Via Combusta, або Випалений шлях - Маріанна Маліна

— Мені такий дивний сон наснився…

Вона таки незвичайна, ця Свєтка, встигла вже й поспати… Мене це заінтригувало, і я нашорошив вуха.

— Розкажи! — теж зацікавлено підняла на неї очі Ангеліна, покинувши свої записи.

— Я купила фломастери, — почала Свєтка, — вони були упаковані у велику коробку-циліндр. До фломастерів у наборі йшли три круглі білі плафони. Я витягла всі три плафони з циліндра. Поклала на стіл. Поряд поклала фломастери. Їх в упаковці було сім. Двоє хлопців сиділи за столом навпроти мене. Один із них узяв плафон до рук. Він його не втримав — плафон упав і розбився. Я злякалася і розлютилася: «Дурень! — гримнула на нього. — Як же ж я тепер малюватиму райдугу?». «Знайди близнюків», — порадив мені один із хлопців…

Ангеліна на останніх словах ледь помітно здригнулася й опустила очі.

— Ма! Ти щось знаєш? Про мій сон? — підозріло глянула на неї Свєтка.

— Ні. Нічого не знаю, — швидко відповіла Ангеліна і почала щось знову записувати у зошит, — це ж твій сон, сонечко….

Четвертого травня, в суботу, Ангеліна зорганізувала невеличкий турпохід. Вона планувала відсвяткувати «Ворота в літо» або Перунів день — з ватрою, хороводами та піснями. Із собою вона, окрім малечі, прихопила, звичайно, і нас зі Світланою. День видався теплим і сонячним. Тому ніхто не був проти опинитися ближче до природи. Ангеліна десь примудрилася для дітей дістати невеликі похідні рюкзаки, куди вони запхнули усе потрібне для ночівлі на природі й тепер нагадували маленьких навантажених мурах.

Та найбільші й найважчі наплічники довелося тягнути нам зі Свєткою. Коли ми нарешті доповзли до місця дислокації — невеличкого лісочка, виявилося, що нас там чекали.

На галявині вже був споруджений табір. До нашого втомленого загону одразу підійшов молодий високий хлопець. У нього на шиї була пов’язана жовто-блакитна хустинка.

— Я бачу, ви до нас, — широко всміхнувся хлопець, — як же я радий вас бачити, Ангеліно! Приєднуйтеся!

— Доброго дня, Сергію! — привіталася Ангеліна, — приєднаємося залюбки!

Я штовхнув Свєтку:

— Хто це?

— Це скаути… — відповіла вона, — ну, типу як колись піонери були… Чув про таких?

Я, скинувши наплічник, знизав плечима.

— Ну що, — радісно потер руки Сергій, — лаштуємо намети?

І тут я помітив у нього на рівні грудей кишеню, на якій красувалося зображення трипелюсткової лілії. Серце в мене тьохнуло і забилося сильніше. Я вже таку лілію бачив… як татуювання на руці Дами!

Я штовхнув Свєтку у бік і запитав:

— А що це за лілія у нього на грудях? Що вона означає?

Свєтка знизала плечима:

— Не знаю. Здається, схожа лілія була у Франції…

Єдине що зв’язувало в моїй пам’яті Францію та лілію, це була пісенька зі старого радянського фільму про трьох мушкетерів:

Есть в графском парке чёрный пру-у-уд…

Там лилии цвету-у-ут…

— Тю… До чого тут Франція? — скривився я.

— Так, схожий символ був у Бурбонів, у французьких королів. Три лілії на синьому полотні. І називалася вона «фльор-де-ліс», — почув нашу розмову Сергій. — Та до скаутів вона не має стосунку. Якщо хочете, я вам розповім про історію скаутської символіки.

Було видно, що його хлібом не годуй, а дай про що-небудь розповісти. І поки ми ставили намети, Сергій переповів нам багато чого. Почав він іздалеку:

— Вся ця історія почалася ще з Кловіса. Він був королем франків у п’ятому сторіччі. І так успішно розширював територію підвладних племен, що навіть заснував місто Париж як столицю своїх володінь. Старовинною емблемою короля Кловіса була жаба. Після його визнання королем він вибрав своїм гербом зображення золотих жаб на блакитній накидці. Вже пізніше стало зрозумілим, що зображення жаби, слизької та противної, не може відповідати призначенню символу королівської влади. І поступово почався процес трансформації її зображення в щось приємніше для очей. Прапор, усіяний численними золотими жабами, через деякий час перетворився у прапор із зображенням лілії або вістря стріли.

Чесно кажучи, у мене було слабке уявлення про те, як жаба може поступово перетворитися на лілію. А Сергій тим часом вів далі:

— Ще дві легенди пов’язують походження символу лілії з королем Хлодвігом. По одній, середньовічній — янгол приніс йому золоту лілію як символ очищення у зв’язку з прийняттям християнства. По іншій — Хлодвіг полюбив лілії після того, як за ліліями, що зростали на мілководді, виявив брід через річку, завдяки якому вийшов у тил ворога й отримав перемогу.

Я вже остаточно заплутався у його французьких королях та жабах-перевертнях. І тут Сергій несподівано закінчив свою розповідь словами:

— Скаут[30] означає «розвідник». І організаторам скаутського руху найбільш відповідним видався знак «вістря стріли», або стрілка компаса «північ». Бо, як і компас, розвідники повинні завжди вміти показати єдиний правильний напрям…

— А до чого тут… лілія? — не втямив я.

— А-а! Забув сказати! — всміхнувся Сергій. — У ті ж таки середні віки компаси виготовляли з вензелем у вигляді лілії на відмітці «північ». До речі, вперше саме за наказом французького короля. Відтоді напрям на північ загально прийнято позначати стилізованою лілією. Але у скаутів цей символ ніколи не називався «лілія», а лише «вістря стріли», або ще простіше — «північ».

Увечері, коли всі вже повечеряли та відбíгали свої хороводи, ми всілися біля вогнища.

Вогонь миготів перед очима сліпучою жовтою квіткою і випльовував у темне провалля неба яскраві, наче феєрверки, іскри.

Сергій та Ангеліна