Автостопом — по Галактиці - Дуглас Адамс

Позаду себе Артур побачив велике, закрите завісою вікно. Він потягнув до себе кутик завіси і побачив тьмяно освітлений сумний пейзаж, сірий, всіяний кратерами і непривітний, пейзаж, який за звичних обставин примусив би Артура здригнутися від жаху. Однак обставини не були цілком звичними, бо те, від чого у нього застигла кров і побігли мурашки по спині, було небом.

А небо…

Але офіціант чемно поправив завісу.

— Усе в свій час, сер, — сказав він.

У Зафода загорілися очі.

— Ану зачекайте, мертвяки, — вигукнув він, — мені здається, нам тут бракує чогось суперважливого. Щойно хтось згадав про це, і нам цього достоту не вистачає.

Артур відчув глибоке полегшення, коли його увагу відвернули від тільки-но побаченого.

Він нагадав:

— Я сказав, що це більше схоже на apres…

— Аякже, краще було вкусити себе за язика, — перебив його Зафод. — А ти, Форде?

— Я сказав, що тут дивно.

— Ага, розумне зауваження, але банальне. А може…

— Можливо, — тут втрутилася зелена тінь, яка встигла набрати обрисів низькорослого і худого, як тріска, зеленого офіціанта у чорному вбранні, — можливо, ви б воліли обговорити цю справу за напоями?

— Напої! — вигукнув Зафод. — Ось чого нам бракувало! Бачите, що ви можете втратити, якщо будете ловити гав.

— Саме так, сер, — терпляче сказав офіціант. — Якщо леді і джентльмени бажатимуть випити щось до обіду…

— Обід! — захоплено вигукнув Зафод. — О, мій зелений хлопчику, та мій шлунок готовий цілу ніч стискати тебе в обіймах за такі слова.

— … а трохи пізніше, — продовжував офіціант, вирішивши не відхилятися від теми, — ви отримаєте задоволення від вибуху Всесвіту.

Форд нахилився до свого обличчя і сказав, наголошуючи кожне слово:

— Ти ба, які ж такі напої ви тут подаєте?

Офіціант чемно усміхнувся кутиком рота. Так, як це вміють тільки офіціанти.

— То не дивина, що під дією подорожі у часі нашим завсідникам трапляється втрачати орієнтацію, — сказав він, — отож, якщо можна, я б запропонував…

— Подорож у часі? — не зрозумів Зафод.

— Подорож у часі? — перепитав Форд.

— Подорож у часі? — здивувалася Тріліан.

— Ви хочете сказати, що це не потойбічний світ? — запитав Артур.

Офіціант чемно усміхнувся кутиком рота. Так, як це вміють тільки офіціанти. Він уже майже вичерпав свою роль непомітного чемного офіціанта і ось-ось візьметься виконувати роль непомітного офіціанта з міцно стуленими губами і саркастичною посмішкою на обличчі.

— Потойбічний світ, сер? — він розвів руками. — Ні, сер.

— І ми живі? — запитав Артур.

Офіціант стиснув губи.

— Гм, гм, — вимовив він. — Сер, очевидно, що ви живі, інакше я б не брався вас обслуговувати.

Зафод Бібльброкс зреагував на його слова неймовірним жестом — навіть даремно пробувати його описати. Він двома своїми руками луснув себе по чолах, а третьою по стегну.

— Агей, хлопці, — вигукнув він, — це неймовірно. Нам вдалося. Нарешті ми там, куди збиралися. Це ж ресторан «Тисяча шляхів»!

— «Тисяча шляхів»! — вторив йому Форд.

— Так, сер, — підтвердив офіціант, вклавши у свої слова якомога більше спокою, — це справді «Тисяча шляхів» — ресторан на краю Всесвіту.

— На краю чого? — не зрозумів Артур.

— Всесвіту, — дуже чітко і без потреби виразно повторив офіціант.

— Коли ж йому кінець? — запитав Артур.

— Якраз через кілька хвилин, сер, — пояснив офіціант.

Він глибоко вдихнув. Йому не треба було цього робити, оскільки його тіло споживало особливу суміш газів, потрібних для життя, з допомогою маленького пристрою, причепленого до ноги. Одначе бувають хвилі, коли незалежно від характеру метаболізму просто необхідно набрати повні груди повітря.

— А зараз, якщо ви все-таки замовите нарешті для себе напої, — сказав він, — я проведу вас до вашого столика.

На обличчях Зафода засяяли дві маніакальні посмішки. Він подався до бару і одразу закупив чи не половину його асортименту.

РОЗДІЛ 15

Ресторан на краю Всесвіту — це один з найдосконаліших закладів за всю історію громадського харчування. Він був збудований на тому, що залишилося від… він буде збудований на уламках… а точніше, коли сказати, що його ще збудують до нашого часу, і справді…

Одною з найдошкульніших проблем, пов’язаних із подорожами у часі, є зовсім не те, що випадково можна стати власним батьком чи матір’ю. Дружня і необмежена забобонами сім’я якось упорається з тим, що хтось з її членів може виявитися власним батьком чи матір’ю. Жодних проблем не виникає й зі змінами у ході історичних подій — він незмінний, бо усі історичні події міцно тримаються купи, наче фрагменти картинки-загадки. Усі важливі зміни сталися задовго до подій, на які вони можуть вплинути, і врешті-решт усе якось владнується.

Основна проблема — це попросту проблема граматики, і провідна праця, з якою можна проконсультуватися у цій справі, належить перу доктора Дена Стрітменшенера — «Порадник для подорожуючого у часі: тисяча і одна часова форма». Там ви знайдете, наприклад, пораду, як описати те, що повинно було відбутися з вами у минулому до того, як ви уникнули цієї події завдяки стрибкові в часі на два дні вперед. Ця подія описується по-різному в залежності від того, чи ви розповідаєте про неї з точки зору вашого природного часу, подальшого майбутнього чи подальшого минулого, але усе це виглядає набагато складніше, коли виникає можливість спілкуватися протягом подорожі з одного часу у інший справді з метою стати власним батьком або матір’ю.

Більшість читачів доходять аж до Майбутнього напівумовно модифікованого субінвертовано плагального минулого умовного часу з демонстрацією намірів. Після чого здаються. І справді, у наступних виданнях після цього місця усі сторінки «Порадника» залишають порожніми з метою зменшити поліграфічні витрати.

«Путівник по Галактиці для космотуристів» обходить стороною плутанину академічних розумувань і містить тільки коротку заувагу про те, що термін «майбутній доконаний час» слід забути, бо, як виявилося, такого в реальності не існує.

Отож:

Ресторан на краю Всесвіту — це один з найдосконаліших закладів за всю історію існування громадського харчування.

Його збудували на уламках з часом зруйнованої планети, яку (було, є) огорнуто величезним захисним часовим полем і перенесено у майбутнє саме на момент припинення існування Всесвіту.

Багато людей заперечуватимуть це, як річ неможливу.

У цьому ресторані його клієнти (колись будуть або вже) займали місця за столиками, (колись будуть або вже) споживали розкішні страви, спостерігаючи, як навколо них у вибуху гине світ.

Багато людей заперечуватимуть це, як річ не менш неможливу.

Ви можете (могли б уже згодом чи до того) прибути сюди на будь-який сеанс без