Сім смертей Івлін Гардкасл - Стюарт Тертон

Більш імовірно, що лорд і леді Гардкасл кинули свої спогади на похоронне багаття й самі запалили його.

І хіба можна їх у цьому винити? Карвер відібрав біля озера життя в їхнього сина. Здається цілком доречним, що вони здихалися його за допомогою вогню.

Гнилий паркан вказує межі садка за будинком; більшість планок попадали за довгі роки недогляду. Великі купи фіолетових і жовтих квітів розповзлися на всі боки; зі стебел, що обплутали стовпи паркана, звисають червоні ягоди.

Коли я опускаюся на коліно, щоб зав'язати шнурок, з лісу з'являється служниця.

Я маю надію, що більше ніколи не побачу такого жаху.

Її обличчя білішає, кошик падає на землю, з нього навсібіч розсипаються гриби.

— Ви Меделін? — починаю я, але вона вже задкує геть, дивлячись навколо, шукаючи допомоги. — Я не хочу вам зла, я намагаюся…

Вона зникає раніше, ніж я встигаю договорити, мчить у ліс. Плутаючись у бур'янах, я мчу за нею й чіпляюся через залишки паркана.

Підвівшись, я бачу мигцем її поміж деревами: її чорне плаття рухається набагато швидше, ніж я очікував. Я кличу її, але мій голос діє на неї як батіг, лише змушує бігти швидше. Але я все одно спритніший і сильніший, і хоча й не хочу налякати дівчину, я не можу випускати її з виду, боячись того, що станеться з Івлін.

— Анно! — кричить десь неподалік Белл.

— Допоможіть! — перелякано кричить у відповідь Меделін.

Вона вже так близько. Я простягаю руку, сподіваючись схопити її за спину, але мої пальці лише чиркають по тканині плаття; втративши рівновагу, я падаю.

Вона нахиляється, уникаючи гілки, і через це трохи затримується. Я хапаю її за плаття, від чого вона знов кричить, а потім біля мого обличчя свистить куля й з тріском влучає у дерево за моєю спиною.

Від несподіванки я відпускаю Меделін, і та тупотить до Івлін, яка виходить з лісу. У її руці чорний револьвер, який вона візьме на кладовище, але він не такий страшний, як лють на її обличчі. Один необережний крок, і вона застрелить мене, я не сумніваюсь у цьому.

— Це не те, що… Я можу пояснити, — я важко дихаю, спираючись долонями на коліна.

— У таких чоловіків, як ви, завжди є пояснення, — каже Івлін, ховаючи за собою перелякану дівчину.

Меделін схлипує й сильно тремтить усім тілом. Боже допоможи мені, але Дербі це подобається. Його збуджує цей страх. Він чинив так раніше.

— Усе це… Будь ласка… Це непорозуміння, — благаю я й роблю крок уперед.

— Не сходь з місця, Джонатане! — люто каже Івлін, беручи револьвер обома руками. — Тримайся далі від цієї дівчини, тримайся далі від них усіх!

— Я не хотів…

— Твоя мати — друг сім'ї, це єдина причина, чому я дозволяю тобі піти, — перебиває мене Івлін. — Але якщо я побачу тебе біля іншої жінки, або хоча б почую про таке, клянусь, я тебе застрелю.

Слідкуючи за тим, щоб пістолет був завжди націлений на мене, вона знімає з себе пальто й вішає його на плечі Меделін.

— Сьогодні ти залишатимешся біля мене, — шепоче вона нажаханій служниці. — Я прослідкую, щоб тебе ніхто не скривдив.

Вони бредуть поміж деревами геть, залишаючи мене в лісі самого. Задравши голову до неба, я вдихаю холодне повітря, сподіваючись, що дощ охолодить моє розчарування. Я прийшов сюди, щоб завадити комусь напасти на Івлін, вірячи, що викрию цим убивцю. Натомість я сам спричинив те, чому намагався завадити. Я ганяюся за власним хвостом, побіжно налякавши невинну жінку. Можливо, Деніел має рацію — майбутнє не з тих обіцянок, які можна порушити.

— Ви знову час марнуєте, — каже за моєю спиною Чумний Лікар.

Він стоїть на дальньому краю галявини, схожий на тінь. Як завжди, він вибрав собі ідеальне місце. Достатньо далеко, щоб я не зміг його дістати, але достатньо близько, щоб ми могли відносно легко розмовляти.

— Я думав, що допомагаю, — ображено кажу я, досі вражений тим, що сталося.

— Ви досі можете бути корисним, — каже він. — Себастьян Белл заблукав у лісі.

Авжеж. Я тут потрібен не Івлін, я потрібен Беллові. Я тут для того, щоб замкнути коло. Доля водить мене навколо за ніс.

Вийнявши з кишені компас, я простягаю його на долоні й згадую ту непевність, що відчував, коли тим першим ранком пішов за тремтливою стрілкою. Без компаса Белл майже напевно не вийде з лісу.

Я жбурляю його в багно перед ногами Чумного Лікаря.

— Ось так я все змінюю, — кажу я і йду геть. — Віднесіть йому самі.

— Ви неправильно розумієте мету моєї присутності тут, — каже він, і різкість його тону змушує мене зупинитися. — Якщо ви залишите Себастьяна Белла самого бродити в лісі, він не познайомиться з Івлін Гардкасл, між ними не з'явиться та дружба, яку ви так цінуєте. Киньте його напризволяще — і вам не хотітиметься рятувати її.

— Ви маєте на увазі, що я її забуду? — перелякано питаю я.

— Я маю на увазі, що вам треба бути обережним із вузлами, які ви намагаєтеся розв'язати, — відповідає він. — Кинувши Белла, ви також кинете Івлін. Це буде безпричинна жорстокість, а ніщо з того, що я про вас знаю, не каже про вас, що ви жорстокий.

Можливо, це мені здається, але я вперше чую в його голосі дещицю теплоти. Цього вистачає, щоб спантеличити мене, і я знов обертаюся до нього.

— Мені треба побачити, як цей день змінюється, — кажу я й чую у своєму голосі відчай. — Мені треба побачити, що це можливо.

— Ваше розчарування можна зрозуміти, але який сенс переставляти меблі, якщо через це згорить весь будинок?

Нахилившись, він підіймає компас з землі та стирає пальцями з нього бруд. Те, як він крекче, які важкі його рухи, коли він підводиться, каже, що за цим костюмом літній чоловік. Задовольнившись своєю роботою, він жбурляє компас мені, і ця клята річ мало не вислизає з моїх рук, така вона мокра.

— Візьміть його й розв'яжіть убивство Івлін.

— Вона скоїла самогубство, я бачив це на власні очі.

— Якщо ви вважаєте, що все так просто, ви просунулися значно менше, ніж я вважав.

— А ви — набагато жорстокіший, ніж я вважав, — ричу я. — Якщо ви знаєте, що тут відбувається, чому не зупините? Навіщо грати в ці ігри? Повісьте вбивцю до того, як він її скривдить!

— Цікава ідея, але я не знаю, хто