💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Понеділок починається в суботу - Аркадій Натанович Стругацький

Понеділок починається в суботу - Аркадій Натанович Стругацький

Читаємо онлайн Понеділок починається в суботу - Аркадій Натанович Стругацький
чорнильницею. Він хвалився, нібито щойно відпрацював свої три години перевізником на річці, не взяв ні з кого ані копійки, бо не знає, що таке гроші, а зараз прямує під покров струменів віддатися віршуванню.

Говорили вони довго — судячи зі спідометра, кілька років, — а потім раптом несподівано щезли, і стало порожньо. Крізь примарні будівлі просвічувалось нерухоме сонце. Несподівано невисоко над землею повільно пропливли важкі літальні апарати з перетинчастими, як у птеродактилів, крилами. У першу мить мені здалося, що всі вони горять, але потім я помітив, що дим у них іде з великих конічних труб. Важко розмахуючи крильми, вони летіли наді мною, сипався попіл, і хтось кинув на мене зверху сучкувате поліно.

У розкішних будівлях навколо мене почали відбуватись якісь зміни. Колон у них не поменшало, і архітектура залишилась, як і раніше, розкішною та безглуздою, але з’явилися нові кольори, і мармур, по-моєму, змінився на якийсь сучасніший матеріал, а замість сліпих статуй і бюстів на дахах виникли лискучі пристрої, схожі на антени радіотелескопів. Людей на вулицях побільшало, з’явилась величезна кількість машин. Щезли отари з освіченими пастухами, однак хлібні ниви продовжували колихатися, хоча вітру, як і раніше, не було. Я натиснув на гальма і зупинився.

Роздивившись, я зрозумів, що стою з машиною на стрічці рухомого тротуару. Люд довкола так і кишів — найрізноманітніший люд. У більшості своїй, щоправда, ці люди були якісь нереальні, значно менш реальні, за могутні, складні, майже безшумні механізми. Тому, коли такий механізм випадково наїжджав на людину, зіткнення не відбувалося. Машини мало мене зацікавили, напевне, тому, що на лобовій броні в кожної сидів натхненний до напівпрозорості винахідник, велемовно пояснюючи влаштування і призначення свого дітища. Винахідників ніхто не слухав, та вони, здається, ні до кого конкретно не зверталися.

На людей дивитися було цікавіше. Я побачив здоровенних хлопців у комбінезонах, яка ходили обійнявшись, лаялися і волали немелодійні пісні на погані вірші. Раз по раз траплялись якісь люди, одягнені тільки частково: скажімо, в зелений капелюх і червоний піджак на голе тіло (більше нічого); або у жовті черевики і барвисту краватку (ані штанів, ані сорочки, ані навіть білизни); або у вишукані туфельки на босу ногу. Оточуючі ставилися до них спокійно, а я ніяковів доти, поки не згадав, що деякі автори мають звичку писати що-небудь на кшталт «двері відчинилися, і на порозі з’явився стрункий м’язистий чоловік у волохатій кепці та темних окулярах». Траплялись і люди нормально одягнені, щоправда, в костюмах дивного покрою, і то тут, то там проштовхувався крізь натовп засмаглий бородань у незаплямовано-білій хламиді з кетменем чи яким-небудь хомутом в одній руці та з мольбертом чи пеналом — в іншій. У носіїв хламид вигляд був розгублений, вони шарахалися від багатоногах механізмів і зацьковано озиралися.

Якщо не враховувати бурмотіння винахідників, було доволі тихо. Більшість людей помовчувала. На розі двоє юнаків лагодили якийсь механічний пристрій. Один переконано говорив: «Конструкторська думка не може стояти на місці. Це закон розвитку суспільства. Ми винайдемо його. Обов’язково винайдемо. Усупереч таким бюрократам, як Чинушин і таким консерваторам, як Твердолобов». Другий юнак стверджував: «Я придумав, як застосувати тут незносні шини з поліструктурного волокна з виродженими амінними сполучниками та неповними кисневими групами. Але я досі не знаю, як використати регенеруючий реактор на субтеплових нейтронах. Мишко, Мишко! Що робити з реактором?» Придивившись до пристрою, я без труднощів упізнав велосипед.

Тротуар виніс мене на величезну площу, заповнену людьми і заставлену космічними кораблями найрізноманітніших конструкцій. Я зійшов із тротуару і стягнув машину. Спочатку я не розумів, що відбувається. Грала музика, виголошувалися промови, тут і там, височіючи над натовпом, кучеряві рум’яні юнаки, заледве даючи раду з непокірними пасмами волосся, що безперервно падало на чоло, виразно читали вірші. Вірші були або знайомі, або погані, але з очей численних слухачів рясно крапали скупі чоловічі, гіркі жіночі та світлі дитячі сльози. Суворі чоловіки міцно обіймали один одного і, ворушачи жовнами на вилицях, плескали один одного по плечах. Оскільки багато хто з них був не вдягнений, плескання це нагадувало оплески. Двійко підтягнутих лейтенантів з утомленими, але добрими очима протягнули повз мене вихолощеного чоловіка, скрутивши йому руки за спину. Чоловік звивався і кричав щось ламаною англійською. Здається, він усіх викривав і розповідав, як і за чиї гроші підкладав вибухівку в двигун зорельота. Кілька хлопчаків із томиками Шекспіра, злодійкувато озираючись, підкрадалися до дюз найближчого астроплана. Натовп їх не помічав.

Скоро я зрозумів, що одна половина натовпу розлучалася з іншою половиною. Це було щось на кшталт тотальної мобілізації. З промов та розмов я збагнув, що чоловіки вирушали в космос — хто на Венеру, хто на Марс, а деякі, з зовсім уже відстороненими обличчями, збиралися до іитттих зірок і навіть у центр Галактики. Жінки залишалися їх чекати. Багато хто займав чергу до величезної потворної будівлі, яку одні називали Пантеоном, а інші — Рефрижератором. Я подумав, що встиг вчасно. Якби я спізнився на годину, в місті залишилися б тільки заморожені на тисячі років жінки. Потім мою увагу привернула висока сіра стіна, що відгороджувала площу із заходу. З-за стіни звивався чорний дим.

— Що це там? — запитав я у гарної жінки в хусточці, яка понуро брела до Пантеону-Рефрижератора.

— Залізна Стіна, — відповіла вона, не зупиняючись.

Щохвилини мені ставало дедалі нудніше і нудніше. Усі довкола плакали, оратори вже захрипли. Поряд зі мною юнак у голубому комбінезоні прощався з дівчиною в рожевій сукні. Дівчина монотонно говорила: «Я хотіла би стати астральним пилом, я б космічною хмарою обняла твій корабель…» Юнак уважно слухав. Потім понад натовпом грянули зведені оркестри, нерви мої не витримали, я стрибнув у сідло і дав газу. Я ще встиг помітити, як понад містом з ревінням злетіли зорельоти, планетольоти, астроплани, іонольоти, фотонольоти та астромати, а потім усе, крім сірої стіни, зникло за фосфоресцентним туманом.

Після двотисячного року почались провали в часі. Я летів через час, позбавлений матерії. В таких місцях було темно, і тільки зрідка за сірою стіною спалахували вибухи та розгорялися заграви. Час від часу місто знову обступало мене, і щоразу будівлі його ставали вищими, сферичні куполи прозорішали, а зорельотів на площі дедалі меншало. З-за стіни безупинно підіймався дим.

Я зупинився вдруге, коли з площі щез останній астромат. Тротуари рухалися. Галасливих хлопців у комбінезонах не було. Ніхто не лаявся. Вулицями парами чи утрьох скромно прогулювались якісь безбарвні особи, одягнені або дивно, або бідно. Наскільки я зрозумів, усі говорили про

Відгуки про книгу Понеділок починається в суботу - Аркадій Натанович Стругацький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: