, так би мовити, фактом. В цьому переконався i сам директор, коли намалював знак параграфа... - Професор заплямкав, але нiчого не сказав. - У ходi дослiдiв мною вiдкрито ПеЗеТе. - Липський зробив паузу, зверхньо так подивився на притихлий зал, а тодi пояснив: - Тобто Перший Закон Телепатiї, наголошую Перший, бо, наскiльки менi вiдомо, жодного закону в цiй науцi ще не було встановлено та навiть i спроб у цьому напрямку не робилося. ПеЗеТе можна сформулювати коротко: не проводь експериментiв уночi.

Тепер уже не смiх, а регiт розлiгся в залi. Навiть члени Вченої ради розсмiялися, тiльки секретарка, що сидiла бiля маленького столика, схилившись над магнiтофоном, стиснула губи в шнурочок. "Оце науковець,подумала Поля i поглянула на Сєву: - Ти чуєш, що вiн меле?" Хлопець кивнув головою. Згадав Едика - той називає Липського не iнакше, як жмикрут.

- Тобто я пiдкреслюю, що я встановив електромагнiтний характер телепатичного зв'язку, - провадив далi промовець. - Лiнiя Поля - Сєва дiє вiд сходу до заходу сонця.

У залi захихотiли, почулася реплiка:

- Закон треба назвати ПеЗеТеЛ!

- Тобто? - промовець обома руками вхопився за бортики трибуни i схилився до залу.

- Перший Закон Телепатiї Липського!

Це вже переходило всякi межi, професоровi довелось втрутитися.

- Може, досить... є... є... теоретизування, - сказав, поглянувши на Липського. Той хотiв ще щось сказати, але тiльки подивився на шефа.

- Зараз починаємо.

Склав свої папери i, вже сходячи з трибуни, засунув у кишеню.

Натомiсть у його руцi де й взялася невеличка картка - вiн простягнув її Полi:

- Оце прошу для початку, так би мовити, епiграфом.

Поля прочитала текст i