Лицар Відображень - Роджер Желязни
Ніяково. Він що ж, дійсно регулярно приходив і йшов і йому якимось чином вдавалося залишатися непоміченим? Або в його апартаментах відбувається щось незвичайне, явище зовсім іншого порядку? Мені доводилося іноді чути пересуди про те, що в деяких з старих покоїв є двері sub specie spatium. Варто збагнути, як змусити їх працювати, і отримаєш масу додаткового місця, щоб зберігати речі, плюс особистий вхід і вихід. Ще одне, про що мені варто було б запитати Дворкіна. Раптом у мене під ліжком кишеньковий всесвіт? Ніколи туди не заглядав.
Я повернувся і швидко пішов геть. Дійшовши до кута, я уповільнив крок. Дворкін вважав, що від Лабіринту мене захистив Камінь Правосуддя, який був зі мною — якщо Лабіринт і справді намагався мені нашкодити. З іншого боку, якщо занадто довго носити Камінь, він сам може заподіяти власнику шкоду. Значить, Дворкін радив мені трохи відпочити, а потім подумки пройти через матрицю Каменя, щоб створити собі подобу більш могутньої сили, а також деяку несприйнятливість до нападів самого Лабіринту. Цікаве припущення. Звичайно, всього лише припущення — ось що це таке.
Діставшись до перетину коридорів, я зачекав. Піти наліво значило б опинитися біля сходів або ж прямо в своїх покоях. Напроти покоїв Бенедикта, якими він користувався рідко, по ліву руку від мене, навскоси, була вітальня. Я попрямував туди, зайшов, сів в масивне крісло в кутку. Хотілося тільки одного — розібратися з ворогами, допомогти друзям, викреслити своє ім'я з усіх чорних списків, в яких воно зараз було, знайти батька, і як-небудь домовитися зі сплячою ті'га. Потім можна буде подумати щодо того, чи не продовжити перервану мандрівку. Тут я зрозумів, що все це вимагає, щоб я знову поставив собі питання, що вже стало майже риторичним: наскільки я хочу ввести Рендома в курс своїх справ?
Задумавшись про те, як він грає в бібліотеці дуетом з сином, який став мені майже чужим, я зрозумів, що колись Рендом був дуже вільним, незалежним і неприємним суб'єктом; що насправді йому зовсім не хотілося правити цим прообразом усіх світів. Але одруження, народження сина і вибір Єдинорога, здається, сильно вплинули на нього — поглибили характер, за рахунок багатьох забавних моментів його життя. Зараз у нього, схоже, якраз було повно проблем з Кашером і Бегмою. Не виключено, що він тільки що вдався до вбивства і погодився на менш ніж вигідний договір, щоб жодна з складних політичних сил Золотого Кола не отримала переваг. І як знати, що і де ще може відбуватися в довершення його бід? Чи справді мені треба втягувати його в те, з чим відмінно можна впоратися самому? Адже, якщо вже на те пішло, розумним він ніколи не був. Навпаки, втягни я його в свої справи, і він, цілком імовірно, накладе на мене обмеження, ускладнивши мені можливість займатися не терплячими зволікань поточними справами. Може виникнути і ще одне питання, яке рік тому ми відклали.
Я ніколи не присягав на вірність Амберу. Мене ніхто ніколи не просив про це. Зрештою, я син Корвіна, прийшов в Амбер по своїй волі і перед тим, як відправитися на Віддзеркалення Земля, де стільки амберітів ходить в школу, деякий час прожив там. Я часто повертався і був, нібито, в хороших відносинах з усіма. Я дійсно не міг зрозуміти, чому ідея подвійного підданства непридатна.
Все ж я волів би, щоб це питання взагалі не виникало. Думка, що мене силою примусять вибрати між Амбером і Двором мені не подобалася. Це не вдалося ні Єдинорогу зі Змією, ні Лабіринту з Логрусом, і ні для одного з королівських прізвищ робити вибір я теж не збирався.
Все це говорило про те, що Віаль мою історію не можна підносити навіть в загальних рисах. Будь-яка версія врешті-решт зажадає звіту. Якщо ж повернути Камінь, не пояснюючи, де він перебував, ніхто з цим не прийде до мене і все буде нормально. Як збрехати, якщо тебе навіть не запитали?
Я ще трохи поміркував над цим. Що ж вийде в дійсності? Я врятую втомлену, стурбовану людину від тягаря додаткових проблем. Здебільшого справи мої були такі, що Рендом не міг би нічого вдіяти — та й не мав би. Що б не відбувалося між Лабіринтом і Логрусом, воно, здається, в основному мало значення як метафізична проблема. Незрозуміло, що поганого чи хорошого можна витягти з неї, щоб потім скористатися. А якщо я помічу, як щось насувається, то завжди зможу розповісти Ренді всю історію цілком.
Гаразд. Ось один з приємних моментів у роздумах. Помізкувати — і відчуваєш себе скоріше доброчесним, ніж скажімо, винуватим. Я потягнувся, хрустячи суглобами.
— Привид? — Тихо покликав я.
Відповіді не було.
Я поліз за Козирями, але варто було доторкнутися до них, як по кімнаті промчало вогняне колесо.
— То ти почув мене, — сказав я.
— Я відчув, що потрібен тобі, — була відповідь.
— Як би там не було, — запитав я, стягуючи через голову ланцюжок зі звисаючим Каменем і тримаючи її у витягнутій руці, — як ти думаєш, зумієш ти повернути його в тайник біля каміна в королівських покоях так, щоб ніхто не виявився розумніший нас?
— Підозрюю, що мені не варто чіпати цю штуку, — відповів Привид. — Не знаю, що його структура може зробити з моєю.
— О'кей, — сказав я. — Тоді, схоже, я знайду спосіб зробити це сам. Але підійшов час перевірити одну гіпотезу. Якщо Лабіринт нападе, будь ласка, спробуй швидко перенести мене в безпечне місце.
— Гаразд.
Я поклав Камінь на що стоячий неподалік столик.
Приблизно через півхвилини мені стало ясно, що я забезпечив себе від смертельного удару Лабіринту. Я розслабив плечі і глибоко зітхнув. Мене не чіпали. Може, Дворкін був правий і Лабіринт залишить мене в спокої? До того ж, він сказав мені, що тепер я зумію викликати в Камені Лабіринт — так само, як викликаю Знак Логруса. Деякі чудеса за допомогою
