Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль
— Так само. — Я нахилилася, щоб потертися до нього щокою, поки він розбирався з ключами. — Як мені компенсувати те, що я втекла?
— Гм… — Він повернув ключ у замку і відкрив двері. — Я більше думав про способи переконати тебе залишитися вдома.
— Це було всього дві ночі. Не можна… — Задзвонив телефон. — Набридати.
Натаніель натиснув перемикач на стіні. Ще раз. Кімната залишилася темною.
— Вибач — напевно щось згоріло.
З іншого боку кімнати лунав телефон.
— Не хвилюйся.
Я пробралася через нашу квартиру, яка насправді не була такою темною, бо світло від Місяця та вогнів міста падало ззовні. Промінь помаранчевого світла від пари натрію падав на телефон, коли він знову задзвонив.
— Квартира Йорк. Тут Ельма Йорк.
— Це відома доктор Ельма Йорк? — Сміх мого брата спонукав уявити його обличчя навіть у темряві. Куточки його очей завжди зморщувалися, коли він посміхався.
— О, перестань. Мене ніхто так не називає.
— За винятком містера Чарівника. Ельма, ти була неперевершена.
Зітхнувши, я обмотала телефонний шнур навколо руки і сіла на диван.
— Це комплімент? Ти стаєш м'якішим з часом.
— Ну, я повинен буду краще стежити за програмою. Щоб подивитися на тебе. Газетні вирізки, які ти надіслала, були захоплюючим читанням, але телебачення? Доріс сказала мені, що ти була там. — Що це було? — Його дружина сказала щось на задньому плані. — Жіночий день. Мама та батько так пишалися би тобою.
Я витерла очі долонею однієї руки.
— Ну, я ледь не виблювала під час передачі.
— Не кажи так. — Було трохи вагання, наче він хотів щось запитати, але зрештою він просто сказав:
— Ти була чудова, справді чудова. І тут починається твій фан-клуб. Якщо говорити про… у тебе є фанат, який хоче поговорити з тобою.
Телефон зашурхотів, коли він передав його комусь. Натаніель метушився у шухляді, все ще в темряві. Я потягнулася, щоб дістати до настільної лампи з іншого боку дивана.
— Привіт, тітонько Ельма. — Приємний тоненький голос моєї племінниці наповнив мою свідомість.
— Рейчел! Як поживає моя улюблена племінниця? — Я потягнула за ланцюжок лампи, але вона залишилася темною. Як ідіот, я спробувала ще раз. — Почекай, любонько… Натаніель? Я думаю, що це запобіжник.
— Так. Я намагаюся знайти ліхтарик.
— Ой, вибач. Я забула на летовищі. Свічки в нижньому ящику. — Я повернулася до телефону. — Вибач, Рейчел. Мені довелося допомогти дядькові Натаніелю щось знайти.
— Чи був містер Чарівник приємний?
— Він був дуже приємний і милий. Ти дивилася шоу?
— Я завжди дивлюся "Дивимося з містером Чарівником", ще до того, як ви були там, але ви сподобалися мені більше, ніж він.
Я засміялася, підтягуючи ноги під себе на дивані. У передній частині квартири Натаніель запалив свічку і приніс світло до нашої крихітної студії. Я показала йому два великі пальці вгору, і він посміхнувся.
— Ну, ти мене знаєш.
— Це ще не все. Я думала, що хочу бути чарівником, як він, але я хочу бути космонавтом, як ви.
— Я не… Я не космонавт. — Я ламала мозок, намагаючись пригадати, що я сказала на шоу. — Я просто пілот.
— Але ви хочете бути космонавтом. І ви доктор. А тато каже, що ви справді розумна, і можете бути будь-ким, ким захочете бути, і коли-небудь ви будете астронавтом, тому я теж хочу бути такою.
Затискаючи рукою рот, нічого не заважало мені плакати.
— Твій тато багато чого говорить. Бажати чогось недостатньо само по собі.
— Я знаю. — А-а… презирство дев'ятирічного віку. — Вам теж треба буде працювати. Що мені потрібно зробити, щоб бути космонавтом?
— Речі, які тобі не обов’язково подобаються. Як наприклад… їсти овочі, щоб бути здоровою і сильною. І виконувати всі домашні завдання з математики.
— Тепер ви говорите як тато.
Я засміялася.
— Ти казала, що хочеш бути космонавтом.
— Ну, так.
— І я теж. — Дівчинка на шоу також сказала, що хоче бути космонавтом, що, на мою думку, було частиною сценарію, але вона сказала це ще раз, коли ми вийшли з ефіру. Я була занадто зайнята своїм самопочуттям, щоб відповісти, але мені захотілося зробити це зараз. — Отже, тобі потрібно скласти список усіх речей, які потрібно вивчити, а потім почати працювати, гаразд? Колись ми з тобою будемо разом на Марсі.
— Справді? — Її голос став приглушеним, можливо тканина закрила телефон. — Тітка Ельма каже, що ми полетимо на Марс разом.
Я могла почути, як Гершель сміється на задньому плані, і тоді його голос знову опинився в моєму вусі.
— Тепер мені доведеться купувати її моделі з деталей літака.
— Я надішлю їй комплект на день народження.
— Це було б набрякло. О, ще одне. Ви отримали запрошення на бар-міцву Томмі?
Я встала, вхопивши телефон.
— Зачекай. Дай перевірити. — Це було однією з переваг нашої крихітної квартири. Я не тільки мала менше роботи по прибиранню, але могла тягати телефон по кімнаті аж до кухонного столу, і шнур дотягувався. — Я була поза містом останні два дні.
Це було гарним приводом, але правда полягала в тому, що коли ми почали працювати над ефірним шоу, я ігнорувала пошту. І відтоді… ну, я не очікувала нічого вартого уваги. Натаніель викручував запобіжник з коробки, але коли побачив
