Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко

Слід бути виключно обережним, бо плісень, мабуть, згубно впливатиме не лише на комах і маленьких тварин, як от мишу, але й на інших, крупніших тварин, — думаю, що й на людину. Тоді я запечатаю зразки фіолетової рослини й передам їх для вивчення спеціалістам. Тільки от — кому? Треба зробити так, щоб моє відкриття послужило на користь людям. Як знати: тепер чимало хвороб лікують, наприклад, отрутою — і бджолиною, і гадючою. Може статися, що й моє відкриття допомагатиме в цьому… Ну, поки що це лише мої припущення, хоч я й певен, що міркую правильно. А головне — Меджі! Якщо мій експеримент дасть бажані наслідки, то вона побачить, що я не лише кумедний дивак, що й у мене є справжні ідеї. І тоді… Ах, як мені хочеться, щоб моє дослідження було успішним! Завтра вранці усе вирішиться. Завтра вранці…»

Меджі двічі перечитала ці гарячкові рядки, дедалі більше хвилюючись. Клайд мав рацію: Джеймс зробив саме так, як він думав. Його дослідження вдалося, але якою ціною!

Вона багато чого не розуміла з того, що написав Джеймс. Мутація, наприклад. І чому невинний попіл з люльки міг викликати страшні властивості плісені? Клайд і Джеймс, — особливо Джеймс під час їхньої вечірньої прогулянки, — розповідали їй про все це, але їхні пояснення були для дівчини надто складними. Вона вдавала, що розуміє, а думала в ті хвилини зовсім про інше, про Фреда Стапльтона і його загадкову, як їй здавалося, поведінку. А загадкового нічого й не було: просто вона набридла Фреду… Знову біль стиснув серце. Вона згадала слова Клайда, коли той віддавав їй листи Джеймса: «Це його особисті записи, в них немає нічого про метеорит і космічну плісень». Як же так? Мабуть, Клайд не прочитав останнього листа Джеймса. А в ньому ж…

Меджі рішуче відкинула ковдру. Треба негайно розповісти Клайду про цей лист, де Джеймс говорив про свої плани й наміри. Це саме те, що цікавить Клайда. Він казав, ніби Фред щось задумав, а що саме? Це лишалось їй невідомим; втім, і сам Клайд, здається, не знав нічого. Але Меджі тепер чомусь вірила більше Клайду з його небагатослівними поясненнями, ніж красномовному Фреду.

Вона відкинула запону палатки. Вітер сильно вдарив їй в обличчя. Здавалося, він тільки й чекав тієї хвилини, коли можна буде ввірватися в палатку, холодом і вологою обдати Меджі, яка і без того змерзла. Але дівчина була байдужа і до холоду, і до різких поривів вітру. Вона твердо знала, що мусила зробити.

Вибігши з палатки і ледве утримуючи однією рукою пальто, що зривав вітер, вона міцно притискала другою зошит з записами Джеймса. Дівчина гукнула:

— Алло, Клайд! Де ви?

З сусідньої палатки почулося:

— Я тут. Що трапилось, Меджі?

— Мені треба вам щось розповісти! Це дуже важливо. Можна зайти до вас?

І, не чекаючи відповіді, вона вбігла до палатки Клайда.

Але Клайд був у палатці не сам. З ним сидів і Фред Стапльтон. Вони, очевидно, про щось жваво розмовляли.

30

Меджі трохи розгубилася: вона ніяк не чекала, що Клайд буде з Фредом. Втім, Клайд дуже привітно зустрів її, посунувся на ліжку і запросив:

— Сідайте, Меджі. Зручного крісла для прийому дам тут, звичайно, немає, але можна посидіти й на цій постелі. Будь ласка, — додав він, побачивши, як дівчина непевно мнеться біля похідного ліжка. — А вітер який піднявся вночі. Мабуть, ви змерзли, га? Я вже напнув на себе все тепле, що тільки було, і все одно холодно… — Він все говорив і говорив, і Меджі розуміла, що Клайд помітив її зніяковіння й веде цю розмову для того, щоб вона опанувала себе. «Спасибі, Клайд, — подумала Меджі, — це дуже мило з вашого боку: тільки, може, мені тепер не треба говорити про щоденник Джеймса? Фред так запитливо дивиться на мене, а йому не треба знати, що я читала записи…»

— Так, дуже холодно, — машинально відповіла вона, намагаючись збагнути, як їй повестись. І справді, чи треба говорити про те, що привело її сюди? Меджі відчувала — Фред Стапльтон чомусь насторожено й несхвально ставиться до неї. Чому? Хіба вона винна в тому, що зіпсувалися їхні відносини? І вона ще більше дякувала Клайдові за його співчутливу увагу.

— То що сталося, Меджі? — лагідно звернувся до неї Клайд. — Ви прочитали нотатки Джеймса? Я нашвидку переглянув їх, але не помітив чогось цікавого. Він писав їх, напевне, задовго до того, як знайшов метеорит… А про що ви дізналися?

Виходить, вона може про все говорити у присутності Фреда! Дівчина полегшено зітхнула й відповіла:

— Там три… ну, листи, чи що. Два зовсім особисті…

— Я так і думав і тому не читав їх, — ствердив Клайд.

— Але третій… у ньому розповідається про те, що Джеймс збирався зробити з метеоритом. Я не знаю… мені здається, що це важливо… — Меджі подала Клайдові зошит, відкривши його на сторінці, де починався третій лист.

Очі Клайда зацікавлено блиснули.

— Так, — пробурмотів він, читаючи, — мені треба було почати саме з цього листа. Це й справді дуже важливо!

Фред Стапльтон нетерпляче нахилився над його плечем.

— Що там таке важливе? — спитав він і з досадою додав: — Завжди ви говорите загадками, чорт забирай!

— У тому-то й річ, що ніяких загадок уже немає, — відповів Клайд. — Ось послухай сам.

Він прочитав уголос третій лист Джеймса, підкреслюючи саме те, що стосувалося лиховісного дослідження. Але, Меджі помітила, не менш виразно він читав і слова Джеймса Марчі про те, що він збирався робити далі, коли дослід дасть потрібні наслідки.

Фред уважно слухав, покусуючи стеблинку трави. Коли Клайд закінчив, він іронічно посміхнувся.

— І це все? — спитав він, зневажливо кинувши травинку, наче втративши до неї разом з листом Джеймса будь-яку цікавість.

— Тобто як «усе»? — здивовано перепитав Клайд. — Тобі мало?

Фред лінькувато