Мандри Лемюеля Гуллівера - Джонатан Свіфт

величності і попрощався із своїми приятелями. З ласкавого наказу монарха загін варти провів мене до Глангвенстальда — гавані на південно-західному березі острова. Через шість днів я знайшов корабель, що відпливав до Японії. Переїзд тривав два тижні. Пристали ми до невеликого портового міста Ксамоші, у південносхідній частині Японії. Розташоване воно на тому самому острові, що й Ієдо, столиця держави.

Висівши на берег, я показав митним урядовцям лист од короля Лаггнеггу до його імператорської величності. Вони добре знали королівську печатку з мою долоню завбільшки, де витиснено образ короля, що підводить з землі жебрака. Почувши про лист, міський магістрат прийняв мене як посла дружньої країни. Вони дали мені екіпаж та слуг і своїм коштом приставили до Ієдо, де я відразу дістав аудієнцію в імператора. Коли листа з великою церемонією було розпечатано й перекладено його величності, він через тлумача попросив, щоб я сказав, чого мені треба, і він, мовляв, з поваги до свого брата, короля Лаггнеггу, радо задовольнить моє прохання.

Тлумач не раз уже обслуговував голландців і, впізнавши в мені європейця, повторив наказ його величності голландською мовою, якою розмовляв досконало. Я відповів, як вирішив заздалегідь, що я — голландський купець, зазнав морської аварії дуже далеко звідси, потім морем і суходолом дістався до Лаггнеггу, а звідти — кораблем до Японії. Тепер, знаючи, що ця країна веде торгівлю з моїми земляками, я сподіваюся не в довгім часі повернутись до Європи і уклінно прошу його величність ласкаво звеліти, щоб мене відвезли до Нагасакі, куди заходять європейські судна. До цього я додав ще одне прохання: з поваги до мого патрона — короля Лаггнеггу — звільнити мене від обов'язкової для моїх земляків церемонії топтати ногами розп'яття, бо я потрапив сюди через нещасливий випадок і без жодного наміру торгувати. Вислухавши моє останнє прохання, імператор трохи здивувався і сказав, що жоден з моїх земляків ніколи не вагався проробити цю церемонію, і що він тепер не певен, чи справді я голландець, але все ж таки гадає, що я — християнин.

Проте, зважаючи на причини, які я навів, і, головне, щоб показати королю Лаггнеггу свою надзвичайну до нього прихильність, він згодився задовольнити моє чудернацьке прохання. Але все це треба було зробити дуже обережно: урядовці з наказу імператора мали обминути мене ніби випадково, бо інакше, як він запевняв мене, мої земляки-голландці, довідавшись про все це, переріжуть мені дорогою горло.

Я через тлумача подякував імператорові за таку велику ласку. Того ж дня до Нагасакі мав вирушити військовий загін, і командир його дістав наказ охороняти мене та особливі вказівки щодо церемонії з розп'яттям.

По дуже довгому і втомному переході 9 червня 1709 року я прибув до Нагасакі, де скоро познайомився з кількома матросами з голландського судна «Амбоїна» місткістю в чотириста п'ятдесят тонн, яке прибуло з Амстердама. Я довгий час прожив у Голландії, навчаючись в університеті, і добре розмовляв голландською мовою. Матроси незабаром довідалися, звідки я прибув, і зацікавлено розпитували мене про мої мандри та життя. Я вигадав коротеньку правдоподібну історію, але втаїв більшу частину моїх пригод. У Голландії в мене було багато знайомих, і мені не важко було вигадати імена своїх батьків, нібито небагатих людей з провінції Гельдерланд. Я хотів був заплатити капітанові (якомусь Теодору Вангрульту) всю вартість проїзду до Голландії. Але, довідавшись, що я хірург, він узяв з мене тільки половину звичайної плати, з умовою, що я виконуватиму на кораблі обов'язки лікаря. Перед одплиттям дехто з екіпажу запитував, чи виконав я згадану мною вище церемонію. Але я відбувся загальними фразами, що я, мовляв, задовольнив цілком і імператора, і двір. Але шкіпер, злостивий негідник, пішов до японського урядовця і, показуючи на мене, сказав, що я ще не топтав розп'яття. Урядовець же, мавши інструкції пропустити мене, вгатив негідникові двадцять бамбукових київ по плечах. Після цього мене вже не турбували такими запитаннями.

Під час переїзду не трапилося нічого цікавого. Ходовий вітер гнав нас аж до мису Доброї Надії, де ми взяли запас прісної води. 16 квітня 1710 року ми щасливо прибули до Амстердама, втративши дорогою тільки трьох матросів, що померли з різних хвороб, та ще одного, що недалеко від берега Гвінеї впав з бізань-щогли в море. З Амстердама на маленькому судні я доплив до Англії.

16 квітня ми кинули якір у Даунсі. Наступного ранку я зійшов на берег і знову побачив рідний край, де не був п'ять з половиною років. Звідти я добрався до Редріффа, куди прибув того ж таки дня о другій годині і застав там дружину та дітей у доброму здоров'ї.

ЧАСТИНА IV
ПОДОРОЖ ДО КРАЇНИ ГУЇГНГНМІВ

РОЗДІЛ І

Автор виряджається в подорож капітаном корабля. Екіпаж змовляється проти нього. Довгий час його тримають ув'язненим у каюті, а тоді зсаджують на берег у незнаній країні. Опис єгу — дивної природи тварин. Автор зустрічає двох гуїгнгнмів.

прожив дома з дружиною та дітьми щось із п'ять місяців, і якби життєвий досвід навчив мене розуміти, що таке щастя, міг би назвати себе дуже щасливим. Проте незабаром мене знов потягло в мандри. І коли мені запропонували посаду капітана великого купецького корабля «Адвенчерер» на триста п'ятдесят тонн, я прийняв її. Я добре знався на мореплавстві, мені набридли обов'язки корабельного лікаря, хоч я не відмовлявся виконувати їх при нагоді. Отож на посаду хірурга я запросив молодого, дуже здібного медика Роберта Пюрефоя. Ми відпливли з Портсмута 7 серпня 1710 року. 14 серпня близько миса Тенеріфе ми наздогнали капітана Поккока з Брістоля, що плив до Кампеші по сандалове дерево. 16 серпня знялася буря й роз'єднала нас. Як почув я згодом, повернувшись до Англії, його корабель розбився на тріски, і врятувався з нього, кажуть, один тільки юнга.