Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

— Що, в біса, ви маєте на увазі?

— Дорогий мій капітане, будь ласка! Не дешифрували схему правильно? Але ви ж знаєте — чи маєте знати, — що я філософонкуліст, причому при виконанні обов'язків.

— Повторіть.

— Хіба ви не вивчали бурлеск? Ну й ну, — і чого вони навчають у школах у наші дні! Повертайтеся до вашого піноклю; мені ви більше не потрібні.

Джубал негайно ж вимкнувся, встановив на телефоні режим відмови на десять хвилин і сказав:

— Ходімо, дітки, — після чого повернувся до свого улюбленого місця біля басейну. Потім завбачливо попросив Анну носити мантію Свідка з собою день і ніч — аж до подальших розпоряджень; сказав Майку триматися поблизу, а також дав Міріам інструкції щодо телефону. Після чого нарешті розслабився.

Джубал був задоволений своїми зусиллями. Він не чекав, що за допомогою офіційних каналів відразу зможе дістатися до Генерального Секретаря. Проте відчував, що його ранкова розвідка відкрила хоча б одне слабке місце у стіні, що оточувала Секретаря, і він очікував — чи сподівався, — що ця емоційна розмова з капітаном Гайнріхом викличе зворотній дзвінок від вищого рівня.

Чи щось подібне.

Якщо ні, то обмін люб'язностями з копом із С. С. сам по собі був того вартий: він залишив Джубалові тепле сяйво художнього післясмаку.

Гаршоу думав, що слід продовжити опір, щоб втримати вже досягнуті успіхи, не порушивши набутий добробут, — і зменшити ймовірні неприємності, що на них можна чекати від уряду. І йому було зрозуміло, що Гайнріх також здатен на якісь вчинки.

А якщо довго нічого не відбуватиметься? Гаршоу було цікаво, як довго він зможе чекати. На додачу до досягнутих результатів — і до не здійсненого руйнування його «бомби з часовим механізмом» — він ще пообіцяв Джилл зробити щось для Бена Кекстона. Чому та дитина не може зрозуміти, що, можливо, йому не можна допомогти? Що, фактично, йому вже було пізно допомагати? І що будь-яка пряма чи поспішна дія зменшить шанси Майка зберегти свою свободу? Але, крім цих двох проблем, Джубала тривожило ще одна, новіша: зник Дюк.

Зник на день, чи назавжди, чи щось іще гірше — цього Джубал не знав. Дюк був присутній на вчорашній вечері, але не показувався на сніданку. Ця подія не вплинула на перебіг справ у господарстві: ніхто просто не помітив його зникнення. Сам Джубал зазвичай теж не надав би цьому значення, хіба що покликав би його. Але цього ранку він помітив — звісно, помітив... І щонайменше двічі стримався, коли хотів гукнути його, — як зробив би це зазвичай.

Джубал похмуро дивився на басейн, спостерігаючи за спробами Майка пірнути точнісінько так, як йому щойно показала Дорказ, — і відзначив для себе, що навмисно не кликав Дюка, коли той був йому потрібен. Правда полягала в тому, що він просто не хотів запитувати у Ведмедя, що сталося з Алгі. Ведмідь міг відповісти.

Що ж, з такою слабкістю можна було впоратися лише одним способом.

— Майку! Ходи-но сюди.

— Так, Джубале, — Людина з Марса виліз із басейну, обтрусився, мов енергійне цуценя, й чекав на продовження розмови. Гаршоу глянув на нього і вирішив, що Майк додав у вазі, певно, щонайменше двадцять фунтів, відколи приїхав — і все це були м'язи.

— Майку, ти не знаєш, де Дюк?

— Ні, Джубале.

Що ж, це все вирішує; хлопець не вмів брехати... негайно, зачекай! Джубал нагадав собі про таку подібну до комп'ютерної звичку Майка відповідати на поставлене питання буквально... Так, Майк не знав — чи здавалося, що не знав, — де саме перебував той надокучливий хлопець після того, як зник.

— Майку, коли ти бачив його востаннє?

— Я бачив, як Дюк підіймався нагору, коли ми з Джилл спускалися, — цього ранку, коли настав час готувати сніданок. І Майк гордо додав: — Я допомагав готувати.

— Тоді ти востаннє бачив Дюка?

— Відтоді я не бачив Дюка, Джубале. Я гордо смажив грінку.

— Закладаюся, що так і було. Ти станеш гарним чоловіком для когось, якщо не будеш обережний.

— О, я смажив її дуже обережно.

— Джубале...

— Що? Так, Анно?

— Дюк перекусив рано вранці, а потім поїхав до міста. Я думала, що тобі про це відомо.

— Що ж, — вагався Джубал, — він казав мені щось про це. Я думав, він хотів поїхати сьогодні після обіду. Не важливо; я розберуся.

Раптом Джубал усвідомив, що з нього зняли важкий тягар. Не те щоб Дюк нічого для нього не означав — нічого, крім вмілого майстра на всі руки; ні, звичайно ж, ні! Впродовж багатьох років Гаршоу намагався не відпускати жодну важливу для себе людську істоту, але все одно мусив визнати, що це його непокоїло. Хоч трохи, але так чи інакше.

Який закон порушувався — якщо такий був — у тому випадку, якщо людина завжди опинялася під кутом дев'яносто градусів до всього іншого? Це не вбивство, тому що хлопчина використовував це лише задля власного захисту — чи для того, щоб захистити інших. Наприклад, Джилл. Можливо, застарілі закони Пенсильванії проти чорної магії були б доречними... Але цікаво було б подивитися, як обвинувачу вдасться зачитати вирок.

Кримінальні дії могли бути оманливими: чи можна переховування Людини з Марса трактувати як «вчинення злочину»? Можливо. Проте, ймовірніше, потрібно буде ухвалити нові закони. Майк уже поставив з ніг на голову частину з них — медичні і фізичні; юристи і досі навіть не підозрюють про той хаос, що до них наближається через нього. Гаршоу, порпаючись у пам'яті, нагадав собі ту особисту трагедію, якою для безлічі відомих науковців стала релятивістська механіка. Нездатні сприйняти її через призму власного досвіду, вони знайшли відраду у сліпій злості на А. Ейнштейна — а також на будь-кого, хто посмів сприйняти його серйозно. Проте це завело їх у глухий кут: все, що могла зробити непохитна «стара гвардія» — це померти і віддати владу більш гнучким, значно молодшим особистостям.

Гаршоу згадав, як його дідусь розповідав йому про дуже схожий випадок у царині медицини тоді, коли з'явилася мікробна теорія. Безліч досвідчених лікарів до самої смерті називали Пастера брехуном, дурнем чи й ще гірше, — тому що без дослідження його доказів їх «здоровий глузд» стверджував, що ця теорія недостовірна.

Що ж, як бачимо, Майк міг