Кінець Вічності - Айзек Азімов

Харлан похитав головою і відвернувся.

— Я одразу зрозумів, — уже лагідніше сказав Твісел, — Що Фінджі зумисне підбиває тебе на… необачний вчинок.

Харлан глянув на Твісела.

— Ви знали?

— Ти здивований? Я давно знав, що Фінджі наступає мені на п’яти. Я вже старий, мій хлопчику, мені відомі ці штучки. Якщо Обчислювач викликає підозру, можна простежити за ним. Для цього існують спеціальні пристрої, вилучені з Часу, їх зараз не побачиш і в музеях. Серед них є такі, які відомі тільки членам Ради.

Харлан із гіркотою в душі подумав про часовий бар’єр у 100 000-му. — Із донесення Фінджі та з інших джерел я одержав інформацію, на основі якої можна було легко визначити, як розвиватимуться події далі.

— А Фінджі підозрював, що ви за ним шпигуєте? — несподівано запитав Харлан.

— Можливо. Мене це не здивувало б.

Харланові пригадалися його перші дні роботи в 482-му, коли Твісел виявив до нього, молодого тоді Спостерігача, неабияке зацікавлення. Фінджі нічого не знав про проект Малансона, і те, що Твісел зацікавився Харланом, насторожило його. «Вам доводилося зустрічатись із Старшим Обчислювачем Твіселом?» — якось запитав він, і Харлан тепер виразно пригадав, що в голосі Фінджі тоді пролунало занепокоєння. Вже тоді Фінджі міг запідозрити, що Харлан — Твіселова нишпорка. Ось звідки почалася його ненависть!

— Якби ти сам прийшов тоді до мене… — вів далі Твісел.

— Прийти до вас? — вигукнув Харлан. — А як же Рада?

— З усіх членів Ради знав тільки я. — І ви їм так нічого й не сказали? — Харланові закортіло поглузувати з Твісела.

— Не сказав.

Харлан відчув, що його лихоманить. Одяг душив його. Невже цьому кошмарові не буде кінця? Пусті, безглузді балачки! Для чого? Кому це потрібно?

Чому не настав кінець Вічності? Чому не настав бажаний спокій небуття? О всемогутній Часе, невже він помилився?!

— Ти мені не віриш? — запитав Твісел.

— А чому я повинен вам вірити? — вибухнув Харлан. — Чого всі члени підкомісії прийшли подивитися на мене? Учора, за сніданком? Що їх привело, як не донесення Фінджі? Їм було цікаво глянути на дивакуватого суб’єкта, який переступив закони Вічності, але розправу над яким доводилося відкласти на один день. Всього на один день, поки буде завершено проект. Вони прийшли порадіти чужому горю в чеканні завтрашнього дня.

— Ні, це не так, мій хлопчику. Їхнє бажання подивитися на тебе йшло від чисто людської цікавості. Члени Ради — насамперед люди. Вони не могли спостерігати за стартом капсули, оскільки в «Мемуарах Малансона» не сказано, що вони могли побачити. Ось через що вони так пасли тебе очима!

— Я вам не вірю.

— Але це правда.

— Невже? А чому ж тоді за сніданком член Ради Сеннор раптом заговорив про людину, яка зустрічає саму себе? Він, безперечно, знав про мої незаконні вилазки в 482-е і про те, що я там мало не зустрів самого себе. Він дражнив мене, хитромудро розважався моїм коштом, насміхався з мене.

— Сеннор? Тебе непокоїть Сеннор? — запитав Твісел. — Коли б ти тільки знав, який це нікчема! Родом він із 803-го, а це одна з небагатьох цивілізацій, яка спотворює людське тіло на догоду так званим естетичним вимогам часу. Сеннорові ще в юності вищипали всеньке волосся на тілі.

А знаєш, як таке впливає на людину? Мабуть, здогадуєшся. Потворність руйнує зв’язок людини з її предками й нащадками. Серед Вічних дуже мало вихованців із 803-го. Всього кілька чоловік. Сеннор — єдиний з них, кого обрали до Ради за всю історію існування Вічності.

Хіба ти не бачиш, як це відбилося на його вдачі? Либонь, ти розумієш, що означає непевність у завтрашньому дні? Однак ти, мабуть, і гадки не мав, що член Ради може почуватися непевно? Сеннорові не раз доводилося вислуховувати суперечки, під час яких лунали заклики ліквідувати його Реальність, знищити ті звичаї, через які він так різко вирізняється з-поміж нас. Якщо таке станеться, він залишиться мало не єдиною потворою, якою він є. А таке колись обов’язково станеться.

Він шукає втіхи у філософії. Задля морального відшкодування він неодмінно захищає у своїх розмовах найнепопулярніші, найнеприйнятніші погляди. Парадокс людини, яка зустрічає саму себе, — його улюблена тема. Я вже казав тобі, що він мав звичку провіщати невдачу проекту; тоді за сніданком він дражнив не тебе, а нас, членів Ради. Тебе його кпини зовсім не стосувалися. Аніскільки.

Твісел розпалювався дедалі більше. Він так захопився своїми розумуваннями, що, здавалося, забув, де він, забув про навислу над ним небезпеку й знову перетворився на добре знайомого Харланові метушливого карлика зі своєю незмінною жестикуляцією. Він навіть дістав сигарету із нарукавної кишеньки і вже збирався її припалити.

Та раптом Твісел, різко обернувшись, пильно подивився на Харлана, ніби тільки тепер збагнув справжнє значення останньої його фрази.

— Ти сказав, що мало не зустрів самого себе? Як це розуміти?

Харлан коротко розповів йому про свою пригоду.

— А хіба ви не знали про це?

— Ні.

На хвилю запала мертва тиша. Для розпаленого гарячкою Харлана вона була немов ковток води для спраглого.

— А що, коли ти справді зустрів самого себе?

— Не зовсім.

Твісел пропустив повз вуха його слова.

— Завжди є ймовірність випадкових відхилень. Та якщо взяти до уваги, що число Реальностей безконечне, то про детермінізм не може бути й мови. Припустімо, що в Реальності Малансона, в попередньому циклі…

— А хіба цикли повторюються нескінченно? — запитав Харлан. Виявляється, він ще був здатний дивуватися.

— А ти думав, тільки двічі? По-твоєму, двійка — магічне число? За скінченний проміжок біочасу може повторитися безмежна кількість циклів. Це все одно, що нескінченно водити олівцем по колу, окреслюючи при цьому скінченну площу. У попередньому циклі ти не зустрів самого себе. В теперішньому циклі, враховуючи принцип статистичної невизначеності, така зустріч можлива. При цьому Реальність мала змінитися так, щоб відвернути