Чоловіки під охороною - Робер Мерль
Як і досі, я лише коротко викладаю тут думки Дебори Грімм, наводячи у лапках тільки найбільш пам’ятні фрази.
«Кавалери без дам», писала далі Дебора Грімм, — це молодики, які після спалаху пошесті покинули роботу в містах і тепер блукають селами, живучи з грабунків. Попервах вони збивались у ватаги, а що до ватаг брали всіх підряд, то й «кавалерів» почав вражати енцефаліт-16, Отож невдовзі ватаги порозсипалися. Вцілілі молодики зробили необхідний висновок з набутого досвіду й тепер живуть на самоті, підходячи лише до чоловіків із зеленими значками та до жінок — «здебільшого, щоб їх зґвалтувати»[20].
Саме серед цих невідступно переслідуваних жіночою міліцією «кавалерів без дам», які ведуть непевне життя в сільській місцевості, жіночий злочинний світ набирає розпусників, погамовуючи ними апетит своїх багатих клієнток. Переслідувати «кавалерів» було дуже важко з самого початку, бо вони розсипаються по багатьох фермерських будинках, господині яких здають туристам на ніч одну-дві кімнати. За ці не вельми розкішні кімнати вони вимагають таку високу ціну, що далеко не кожна туристка може її заплатити.
Зовні все виглядає пристойно, але ця пристойність досить оманлива. «Кавалери без дам» у білих блузах із зеленими значками працюють там барменами або коридорними й відмовляються від чайових, хоч би якої послуги від них зажадали. Отже, факт розпусти встановити неможливо, тим більше, що такий «кавалер без дами» дуже вишколений і ніколи не поводиться визивно. Він тільки виконує вимоги клієнток.
Наглядати за цими будинками та віддавати до суду їхніх господинь можна було б тільки тоді, коли б квартирантки засвідчили, що мали там стосунки з «кавалерами без дам». Тож мимоволі довелося змиритись з безкарністю тих господинь. А квартирантками були переважно багаті вдови середнього віку.
У цих вдів «за час їхньої тривалої практики вкорінилися гетеросексуальні потяги», і вони, досягши віку, коли можуть нормально вдовольняти ці потяги, хмеліють від нової свободи й влади над чоловіком, яку їм дають гроші. Замолоду експлуатована в статевому відношенні чоловіком, а потім овдовівши, така жінка тепер, у свою чергу, має змогу експлуатувати стать, яка колись панувала над нею, і дозволяє собі втішатися «справжньою статевою токсикоманією». Декотрі з удів устигають пройти через усі такі кубла одного штату, щоразу ночуючи в іншому домі. Іноді жіноча міліція вирушає назирці за ними, не заарештовуючи їх, і в такий спосіб визначає ці будинки. Якщо вдови після арешту виявляються зговірливими й дають свідчення, які дозволяють звинуватити господинь-звідниць і «кавалерів без дам», то до таких вдів ставляться поблажливіше. Одне слово, цих бідолах штрафують і за їхні ж кошти кладуть у лікарню, «де привітні молоденькі медсестри за допомогою відповідних вправ дуже скоро відучають їх від поганих звичок» (!).
Звідницям, що торгують «кавалерами без дам», дають від двох до п’яти років ув’язнення, а самих «кавалерів без дам», на відміну від повій тих часів, коли ще панував чоловік, карають немилосердно суворо. Власне, правосуддя виходить із того, що експлуатація їх, незаперечна з економічного погляду, «не допомагає забути їм про колишнє своє панування, бо вони й тепер відчувають це панування під час статевих стосунків». Саме тому їх і засуджують аж до десяти років ув’язнення. Проте цей термін їм можуть зменшити до одного року, якщо вони. згодяться прийняти посвячення в скопці. Але така вже «невиліковна статева гординя в цих упертюхів», що досі жоден із них не згодився достроково вийти на волю на таких умовах».
Удови або неодружені жінки середнього віку, про яких ми розповідали, колись мали чоловіків або коханців. Тож їм можна «пробачити звички, що в них раніше виробилися». Але що сказати про юних дівчат і властиві їм моральні збочення? У школах, коледжах та університетах щодня почали читати лекції із статевого виховання, які викривають пригнічення жінки чоловіком упродовж багатьох століть, залежність рабині від хазяїна, до якої неодмінно призводять будь-які взаємини з ним, садистський і брутальний характер його обіймів, ризик завагітніти й заразитися венеричною хворобою від партнера й нарешті всю марноту статевих стосунків, бо органом відчуття втіхи є Клітор. Незважаючи на все це й на пильний нагляд за дівчатками, незважаючи на те, що вони ніколи не бачать юнаків свого віку, бо тих переховують по віддалених фермах, чимало з них страшенно прагнуть зв’язків, від яких їх оберігають.
Пишучи про «зв’язки», авторка статті мала на увазі не «кавалерів без дам» і не скромні будинки на лоні природи, ціни за ночівлю в яких були недоступні для юних дівчат. Ці злочини щоденно кояться в містах «і, я б сказала, на наших очах».
«Ось випадок, — писала далі Дебора Грімм, — на жаль, не поодинокий, про який я розповім детальніше, бо він має суспільне значення. Ідеться про містера Б., сімдесятип’ятирічного протестантського пастора, що живе в Далласі. В нього зіпсувався автомобіль, і коли він добирався пішки додому, на нього напали двоє дівчат. З револьверами в руках дівчата — вони виявилися сестрами — примусили старого сісти в їхній автомобіль і— повезли його до самотнього будинку на околиці міста, який належав їхній тітці, що саме кудись поїхала. Про все, що потім сталося, містер Б. розповів на судовому процесі, відповідаючи на запитання жінки-адвоката, яка його захищала.
АДВОКАТ Б. Чи можете ви розповісти, що було, коли Меггі й Бетсі привезли вас до того будинку?
Б. Чи конче треба відповідати на це запитання?
СУДДЯ. Ви повинні це зробити. Не забувайте, що
