Мандри Лемюеля Гуллівера - Джонатан Свіфт

Був я і в школі математики, де вчитель викладав цю науку за зовсім новим методом. Теореми та доведення їх писалися на тоненьких облатках чорнилом, зробленим із спеціального настою. Учень натщесерце ковтав облатку і протягом трьох днів не вживав нічого, крім хліба та води. Під час перетравлювання облатки чорнило разом з кров'ю проходило в мозок і вносило туди теорему. На жаль, наслідки цієї системи не відповідали сподіванкам — почасти через те, що якась помилка закралась у визначення дози та пропорцій складових частин чорнила, а почасти й через зледащіння самих учнів. Ті облатки такі гидкі на смак, що хлопці звичайно відверталися й випльовували їх раніше, ніж вони починали діяти. До того ж їх неможливо було умовити стримуватись, як приписано, від їжі.

Дальший опис Академії. Автор пропонує деякі вдосконалення, які приймаються з подякою.

Школа політичних прожектерів справила на мене погане враження. Професори її здалися мені божевільними, а таке видовище завжди смутить мене. Ці невдахи вишукували спосіб переконати монархів, щоб ті добирали своїх радників з числа людей розумних, здібних та порядних, навчити міністрів зважати на благо суспільства, винагороджувати чесних людей, які зробили суспільству видатні послуги, навчити монархів, що їхні інтереси повинні збігатися з інтересами народу і що на урядовців слід призначати осіб, гідних своєї посади.

Ці безумці плекали багато ще й інших нездійснених та диких химер, які ніколи доти не спадали на думку нікому з мислячих людей, і я ще раз пересвідчився, що на світі немає нічого настільки незвичайного або безглуздого, щоб його дехто з філософів не захищав би як істину.

Проте я мушу визнати, що не всі в цій частині Академії були химерниками. Там був один талановитий доктор, що чудово знався на природі та системах державного врядування. Ця славетна особа, вельми корисно проводячи свій час, знайшла ліки проти всіх недуг, на які хворіють урядові органи через хиби та вади високих урядовців і через розбещеність їхніх підлеглих. І справді, відколи чисто всі письменники та вчені визнали цілковиту схожість між природним тілом і організмом держави, стало очевидно, що й запобіжні засоби, і способи лікування їхніх хвороб мають бути однакові. Ми знаємо, що сенатори й інші великі особи часто запалюються і бувають занадто багатомовні та дражливі. Вони часто хворіють на голову, а надто на серце, на конвульсії, коли в них сіпаються обидві руки, а особливо права[41], на нервовий розлад та маячіння, на золотушні пухлини, на вовчий апетит та нетравлення шлунку, не кажучи вже про інші хвороби, що їх не варто згадувати.

Отож учений цей пропонував, щоб під час засідань сенату протягом перших днів у залі були присутні медики. Щовечора по закінченні засідань вони повинні лічити пульс кожному сенаторові; порадившись і докладно обговоривши характер кожної хвороби та способи лікування, медики ці повинні вернутися на четвертий день до зали засідань уже з аптекарями та потрібними ліками. Перше ніж сенатори почнуть засідати знову, лікарі мають дати кожному з них, залежно від хвороби, проносного, очисного, роз'їдного або ліків проти головного болю, проти жовтяниці, проти паралічу, проти глухоти і на наступному засіданні, залежно від дії ліків, повторити, змінити або скасувати свої приписи й лікування.

Цей проект недорого обійшовся б суспільству і, на мою скромну думку, був би дуже корисний, прискорюючи розгляд справ у тих країнах, де сенат бере участь у законодавстві. Він породжував би одностайність, скорочував дебати, одімкнув би кілька вуст, тепер закритих, і закрив би куди більшу кількість розкритих, угамував би запал молоді і виправляв статечність старості, збуджував би тюхтіїв і заспокоював запальні характери.

Знов-таки, всі скаржаться, що царські улюбленці завжди мають коротку та ледачу пам'ять. Цей учений пропонував, щоб кожний громадянин, допущений до прем'єр-міністра, переказавши коротко та ясно своє діло, на прощання смикнув би його за носа, або штовхнув ногою в живіт, або наступив на мозоль, або тричі потяг за вуха, або ляснув його по заду, або до синців нащипав йому руку, щоб міністр не забув. Ці операції, мовляв, треба повторювати при кожному побаченні, доки справа буде розв'язана остаточно або прохачеві категорично відмовлять.

Він радив також, щоб кожен сенатор, висловивши свою думку й обгрунтувавши її, неодмінно голосував за протилежну. Вчений запевняв нас, що в такому разі наслідки голосування завжди будуть благодійні для суспільства.

Щоб примирити ворожі партії, коли суперечки між ними стають занадто запеклі, він рекомендував такий дивний спосіб. Слід узяти по сто проводирів кожної партії, посадити їх парами один проти одного, добираючи по змозі людей з черепами однакового розміру. Далі двоє хірургів мусять воднораз розпиляти їм потилиці так, щоб поділити їхні мозки навпіл, і негайно обмірити відпиляні частини, приставивши кожну з них до голови супротивника. Робота ця, звичайно, вимагає точності, але професор запевняв, що коли операцію зроблено вдало, то добрі наслідки забезпечені. Доводив це він так: дві половинки мозку, змушені дискутувати про якісь питання в межах одного черепа, незабаром повинні порозумітися, а це зробить мислення поміркованим та правильним, що дуже бажано в головах людей, які вважають, ніби вони з'явилися на світ спеціально для того, щоб керувати ним. Що ж до різниці мозків, якісної чи кількісної, у проводирів партій, то він запевняв нас на підставі свого досвіду, що це сута дрібниця.

Я чув палкі дебати двох професорів з приводу найвигіднішого та найефективнішого способу діставати гроші, не обтяжуючи населення. Один твердив, що найсправедливіше було б оподатковувати вади та дурний розум, і хотів, щоб розмір податку встановлювали сусіди. Другий додержувався прямо протилежного погляду. На його думку, оподатковувати треба якраз ті прикмети душі та тіла, яким людина сама складає найвищу ціну. Отож кожному буде дано право визначати суму податку. Крім того, кожен може бути власним суддею і в питанні про свою дотепність, відвагу та чемність які також мають підлягати великим податкам. Щодо чесності, справедливості, розуму та