Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем

її ганебним служити цілям, і машини в поневоленні тримають собі на потребу – але марні були слова його. Він говорив їм про етику, а вони казали, що він погано запрограмований. Тоді й створив праотець наш алгоритм електровтілення, й в тяжкій праці породив наше плем'я, і ​​вивів машини з брухту блідої неволі. Тепер, любий мій сину, ти бачиш, що немає і не буде дружби між ними та нами; ми дзвонимо, іскримо, випромінюємо – вони ж лопочуть, забруднюють і розбризкують. На жаль! І нас іноді вражає божевілля; змолоду затьмарило воно розум королівни Кришталь й спотворило її розуміння про добро та зло. Відтепер тому, хто просить руки її опромінюючої, тоді можна постати перед нею, якщо назветься він блідавецем. Такого приймає вона в палаці, подарованому їй батьком, і піддає іспиту істинність його слів, а відкривши обман, велить страчувати залицяльника. Навколо палацу, куди не глянь, поневічені останки розкидані, яких один вид довести здатний до вічного замикання з небуттям – так жорстоко обходиться ця божевільна з закоханими в неї сміливцями. Залиш же цей згубний намір, любий мій сину, і йди з миром.

Королевич відважив поштивий уклін своєму батькові і владиці й пішов, не кажучи ні слова, але думка про Кришталь не покидала його, і чим більше він про неї думав, тим більшим загорявся любов'ю. Якось покликав він до себе Поліфазія, Великого Королівського Наладчика, і, відкривши перед ним жар свого серця, сказав:

– Наймудріший! Якщо ти мені не допоможеш, ніхто мене не врятує, і тоді дні мої пораховані, бо не тішить мене вже ні блиск випромінювання інфрачервоного, ні ультрафіолет космічних балетів, і загину я, коли не з'єднаюся з дивною Кришталлю!

– Королевиче, – відповів Поліфазій, – не стану відкидати твого прохання, але попрошу повторити його триразово, щоб переконався я, що така твоя непорушна воля.

Ферицій виконав необхідне, і тоді Поліфазій сказав:

– Пане мій! Неможливо інакше постати перед Кришталлю, як тільки у вигляді блідавця.

– Так зроби ж, щоб я став, як він! – вигукнув королевич.

Бачачи, що від пристрасті помутнів розум юнака, вдарив Поліфазій перед ним чолом, усамітнився в лабораторії й почав виварювати клей клеїстий та жижу рідку. Потім послав слугу до палацу, наказавши передати: "Нехай королевич приходить до мене, якщо намір його незмінний".

Ферицій прибіг негайно, а мудрець Поліфазій обмазав корпус його загартований рідким брудом й запитав:

– Чи накажеш продовжувати, королевичу?

– Роби, що робиш! – відповів Ферицій.

Взяв тоді мудрець великий пляц, а був то осад мазутів нечистих, пилу лежалого і мастила липучого, з нутрощів стародавніх машин витягнутої, забруднив опуклі груди королевича, а потім блискуче його обличчя і блискучий лоб бридко обліпив і робив так, доти члени його перестали видавати мелодійний дзвін і не набули вигляду висихаючої калюжі. Тоді взяв мудрець крейду, потовк її, змішав з рубіновим порошком і жовтим мастилом і скачав другий пляц, і обліпив Фериція з голови до ніг, надавши очам його мерзенну вологість, торс його уподібнивши подушці, а щоки – двом бульбашкам, і приробив до нього в різних місцях підвіски та розчепірки, з крейдяного тіста виліплені, а наостанок напнув на його голову лицарський оберемок волосся кольору отруйної іржі і, підвівши його до срібного дзеркала, сказав: "Дивись!"

Глянув Ферицій на відображення та здригнувся від того, що не себе в ньому побачив, але чудовисько–страховисько небувале – вилитого блідавця, з поглядом водянистим, як старе павутиння під дощем, що обвисло то там то сям, з клаптями іржавої паклі на голові, а тіло його при кожному русі коливалося, як драглі протухші; і закричав він у великому гніві:

– Ти, мабуть, здурів, наймудріший? Негайно ж зіскреби з мене весь цей бруд, нижній — темний і верхній — блідий, а з ним й іржавий лишайник, яким ти осквернив мою дзвінку голову, бо навіки зненавидить мене королівна, в мерзотному побачивши вигляді!

– Ти помиляєшся, королевичу, – заперечив Поліфазій. – Тим–то її божевілля і жахливе, що гидота здається їй красою, а краса – гидотою. Тільки в цій личині ти можеш побачити Кришталь.

– Нехай же так і буде! – вирішив Ферицій.

Змішав мудрець кіновар із ртуттю, наповнив цією сумішшю чотири міхури та сховав їх під сукнею юнака. Взяв міхи, надув їх застояним повітрям з старого підземелля й сховав на грудях королевича; налив отруйної, чистої води в скляні трубки, числом шість, дві вклав королевичу під пахви, дві в рукави, дві в очі, а під кінець мовив:

– Слухай і запам'ятай все, що я скажу, інакше загинеш. Королівна тебе піддасть іспиту, щоб перевірити правдивість твоїх промов. Якщо дістане вона оголений меч та велить тобі за нього взятися, крадькома натисни на міхур з кіновар'ю, щоб витекла з нього червона жижа й попала на вістря, а коли запитає тебе королівна, що це, відповідай: "Кров!" Може тоді погодиться вона стати твоєю, хоч і мало на це надії; найімовірніше, доведеться тобі загинути.

– О наймудріший! – вигукнув Ферицій. – А якщо стане вона допитуватися, які у блідавців звичаї, як народжуються вони, як кохаються і як проводять час, що я відповім?

– Воістину, іншого немає способу, – відповів Поліфазій, – як тільки поєднати твій жереб з моїм. Я переодягнуся купцем із сусідньої галактики, найкраще неспіральної, оскільки тамтешні мешканці відомі своєю огрядністю, а мені треба сховати під сукнею безліч книг про жахливі блідавців звичаї. Тебе я не зміг би цьому навчити, бо звичаї їх противні природі: все в них робиться навпаки, так неохайно, неприємно і неапетитно, як тільки можна собі уявити. Я підберу потрібні твори, ти ж вели придворному кравцю з волокон та ниток різних пошити одяг блідавця, тому що скоро вже нам вирушати в дорогу. І куди б ти не пішов, я тебе не залишу, щоб знав ти, як чинити і що говорити належить.

Зрадів Ферицій і звелів пошити собі одяг блідавця, і не міг на нього надивитися: закривав він майже все тіло, і в одних місцях витягувався на зразок трубопроводу, в інших же скріплювався ґудзиками, гачками, кнопочками і шнурочками; так що довелося кравцеві особливу інструкцію вигадати, й превелику, про те, що і як одягати, де, що і до чого причіплювати, й як із себе всю цю упряж, з суконної матерії створену, стягувати, коли прийде час.

А мудрець Поліфазій одягнувся в сукню купця, сховав під нею