Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
— Майку... Якщо ти простягнеш руку... На «точці перетину кривих»... Коли ти муситимеш зробити щось, щоб захистити Джилл, — зроби це.
— Так, Джубале. Зроблю.
— Не переймайся марнуванням їжі. Не хвилюйся нічим іншим. Захищай Джилл.
— Завжди. Захищатиму Джилл.
— Добре. Але припустімо, що чоловік навів пістолет на когось іншого чи просто тримає його у руці. Припустімо, ти не хочеш, або тобі не потрібно його вбивати... Але тобі потрібно змусити пістолет зникнути. Ти зможеш це зробити?
Майк зробив коротку паузу.
— Думаю, я ґрокнув. Пістолет — погана річ. Але він може бути потрібний для людини, щоб залишитися цілісною.
Він подумав:
— Я можу це зробити.
— Добре. Майку, я збираюся показати тобі пістолет. Пістолет — це погана річ.
— Пістолет — це дуже погана річ. Я змушу її зникнути.
— Не змушуй його зникати, як тільки побачиш.
— Не треба?
— Ні. Я підніму пістолет і почну наводити його на тебе. Ось так. До того як я це зроблю, змусь його зникнути. Але не зупиняй мене, не роби мені боляче, не вбивай мене, не роби зі мною нічого. Лише пістолет. І також не марнуй мене, як їжу.
— О, ніколи, — переконливо сказав Майк.
— Коли ти відділишся від тіла, мій брате Джубал, я сподіваюся, що мені дозволять з'їсти тебе, шануючи та пестячи з кожним шматочком... Аж доки я ґрокну тебе з усією повнотою.
Гаршоу вгамував блювотний рефлекс, якого не відчував уже десятки років, і похмуро відповів:
— Дякую, Майку.
— Це я маю тобі дякувати, мій брате. А якщо станеться так, що мене оберуть раніше, ніж тебе, — сподіваюся, що ти вважатимеш мене вартим ґрокання. І поділишся мною із Джилл. Ти поділишся мною із Джилл? Будь ласка?
Гаршоу глянув на Джилл і побачив, що її обличчя залишалося спокійним. Він подумав про те, що вона, напевно, як медсестра, звикла і не до такого.
— Я поділюся тобою з Джилл, — урочисто пообіцяв він.
— Проте, Майку, ніхто з нас не буде сьогодні їжею, і найближчим часом також. Просто зараз я збираюся показати тобі цей пістолет, — а ти чекай, поки я скажу... і тоді ми будемо дуже обережні. Бо до того, як я буду готовий відділитися від тіла, я маю ще безліч справ.
— Я буду обережний, мій брате.
— Добре. — Гаршоу нахилився, тихо бурмочучи щось собі під ніс, і висунув нижню шухляду столу: — Дивися сюди, Майку. Бачиш пістолет? Я збираюся встати і відійти ліворуч. Я не хочу направляти його на тебе. Так... Майку, ще ні...
Гаршоу потягнувся за пістолетом вкрай застарілого поліційного зразка і витяг його з шухляди.
— Приготуйся, Майку. Зараз! — І Гаршоу зробив усе можливе, щоб направити зброю на Людину з Марса. Та раптом його руки спорожніли. Ні шоку, ні потрясіння, ні скручування — нічого: пістолет просто зник, і все.
Джубал зрозумів, що тремтить, але вгамував це.
— Ідеально, — сказав він до Майка. — Ти забрав пістолет ще до того, як я встиг його на тебе направити. Просто ідеально.
— Я щасливий.
— Так само, як і я. Дюку, камери це записали?
— Так. Я вставив нові картриджі з плівкою. Хоч ви і не просили.
— Добре. — Гаршоу зітхнув і зрозумів, що дуже втомився. — На сьогодні все, дітки. Біжіть собі. Йдіть плавати. Ти теж, Анно.
Анна сказала:
— Бос? Скажеш мені, що записалося на плівці?
— Хочеш залишитися і подивитися?
— О, ні! Я не можу. Не ті частини, які я Свідчила. Але я б хотіла знати — пізніше, — чи записали вони те, що помітила я.
— Добре.
Розділ 13
Коли вони пішли, Гаршоу почав давати інструкції Дюку, а потім сердито буркнув:
— Чого ти такий кислий?
— Бос, коли ви збираєтеся позбутися цього упиря?
— Упиря? Ну що за неотесаний селюк!
— Добре, нехай я родом з Канзасу. Але ви не знайдете жодного випадку канібалізму в Канзасі, — всі вони зафіксовані далеко на заході. У мене є власні міркування про те, хто селюк, а хто ні... Але я їстиму на кухні, аж доки ми не позбудемося його.
Гаршоу холодно відповів:
— Навіть так? Не створюй собі незручностей. Анна може підготувати папери на твоє звільнення за п'ять хвилин... І тобі знадобиться не більше десяти хвилин, щоб спакувати свої комікси та ще одну сорочку.
Дюк якраз встановлював проектор. Він зупинився і виструнчився:
— О, я не мав на увазі, що я хочу звільнитись.
— А для мене твої слова якраз це й означали.
— Але... Я хотів сказати... Що за чорт? Я їв на кухні безліч разів.
— Так і було. Через твої власні переконання або щоб створити додаткову роботу для дівчат. Або щось у тому стилі. Ти міг би отримати і сніданок у ліжко — мені-то що, — якби зміг підкупити дівчат приготувати його для тебе. Але ніхто з тих, хто спить під моїм дахом, не відмовлятиметься їсти за моїм столом через те, що не бажає їсти разом з іншими. Так сталося, що я належу до вже майже зниклого покоління: я старомодний джентльмен, а це означає, що я можу бути справді огидним сучим сином, якщо мені так захочеться. І просто зараз саме той випадок... Нечувано, щоб якийсь невихований, забобонний, упереджений селюк дозволяв собі вказувати мені, хто може, а хто не може їсти за моїм столом. Якщо я захочу вечеряти з митарями та грішниками — це моя особиста справа. Але я не розділю й шматка хліба з ханжею.
Дюк почервонів і повільно промовив:
— Я повинен був би врізати вам — і я врізав би, якби ви були мого віку.
— Не дозволяй цьому факту зупинити тебе, Дюку. Я можу бути сильнішим, ніж ти думаєш... А якщо й ні, то у бійку, ймовірно, втрутяться й інші. Думаєш, що зможеш впоратися з Людиною з Марса?
— З ним? Та я переломлю
