Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

Після роботи Міртл і я зістрибнули з трамваю за ринком Аміш. Він був посередині між нашими квартирами, і мені подобалося, що тут продукти були кращі, ніж у продуктовому магазині ближче до місця, де жили ми з Натаніелем.

— Як ви думаєте, він надовго залишиться на роботі? — Міртл перестрибнула через калюжу, щоб дістатися до сухого місця. — Досить надовго, щоби я встигла спекти печиво, а потім повернутися?

На тротуарі біля автобусної зупинки сидів бездомний чоловік з піднятими колінами. Маленька дівчинка притулилася до нього, хапаючись за клаптик ковдри. Я підійшла до них і кинула долар у його чашку. Дехто може вважати це екстравагантним вчинком для єврея, але ми з Натаніелем могли бути ними.

Міртл підійшла до них за мною, і я почула, як кілька монет ударилося до дна чашки, перш ніж вона наздогнала мене. — Тож у нас є достатньо часу для розмови.

Я штовхнула відкриті двері на ринок.

— І це теж.

— Що? — Її очі були широкими і невинними. — Просто я подумала, що ми можемо провести ніч самі. Євген полетів на військово-повітряну базу Едвардса, тож я вільна.

— М-м-м… — Я взяла кошик для покупок і кивнула містеру Йодеру, який керував Амішевим ринком. Навіть з широким солом’яним капелюхом його простий темний костюм завжди викликав у мене згадку про євреїв-хасидів, які повернулись додому з війни. Я покопалася у гаманці, щоб перевірити свою пайку. — Чорт, я не маю талона на м'ясо.

— Вам варто піти на шоу містера Чарівника. — Вона вибрала пучок редиски і поклала у свій кошик.

Моє серце почало стукати тільки від назви шоу. Помилкою було сказати про це жінкам у відділі комп’ютерів, але я подумала, що вони будуть сміятися. Я не очікувала, що вони почнуть заохочувати мене піти на нього. Це було дурницею.

— Ви пропонуєте тему для розмови чи хочете перейти на іншу? — Салат виглядав добре, але у нас в квартирі у віконному куточку ріс свіжий. Я не вибирала орієнтацію пожежного виходу на сонце, коли ми орендували квартиру, але нам пощастило. Поки хтось із нас згадував, що треба поливати ящики, тобто.

— Спробуймо. Ніч для дівчат, пам’ятаєте? Отож… — Вона зважила в руці гроно винограду, але поклала назад, побачивши ціну.

— Я не знаю… — Як я могла пояснити, що просто панікую? У такий спосіб, який мав сенс для неї — чи для когось насправді? Навіть для мене.

— Це томати?

Серед зелені розмістився ящик блідо-зеленуватих кульок із початковим рудим рум'янцем. Для помідорів у цей час було недостатньо тепло. Звичайно, ви могли отримати парникові помідори з півдня, але вони майже завжди були пом'ятими та несмачними на момент, коли прибували до Канзас-сіті.

За мною містер Йодер сказав:

— У нас вранці були стиглі, але вони швидко розійшлися.

— Це добре. — Я взяла три і посміхнулася Міртл.

— Приходь. Я пригощу тебе смаженими зеленими помідорами, а ти можеш зробити мартіні і спробувати переконати мене піти на шоу містера Чарівника.

ПЕНДЖАБ ЗІТКНУВСЯ З НЕСТАЧЕЮ ПРОДОВОЛЬСТВА

Спеціально для The National Times.

КАРАЧІ, Пакистан, 26 червня 1956 року — Міан Мумтаз Даултана, головний міністр Пенджабу, житниці Пакистану, заявив Законодавчій асамблеї, що Пенджаб зіткнеться з гострим дефіцитом продовольства в наступному році, якщо метеоритна зима продовжиться.

Я ненавиджу блювоту, і це було вдруге сьогодні. Хоча смак ранкової кави все ще чіплявся до мого горла.

Чорт візьми. Мені доведеться знову поправити макіяж, після того, як приємні жінки пішли на такі витрати, щоб зробити мене презентабельною для телекамер. Що мене злить насправді, коли моє тіло зраджує мене — і я намагаюся зосередити увагу на гніві — це те, що я не завжди боюся натовпу.

Але я не можу відкинути спогад про те, як я в коледжі, і всі юнаки дивляться на мене. І глузують. Дражнять… Навіть ненавидять. Я могла вирішити в голові рівняння, які вони не могли побороти навіть на папері, а вчителі, чорти б їх узяли, продовжували штовхати мене у їхні обличчя, поки я просто не захотіла кинути все і сховатися… але я також була дочкою свого батька. Він так глибоко вірив у мене, що я не могла його посоромити, не намагаючись вистояти. І я все ще хочу, щоб мій батько пишався мною, навіть незважаючи на те, що він з мамою вже чотири роки як мертвий.

Скажімо так, я навчилася блювати дискретно, порціями. І все одно ненавиджу це.

Хтось постукав у двері моєї вбиральні.

— Місіс Йорк?

Я вчепилася за край туалету, коли живіт знову звело. Сковтнувши, я вхопила шматок туалетного паперу. — Хвилинку.

Минула лише хвилина, щоб підмазати обличчя і нанести товстий червоний шар помади. Підійшовши до дверей, я пощипала щоки для яскравості. Мої руки все ще тремтіли, але якщо я триматиму їх біля себе, цього не буде видно. Я намагалася курити в коледжі, щоб їм було чим зайнятися, але це просто погіршило тремтіння, і на смак цигарки були як дим від ракети, що заправлена від свинарника.

— Вибачте за затримку. — Мій голос, можливо, звучав нормально — якщо ви мене не знали. Як правило, задиханий і низький, він був більше схожий на голос Мерилін Монро, ніж на мій.

Помічник, який чекав на мене, посміхнувся над стійкою.

— Без проблем, місіс Йорк.

Але він стрімко повів мене по залу до студії. Мій живіт знову стиснувся.

3.1415926535897932384…