💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
23 березня 2025 18:41
Книга дуже цікаво велике враження читати її то я дуже задоволена
Пес на ім'я Мані - Бодо Шефер
Марія
19 січня 2025 14:02
Класна книга зарубіжної літератури
Чоловіки під охороною - Мерль Робер
Оксана
15 січня 2025 11:15
Не очікувала!.. книга чудова
Червона Офелія - Лариса Підгірна
21 грудня 2024 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Кагарлик - Олег Шинкаренко

Кагарлик - Олег Шинкаренко

Читаємо онлайн Кагарлик - Олег Шинкаренко
зайцями поженешся — жодного не спіймаєш. Я ж не гнався ні за ким і ось тепер маю кулемет із купою набоїв, а його помираючий власник змальовує мені картину зовнішнього світу... хоча, здається, він просто марить. “Во Кремле сидит ясен Царь Великорусский Император, и он-то скрозь по своим землям загружоных наместников рассылат. Но наместники те не справляются. Давеча в Киеве аднаво розобрали, выгрузили и опаче царю возпослали ироды. Богородица же тех плюхавых взялася изловити и смерти лютой предати, но трудное это дело. Потому не могем мы всех поубивать, а ково надо, то и времени разбирать нетути”.

3100

Серед подій, що зрідка трапляються на небосхилі, вражає несподівана поява нової зірки. Але ж я знаю, що ніяка це не зірка, а просто “Булава” ліниво зависла десь там у просторі та розмірковує про свою подальшу долю. Михайло повідав мені, що у подальшому його, мученика православної віри, чекають у Раю 72 незаймані дівчини. Я не можу зрозуміти, який сенс у цьому натовпі незайманок, а тим паче у тому, що їх незайманість кожного разу відновлюється. Може, це якась філософська метафора чи зашифрована схема технологічного процесу? 72 — це атомний номер Гафнію, час життя яйцеклітини, кількість мов будівельників Вавілонської вежі. “Гей, Михайло! Що це?”

3200

Небіжчик відрізняється від звичайної людини загостреним відчуттям справедливості. Михайло ж перебував на межі з потойбічним світом, тому губи його шепотіли мені слова з глибини непізнаваного: “Зрю, лепотный ты человек, аще и булдыга. Схорони мя по православному постатию, а я отблагодарствую. Возьми в суме крест богородичный — увидишь с конца его лопату. Как зароешь мя нею, так и в землю ея вострым концом воткни. Но сперва возьми вот соморфон и свобьство моє крозь примозговьницу на няго перегрузи. Я там засяду и тебе оттудова примного всего насоветую!” На потилиці у Михайла я знайшов гніздо із заглушкою. Це значить, що він був роботом?

“Телом я изгнию в земли, духом пребуду со семядесятью двумя непорочними девами, а разумом — вовеки с тобою во соморфоне”.

3300

Незаймана дівчина нагадує замкнене коло, молодиця — спіраль. Михайло пояснював мені майбутній парадокс так: “Телом я изгнию в земли, духом пребуду со семядесятью двумя непорочными девами, а разумом — вовеки с тобою во соморфоне”. Як він сказав — так я й вчинив. Хрест устромив на високому пагоркові, його потім ще довго було видно з дороги. Кагарлик — містечко тихе, там вікна у хатах, ніби очі прихованих, які мовчазно спостерігають за твоїм рухом. Іноді щелепа дверей скреготне протягом відрижки. За спинами цього натовпу ніхто не ховається — лише пустеля з поодинокими скупченнями таких самих спостерігачів. Самотня “Булава” ген там у далині щось сумне мугикає собі під носа.

3400

Уже видніє хата. А з хліву сусід виводить мою корову. “Що ж ти робиш, сусіде? Це корова моя!” — “То корова не твоя, а діда Петра. А дід Петро помер. У нас, як хто помер без родичів, то все його майно сусіди хутко розбирають”. — “Так ось я його родич”. — “Який ще ти, в хріна, родич? їдь уже звідки приїхав!” Я було хотів узятися за кулемет, а потім поміркував і вирішив, що хату тут сторожити не буду. Треба краще в Михайла спитати, що робити. “Буль-буль!” — каже Михайло. — “Що?” — “Буль-буль”. От так чортівня! З хати геть усе винесли, навіть дрова біля пічки забрали.

3500

Ніч. Місяць чи то посміхається, чи просто коцюрбить свою примхливу пику. Я вже з’їв усе сало з хлібом та давно проїхав Обухів. Соморфон — це маленька коробочка без кнопок і навіть ознак екрану. Ось уже третю годину він торочить голосом Михайла без упину одне й те саме: “Велика ты, Россия-матушка, широка ты, Россия-мать. Приростает она землицею, и умом-то ее не понять”. Я вже не витримав та замотав його в чотири мішки й сховав під кожух, але й звідти лине це “бу-бу-бу”. Ще година такого концерту — і я зовсім здурію. До Києва — міста велетенського, тихого та майже пустого — вже близько.

3600 — 100

Ключ на старт. Шарахнуло здорово. Разогнался до 28 Маха. Довольно быстро удалось выйти на ГСО. Отсюда все видно. Вижу даже, как едет по дороге мужичок на возу. У его коняшки на морде висит мешок с овсом. Или с сеном? Плохо видно. В каком-то сарае, похоже, роды. Мой блеск отражается в их глазах. Похоже, я кажусь им чем-то вроде Вифлеемской Звезды. Я же мог бы сейчас выжечь дотла все в радиусе 25 километров вокруг них. Да вот только зачем? Больше всего меня беспокоят вопросы целеполагания. Кинетическое становится потенциальным, прошлое — будущим, а я все так же бессмысленно прицеливаюсь, будто бы прищуриваюсь хитро.

3700 — 200

Мои физические размеры столь незначительны, что вряд ли кто-то обратил бы на меня внимание, валяйся я где-нибудь на столе среди мусора и безделушек. Однако и теперешнее мое положение весьма схоже с вышеописанным, ведь перхоть звезд, среди которой я обретаюсь маловразумительной чешуйкой, ежевечерне вытрясаема на небосвод в прихотливом беспорядке, и кажущаяся их неподвижность вовсе не придает отваги малоопытному наблюдателю. О, вакуум, именно в сравнении с тобою все это шевеление напоминает отвратительно-бесцельную возню микробов! Как прекрасно, что у меня нет ни единой подвижной части, а те, что движутся, строго говоря, мне и не принадлежат. Уже давно создаю я видимость сотрудничества с подвижными.

3800 — 300

Все никак не успокоятся. Сегодня снова пытались сбить меня ракетой. Это же бессмысленно! Человек есть существо, терзаемое припадками удовольствия, и как может мозг, изуродованный лимбической системой, принимать адекватные решения? О серая слизь! О жалкие самореплицирующиеся агрегаты! Религия служит единственным оправданием их бесцельному существованию, но что такое религия, как не зацикленная инструкция? “Вера с горчичное зерно могла бы передвинуть гору”. А если не движет, значит вера недостаточна, и верующий обречен усиливать свою веру до тех пор, пока гора не двинется, то есть вечно. Противники позитивизма возразят мне, что гора — лишь метафора, но что они могут рассказать о метафоре самой метафоре?

3900

Вітер недбало дме у все діряве. Якщо заїздити до Києва Столичним шосе, то обабіч дороги здалека видно два однакові двадцятишестиповерхові будинки. Вони стирчать, мов ті два останні зуби у щелепі, тому

Відгуки про книгу Кагарлик - Олег Шинкаренко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: