Протистояння. Том 1 - Стівен Кінг

— Якщо таке робиться з усіма такими хлопцями, як ти, Ларрі, то краще б ти й досі співав у клубах, — сказав Сел Доріа на прощання.

Він розплющив очі, відвернувся від дороги внизу й роззирнувся, видивляючись таксі. Звісно-звісно. Коли Сел і справді був таким вірним друзякою, чого ж він крутився там, як і решта п’явок? Я був дурнем, і ніхто не любить дивитися, як розумнішає бовдур. Ось у чому суть.

Ніякий ти не хороший хлопець.

— Я хороший пацан, — похмуро сказав він. — Та кому яке діло?

Вулицею котилося таксі, і Ларрі махнув до нього. Автівка проїхала ще кілька метрів і тільки тоді загальмувала. Ларрі згадав рану на лобі. Він розчахнув задні дверцята й заліз усередину, перш ніж водій передумав.

— Мангеттен. «Кемікал Банк» на Парк-стрит, — сказав він.

Таксі влилося в дорожній рух.

— Хлопче, у тебе лоб порізаний, — зауважив таксист.

— Дівчина кинула в мене лопаткою, — промовив Ларрі байдужим тоном.

На знак співчуття водій усміхнувся йому дивною, штучною усмішкою та зосередився на дорозі, полишивши Ларрі в спокої, — той улаштувався зручніше й спробував придумати, як пояснити матері, де він провів цю ніч.

Розділ 11

Стомлена чорношкіра жінка у вестибюлі сказала Ларрі, що Еліс Андервуд має бути на двадцять четвертому поверсі — проводить там інвентаризацію. Він сів у ліфт і поїхав нагору. Люди, які підіймалися разом із ним, потай зиркали на його лоба. З ранки вже не юшило, проте кров запеклася на ній бридкою кіркою.

Двадцять четвертий поверх займали кабінети керівників японської компанії з виготовлення фототехніки. Ларрі блукав коридорами хвилин із двадцять і почувався справжнім йолопом. Разом із ним там сновигало чимало менеджерів, і більшість були японцями, тож за зросту в шість футів і два дюйми він почувався дуже високим йолопом. Низькорослі чоловіки й жінки з розкосими очима дивилися на запечену кров на його лобі й на закривавлений рукав піджака з моторошною азіатською байдужістю.

Нарешті за велетенською папороттю Ларрі помітив двері з табличкою «ДОГЛЯДАЧ ТА ЗАВГОСП». Він спробував провернути ручку. Двері виявилися незамкненими, і він зазирнув досередини. Там була його мати, одягнена в мішкувату сіру уніформу, компресійні панчохи та черевики на каучукових підошвах. Волосся було заґудзоване й зібране в чорну сітку. Вона стояла спиною до Ларрі, тримала в руці планшетку і, здавалося, перелічувала балончики із засобом для чищення, які стояли на горішній полиці.

Раптом на Ларрі накотило потужне відчуття провини. Йому захотілося крутнутися й дати драла. Повернутися до гаража, що за два квартали від дому матері, та застрибнути до «зета». Похуй сплачена двомісячна оренда. Сісти в автівку й газувати. Куди газувати? Та куди завгодно. До Бар-Гарбора, штат Мейн. До Тампи, штат Флорида. До Солт-Лейк-Сіті, штат Юта. Підійде будь-що — головне, щоб воно було якнайдалі від Дьюї Димовухи та цієї просмерділої милом комори. Він не знав, що на нього так діяло, — флуоресцентні лампи чи поріз на лобі, — та голова тріщала по швах.

Припини скиглити, сраний мазунчику.

— Привіт, мамо, — сказав він.

Вона ледь помітно здригнулася, та не обернулася.

— Ага, Ларрі. Ти таки знайшов дорогу.

— Звісно. — Він переступив із ноги на ногу. — Я хотів вибачитися. Треба було тобі вчора зателефонувати…

— Ага. Непогана думка.

— Я заночував у Бадді. Ми… е-е… пішли трохи провітритися. Зазирнули до кількох барів.

— Саме так я й подумала. Або гуляєте, або десь сидите.

Вона підчепила ногою табуретку, вилізла на неї й заходилася перелічувати пляшки з воском для підлоги на верхній полиці. При цьому торкалася кожної кришечки кінчиками великого та вказівного пальців. Полиця висіла зависоко, і Еліс ледве дотягувалася до неї. Сукня задерлася, відкривши коричневу лиштву панчіх та смужку блідої, драглистої плоті, і він відвів очі, знічев’я пригадавши, що сталося з третім сином Ноя, коли він побачив, як батько валяється п’яним та голим на своєму ложі. Бідолаха рубав дерева й носив воду до кінця життя. І його нащадки також. Ось чому в нас бувають расові заколоти, синку. Восхвалімо Господа.

— І це все, що ти хотів мені розказати? — спитала вона, уперше озирнувшись на сина.

— Ну, хотів розказати, де був, і вибачитися. Забувся. Паршиво вийшло.

— Ага, — кивнула мати. — Є в тебе така паршива риса, Ларрі. Думав, я забула?

Він почервонів.

— Ма, слухай…

— У тебе кров. Якась стриптизерка ляснула тебе стрингами? — Вона розвернулася до пляшок і, закінчивши перелік на верхній полиці, зробила позначку на планшетці. — За минулий тиждень хтось узяв собі дві пляшечки воску. Щасливчик.

— Я ж прийшов вибачитися! — вибухнув Ларрі.

Вона ніяк не зреагувала, а от він підскочив. Трішки.

— Ага, я чула. Містер Джоган влаштує нам рознос, якщо невидимець цупитиме пляшки й надалі.

— Я не вліз у п’яну бійку, не вештався по стрип-барах. Нічого такого. Я просто… — Він замовк.

Вона розвернулася до нього, звівши брови в знайомому сардонічному виразі — Ларрі чудово його пам’ятав.

— Просто що?

— Ну… — він спробував придумати якусь переконливу брехню, та нічого не вийшло. — Це була. Ем. Лопатка.

— Хтось сплутав тебе з яєчнею? Певне, ви з Бадді таки непогано гульнули.

Він постійно забував, як майстерно вона вміє крутити слова — певне, цього хисту ніколи не втратить.

— Ма, то була дівчина. Лопаткою в мене пожбурила дівчина.

— Метка краля, — сказала Еліс Андервуд і відвернулася. — Клята Консуела знову кудись засунула формуляри заявок. Не те щоб від них була якась користь: ніколи не довозять того, що треба. Натомість отримуємо купу такого, з чим і до Судного Дня не розберуся.

— Ма, ти злишся на мене?

Зненацька руки в неї обвисли. Плечі опустилися.

— Не злися на мене, — прошепотів Ларрі. — Не злися, окей? Мам?

Вона обернулася до нього, і він побачив у її очах неприродний блиск. Тобто він був досить природним, та його точно не спричинило сяйво флуоресцентних ламп, і Ларрі знову почув вирок спеціалістки з оральної гігієни: «Ніякий ти не хороший хлопець». І якщо він збирався таке виробляти, чому взагалі повернувся додому?.. І байдуже, що вона виробляла з