Цивілізація статусу - Роберт Шеклі

— Але ж, сер, — здивувався Вондерсон, — діаманти і тому подібні речі не мають спеціальної цінності. Вони втратили її з 23 року, коли Вон Блон написав свою видатну працю, розвінчавши концепцію дефіцитної вартості.

— Авжеж, — тільки й сказав Баррент, збитий з пантелику словами Вондерсона.

Вондерсон подивився на каблучки.

— Я гадаю, що вони мають для вас сентиментальну цінність.

— Безумовно. У нашій сім'ї їх передавали з покоління в покоління.

— У такому разі, — сказав Вондерсон, — я не хотів би вас позбавляти їх. Прошу, ніяких заперечень, сер! Почуття — це найцінніший скарб. Я не міг би спокійно спати ночами, якби взяв бодай одну з цих сімейних реліквій у вас.

— Але ж йдеться про оплату.

— Заплатите тоді, коли зможете.

— Ви маєте на увазі, що довіряєте мені, хоча зовсім мене не знаєте?

— Аякже, — сказав Вондерсон. Він хитро посміхнувся, — випробовуєте на мені ваші прийоми Опитувача, авжеж? Навіть дитина знає, що наша цивілізація базується на довірі. Це аксіома — навіть незнайомій людині потрібно довіряти, поки вона своїми вчинками не переконає вас у іншому.

— Хіба вас ніколи не обманювали?

— Звичайно, ні. Адже злочинів у наші дні немає.

— У такому разі, — запитав Баррент, — як же тоді з Омегою?

— Перепрошую?

— Омега, планета-в'язниця. Ви ж, мабуть, чули про неї.

— Ну, щось чув, — обережно вимовив Вондерсон, — ну, точніше буде сказати, що злочинів майже немає. Я вважаю, що завжди буде виявлятись якась незначна кількість осіб із вродженими злочинними нахилами. Але кажуть, що їх кількість становить не більше десяти чи дванадцяти осіб на рік із майже двох мільярдів людей.

Він широко посміхнувся.

— Мої шанси натрапити на когось із них надзвичайно мізерні.

Баррент замислився над тим, чому ж тоді тюремні кораблі постійно курсують між Землею і Омегою, залишаючи на Омезі людський вантаж і поверта-

ючись знову по інший. Йому було цікаво, звідки Вондерсон взяв свою статистику. Він також не розумів, чому ніде не видно поліції. Баррент не бачив жодної військової форми від того моменту, як зійшов із корабля. Він хотів би запитати про це, але здається, наразі вже вистачить запитань.

— Дуже дякую за кредит, — сказав Баррент, — намагатимусь розрахуватись якнайшвидше.

— Не сумніваюсь, — Вондерсон тепло потиснув руку Барренту, — можете не квапитись, сер. Нічого, я зачекаю.

Баррент ще раз подякував і вийшов із магазину.

Зараз він мав професію. І якщо й інші люди довіряли один одному так само, як Вондерсон, Баррент мав необмежений кредит. Він був на планеті, устрій якої на перший погляд нагадував утопію. А утопія, звісно, має певні суперечності. Він сподівався дізнатися про все більше наступними днями.

Баррент знайшов готель і винайняв на тиждень кімнату в кредит.

Розділ 26

Уранці Баррент віднайшов неподалік відділення публічної бібліотеки. Він вирішив дізнатися із книг якомога більше про історію розвитку земної цивілізації, щоб мати краще уявлення чого йому очікувати від людей, з якими він стикається, і на що слід звертати увагу.

Одяг Опитувача дав йому доступ до закритих полиць, де зберігалися книги з історії. Але самі книжки його не потішили. Більшість із них були присвячені давній історії Землі, від стародавнього світу до світанку атомної ери. Коли він гортав одну з книг, її зміст видався йому знайомим, до нього почали повертатися спогади про те, що він колись, ймовірно, читав. Він швидко проскочив сторінки від стародавньої Греції Перикла до Римської імперії, Карла Великого і Темних століть, від норманських завоювань до Тридцятилітньої війни, потім пробігся очима по подіях наполеонівської ери. Більш уважно Баррент прочитав про світові війни. Книга закінчувалася вибухом перших атомних бомб. Інші книжки на полиці були присвячені більш детальному розгляду різних етапів історії, про які він щойно прочитав.

Після ретельних пошуків Баррент натрапив на невеличку працю Артура Віттлера під назвою «Повоєнна дилема, том 1». Події в ній розпочиналися з того, на чому закінчувались в інших книгах з історії — з атомних бомб, що вибухнули над Хіросімою і Нагасакі. Баррент сів і почав уважно читати.

Він дізнався про «холодну війну» 1950-х років, коли у кількох країн з'явилась атомна і воднева зброя. Вже в той час, констатував автор, паростки масової примітивної одностайності почали насаджувати в свідомість більшості народів світу. В Америці культивувався шалений опір комунізму. У Росії і Китаї — шалене несприйняття капіталізму. Одна по одній всі країни світу були втягнуті до того або іншого табору. Для забезпечення внутрішньої безпеки керівництва країн покладалися на новітні методи пропаганди й активне впровадження певної ідеології. Усі держави вважали, що вони потребують, заради свого виживання, жорсткого дотримання затверджених державою доктрин всіма, без винятку, громадянами.

Ідеологічний тиск на особистість ставав сильнішим і водночас більш витонченим.

Згодом небезпека війни минула. Розрізнені земні суспільства почали зливатися в об'єднану супердержаву. Але тиск на особистість замість того, щоб зменшуватись, посилювався все інтенсивніше. Необхідність його була продиктована зростанням кількості населення внаслідок демографічного вибуху і численними труднощами при об'єднанні людей, які відрізнялись за національними й етнічними ознаками. Відмінності в думках могли бути небезпечними, занадто багато людей тепер мали доступ до смертоносних водневих бомб.

За таких обставин не можна було допускати жодних відхилень у думках і поведінці людей.

Об'єднання завершилось. Завоювання космосу тривало — від польотів на місяць людство підійшло до міжпланетних і міжзоряних. Але земні інституції ставали все більш жорсткими. Цивілізація, настільки негнучка, що нагадувала цим середньовічну Європу, завдавала кари за будь-яке протиставлення загальноприйнятим звичаям, думкам, віруванням. Такі порушення суспільного договору вважалися злочином таким ж тяжким, як вбивство або підпал. І каралися аналогічно. Для цього, як колись у давнину, використовували таємну поліцію, політичний розшук, інформаторів. Будь-які можливі засоби застосовувались для досягнення найважливішої мети — одностайності в думках і вчинках.

Для вільнодумців існувала Омега.

Смертна кара була скасована задовго до цього, але не було ані місця, ані ресурсів, щоб утримувати зростаючу кількість злочинців, які переповнювали тюрми. Світові лідери нарешті вирішили переправити всіх злочинців в окремий тюремний світ, взявши за взірець систему, яку французи застосовували в Гвіані й Новій Каледонії, а англійці — в Австралії й на початку колонізації Північної Америки. Оскільки правити Омегою з Землі було неможливо, влада і не намагалася цим займатись. Просто застосувала застережні заходи, щоб ніхто з в'язнів не