Останній сигнал - Ігор Маркович Росоховатський

— Даруйте, — квапливо сказав Філософ, бачачи, що й цей не хоче затримуватися, — зупиніться, будь ласка, на хвилинку.

— Прошу, — одказав благодатець, привітно усміхаючись. — Але пам’ятайте, що з хвилин складаються години і що кожна хвилина повинна бути віддана на благо всієї планети.

— Наша розмова, безперечно, послугує благу планети, — запевнив Філософ. — Адже ми прилетіли з іншої зіркової системи й хочемо обмінятися з вами знаннями, започаткувати дружбу.

— Найголовніше — заповіді, — врочисто мовив благодатець.

— А нова інформація? — спитав Кібернетик.

— Пам’ять не безконечна. її не можна перевантажувати. Важливо одержати те, що дасть задоволення самим собою. Це — перша заповідь.

На обличчя Командира набігла тінь розчарування. Але він швидко опанував себе:

— Ми хотіли б побільше довідатись про вашу планету.

— Ми нічого не приховуємо. Дивіться. Спостерігайте. До зустрічі.

Він пішов далі, карбуючи крок.

Якусь мить Філософ задумливо дивився йому вслід, потім повернувся до Кібернетика й попросив:

— Налаштуй аналізатор на дії благодатців.

Кібернетик кивнув і поліз у всюдихід. Решта землян пішли за ним. Водій увімкнув двигуни, і всюдихід тихенько поїхав вулицею. Апарат моргав індикаторами, в його електронному мозку йшла напружена робота. Коли всюдихід під’їхав до будинку, що споруджувався і де працювало кілька десятків машин і приблизно стільки ж благодатців, Філософ поставив аналізатору навідне запитання.

— Оціни головну різницю в роботі розумних істот і машин.

На екрані аналізатора спалахнув нуль.

Філософ поставив нове запитання.

— А чи живі це істоти?

На панелі загорілися фіолетові лампочки, які свідчили, що апарат увімкнув рентгенівські і гамма-промені. Спалахнув зеленим світлячком індикатор інфразору. Запрацювали лічильники й аналізатори біострумів. На екрані з’явилася схема організму благодатця. Час від часу апарат повідомляв про свої висновки. Нарешті він підсумував:

“Ці істоти навряд чи можна вважати розумними, хоч вони мають з нами багато спільних зовнішніх і внутрішніх ознак”.

— Дозволь мені ненадовго вийти із всюдиходу, — звернувся Філософ до Командира. — Я поставлю кілька запитань мешканцям Благодатної і повернуся:

— Не заходь далеко, — попередив Командир.

Він спостерігав із всюдихода, як Філософ підійшов до будівельників і заговорив з ними. Повертався він шпарким кроком, майже біг. Випереджаючи запитання товариша, Філософ сказав:

— Поїхали до будинку на майдані. Там у них сенат і музей історії планети. А ці нічогісінько не знають про своє минуле. Тільки те й роблять, що базікають про Велику епоху, яка настала тут кілька тисячоліть тому. Велика епоха, Великий імпульс.

Водій розвернув машину і повів її до майдану.

Разом з безперервним потоком благодатців космонавти увійшли до величезного вестибюля. Він був чотирикутний, як і сам будинок. На всіх стінах висіли численні портрети одного й того самого благодатця з квадратним обличчям і застиглою усмішкою. Під портретами красувалися написи: “Великий Імпульсатор”, “Велике Світило”, “Великий Рятівник”. А нижче від написів висіли таблички з цитатами, і в усіх цитатах мовилося про Зіркосяйного Імпульсатора, який приніс щастя й задоволення, про Великий Порядок, що його він запровадив…

Командир уважно вдивлявся в портрет.

— Місцевий фюрер, — сказав він товаришам.

— Зверніть увагу на цю цитату. — Філософ, ставши навшпиньки, пальцем дотягнувся до однієї з табличок. Вона повчала: “Зупинись, подорожній, і озирнися: чи не зайшов ти надто далеко? Чи не залишилось позаду те, що ти шукаєш попереду?”

Біля стрілки, викладеної мозаїкою, світився напис: “До музею історії”.

Земляни ввійшли в простору залу з мерехтливими стінами. Навстріч, привітно усміхаючись, простував благодатець, що виявився екскурсоводом. Як і його співвітчизники, він зовсім не здивувався, що перед ним — люди з іншої планети.

— Ми хотіли б детальніше довідатися про Великого Імпульсатора, — мовив Командир.

— Прошу, — сказав екскурсовод і натиснув на педаль біля стіни.

Стіна спалахнула райдужними барвами. Перед землянами з’явився майдан, на якому зібралося кілька тисяч благодатців. Перед ними з трибуни виступав низенький благодатець з владним обличчям. Уважніше придивившись, земляни впізнали в ньому Великого Імпульсатора, якого щойно бачили на портретах у вестибюлі. Тільки не підмальованого пензлем маляра.

— Великий день настав! — горлав Імпульсатор. — Ми досягли вищого щабля процвітання. Ми накопичили безліч благ. Єдине, чого нам бракує, це знань. Але, як твердять деякі вчені, нам завжди їх не вистачає.

Проте й тут знайшовся вихід. Наші вчені вже давно розшифрували код спадковості й навчилися змінювати спадкову речовину. А я дав цьому відкриттю практичне застосування. Мені вдалося переконати всіх, опріч кількох відщепенців і скептиків, і ми дійшли спільного рішення. Відтепер ніхто не буде накопичувати знання по крихтах. Кожен одержить їх так само, як і інстинкти, — через спадковість, разом із спадковою речовиною. Нікому не треба буде сушити собі голову над вибором професії й місця в житті — його шлях буде наперед визначений і зумовлений. А паша цивілізація одержить Великий імпульс і ще далі просунеться вперед.

З натовпу вийшов благодатець, і повернувшись до своїх товаришів, закричав:

— Не погоджуйтесь на Великий імпульс, якщо не хочете загинути. Пам’ять не безмежна. Через кілька поколінь вона заповниться вкрай і перестане приймати нові знання. Розвиток цивілізації уповільниться й зупиниться. А це — смерть!..

— Чуєте?! — істерично перепинив його Імпульсатор. — Він загрожує нам смертю. Як же ми відповімо на цю зухвалість?

З-за його спини гримнув постріл. Неслухнянець упав.

— Народ сам розпорядився його долею! — вигукнув Імпульсатор.

Натовп мовчав…

Філософ сказав Командирові:

— Аналізатор мав рацію: тут немає розумних істот. Ми прилетіли на планету, заселену біологічними автоматами.

— Ось до чого довів Великий імпульс, — мовив Командир і пішов разом із товаришами із зали.

На вулиці вони зустріли Філософа, який розмовляв із благодатцем.

— Прощавай, хлопче, — розчаровано сказав йому землянин.

— Доброго дня, радий бачити вас здоровим, — привітно усміхаючись, одказав благодатець.

Філософ зупинився приголомшений. Командир торкнув його