Мандри Лемюеля Гуллівера - Джонатан Свіфт

стоятиме вічно, не потребуючи ремонту; овочі та хліб достигатимуть тоді, коли ми того захочемо, а врожай збільшиться у сто разів. І це тільки незначна частина їхніх обіцянок. На превеликий жаль, у всьому тому є єдина хиба — жоден з цих проектів ще не закінчений, а тим часом уся країна зубожіла, будинки поруйнувались, і люди ходять голодні та обідрані. Та прожектери на це не зважають, вони провадять свої витівки в п'ятдесят разів упертіше, спонукувані заразом одчаєм і надією.

Втаємничивши мене в ці справи, пан М'юноді додав, що ні в якому разі не хоче позбавити мене приємності побачити їхню велику Академію на власні очі. Він просив, щоб, їдучи до неї, я звернув увагу на руїни під горою, милі за три від шляху. Історія їх така. У нього за півмилі від дому був гарненький млин, що стояв на великій річці й задовольняв його власні потреби, а також потреби багатьох його орендарів. Років сім тому до нього з'явилися члени клубу прожектерів і запропонували зруйнувати той млин, а замість нього збудувати новий на схилі гори, де треба було прокопати довгий канал, що подавав би воду до машин, а ті підіймали б її трубами нагору. Вітер на вершині гори хвилюватиме воду й тим надаватиме їй руху. Коли вода тектиме вниз схилом, її буде потрібно вдвічі менше, щоб крутити колесо млина, ніж у річці на рівнині. Під той час він був у незлагоді з королівським двором і з поради приятелів погодився на таку пропозицію. По двох роках роботи, до якої було залучено сто чоловік, проект зазнав невдачі, а прожектери подались собі геть, скинувши всю провину на нього. Відтоді члени клубу з нього глузують і в той же час підмовляють на таку саму спробу інших, гарантуючи повний успіх проекту.

Через кілька днів ми повернулись до міста. Його ясновельможність, з огляду на погану свою славу в Академії, не хотів їхати туди сам, а попросив одного із своїх друзів провести мене туди і відрекомендувати, як людину, що дуже кохається в проектах, вельми допитливу й легковірну. І в цім була частка правди, бо замолоду я й сам був трохи прожектер.

РОЗДІЛ V

Авторові дозволено оглянути велику Академію в Лагадо. Докладний опис Академії. Які дослідження провадять професори.

Виявилося, що Академія міститься не в одній будівлі, а займає цілу вулицю, умисне збудовану на місці колишнього пустиря.

Президент Академії прийняв мене дуже привітно, і я багато днів ходив, оглядаючи всі корпуси. В кожній кімнаті працював один або декілька винахідників. Загалом я відвідав не менше як п'ятсот кімнат.

Перший винахідник, до якого я зайшов, був худорлявий чоловік з вимазаними сажею руками та обличчям, з довгою бородою та розпатланим волоссям, обсмаленим у багатьох місцях. Його верхній одяг, сорочка та шкіра були однакового кольору. Він уже вісім років працював над проектом добування сонячного світла з огірків. Переховуване в герметично закритих посудинах, це світло змогло б нагрівати повітря хмарного та дощового літа. Од нього я довідався, що через яких-небудь вісім років він, безперечно, спроможеться постачити за недорогу ціну сонячне проміння для губернаторових садів. Але він скаржився, що зараз у нього немає грошей, і просив у мене хоч яку-небудь дещицю, щоб дістати змогу продовжити дослідження, бо тепер огірки коштують дуже дорого. Знавши їхній звичай циганити в кожного, хто до них заходить, пан М'юноді постачив мене грошима, і я зробив винахідникові невеликий подарунок.

Потім я одвідав іншого вченого, що збирався перепалюванням льоду здобути гарматний порох. Той показав мені свою наукову працю під назвою «Ковкість вогню», яку він збирався видати.

Був там надзвичайно вигадливий архітектор, що вдосконалював новий метод спорудження будинків. Його метод полягав у тому, що будувати починали з даху і кінчали фундаментом. Свій проект він обгрунтовував спостереженнями над павуками та бджолами, які споруджують собі оселі подібним способом.

Працював в Академії і сліпий учений з багатьма сліпими ж таки учнями, робота яких полягала в змішуванні малярських фарб. Вони вчилися відрізняти їх одну від одної на запах та дотик. Мені в них не пощастило, бо під час лекції учні часто помилялися, та й сам професор рідко вгадував фарби. Проте все вчене товариство дуже поважало його і заохочувало до дальшої праці. В суміжній кімнаті мене зустрів винахідник, що знайшов новий спосіб орати землю. Щоб уникнути витрат на плуг, худобу та робітників, він пропонував використати для оранки свиней. За його системою на полі, яке мають обробляти, копають ямки глибиною у вісім дюймів. Туди закопують через кожні шість дюймів жолуді, фініки або каштани, що їх свині дуже люблять. Далі на поле випускають шістсот, а то й більше свиней, і ті, шукаючи їжі, переорюють весь грунт та ще й угноюють його власним своїм гноєм. Щоправда, досвід довів, що витрат і часу така оранка забирає дуже багато, а врожай, якщо він взагалі буває, не можна назвати добрим. А проте ні в кого немає сумніву, що в майбутньому цей метод досягне блискучих результатів.

В сусідній кімнаті всі стіни й стеля були в павутинні. Лишався тільки вузький прохід для вченого. Коли я вступив у кімнату, професор, голосно скрикнувши, попросив мене не турбувати його павуків. Далі він почав говорити про помилку, в яку вдався світ, розводячи шовкопрядів і не використовуючи цих численних хатніх комах, що не тільки тчуть, але й сукають нитки. На його думку, тканини з цих ниток можна буде зовсім не фарбувати. І він цілком переконав мене, що має рацію, показавши силу різнокольорових мух, якими він годував павуків. Він був певний, що кольорові мухи, засвоєні при перетравленні, нададуть певного кольору й павутинню. Він сподівався, що спроможеться задовольнити всі смаки, дібравши мух потрібних відтінків. У дальшому він знайде для мух підхожу їжу з якоїсь клейкої речовини і в такий спосіб зробить павутиння міцнішим.

Далі я зустрівся з одним астрономом, що надумав примістити сонячний годинник на флюгер міської ратуші. Він поставив завдання погодити річні та добові рухи Землі й Сонця з