Князівство Трояндового Хреста - Марчін Швьонтковський

Пораненого віднесли на кафедру медицини і поклали на ясеновому столі. Медик приплівся, натягуючи жилет на нічну сорочку; він був злий, як чорт. За ним тягнулася сонна орда цікавих студентів з позіханнями, яких Імператор, побоюючись пліток, безуспішно намагався розігнати. На жаль, його професорський авторитет виявився слабшим за сенсацію, яку викликав поранений.

Тульп з кислим обличчям встав перед Ворстіусом.

– Що це за галас? Невже людина не може виспатися, невже це не могло почекати до ранку?

– Він помирає. – Професор кивнув у бік домініканця. – Він не доживе до ранку.

– І це та причина, щоб витягати мене з ліжка посеред ночі? Якщо він не доживе, значить, так було задумано.

– Докторе...

– Ну, раз я вже прокинувся, то я його огляну.

Медик нахилився над пацієнтом, розірвав залишки сорочки і почав оглядати рану. Після короткого огляду він підняв голову, попросив гарячу воду, олію і кілька хірургічних інструментів, потім обвів поглядом переповнену кімнату і голосно сказав

– Але, сподіваюсь, ніхто не очікує, що я робитиму цю процедуру в присутності жінок?

L’Empereur подивився на Катаріну і застережливо похитав головою. Дівчина спохмурніла, схопила Бланшфлер за руку і витягла її з кімнати, в пориві люті грюкнувши за собою дверима.

– Насправді, це непогана ідея – привозити до університету не тільки трупи злодіїв, а й живих людей і лікувати їх на місці, з навчальною метою. Я запропоную це комусь із медиків, – почула вона за спиною.

Біля дверей, притулившись до стіни, стояв Кунеус.

– Я вважала, що ви мали дочекатися господарів будинку?

– Не хотів сидіти з цією білявою гускою. – Він знизав плечима. – Я передав їй листа і поїхав за вами. За Тульпа не хвилюйся, він останнім часом став буркотливим, як стара квочка, але є шанс, що він поставить твого підопічного на ноги.

– Підопічного?

– Зрештою, якби не ти, нам би й на думку не спало привести його сюди. – Розвеселившись, він відштовхнувся від стіни і, взявши обох дівчат під руки, попрямував до виходу. – Якийсь випадковий тип, нехай навіть він кидає найкращі в світі ефекти? Та годі тобі. Тобі пощастило, що l'Empereur слухає тебе майже беззаперечно, що, до речі, дуже кумедно, хоча часом і трохи дратуюче.

– "Імператор" її зовсім не слухає", – опонувала Бланшфлер.

– Ха, ха! Ви, очевидно, не знали цього впертого віслюка до того, як приїхали сюди. Переконати його зробити те, про що він сам не думав, межувало з чудом. Не знаю, чи перебування з тобою так його омолодило, але це справді позитивні зміни. Ну, ось ми і прийшли. Я бажаю дамам доброї ночі і сподіваюся, що бал залишив мейшєс сповненими хвилювання.

Він іронічно посміхнувся, вклонився і пішов, залишивши їх перед каменицею навпроти університету.

Катаріна поцілувала Бланшфлер і пішла до своїх кімнат. Тільки тепер вона згадала, що вона вся в крові домініканця. На жаль, слуги вже спали. Тож вона роздяглася, поклала перлини назад у скриньку, вмилася, скільки змогла, в тазику, потім переодяглася в нічну сорочку і впала в пірину, не в змозі робити нічого іншого після насиченого подіями дня.

□□□

На стіні маленької вітальні, яку віддали в розпорядження Катаріни, висів півтораметровий гобелен, на якому була зображена стилізована карта Нідерландів, на якій країна була сформована у вигляді лева. Морда – це Зеландія, задом – Фрісландія, а жахливі лапи тварини жадібно тягнулися до іспанських Нідерландів. Це не був витвір мистецтва; свого часу його ткали на мануфактурах, намагаючись швидко створити відповідну засновницьку міфологію для новоствореної держави, і поспіх у виробництві супроводжувався зниженням якості.

Коли вранці покоївка зайшла до кімнати, вона побачила Катаріну, яка сиділа на стільці під цим гобеленом і ретельно, методично розпарувала його, нитка за ниткою, за допомогою гачка. У волоссі німкені все ще були залишки крові ченця. Покоївка, міцна, гарлемська дівчина з бідної, але доброї родини, від враження аж зупинилася в дверях.

– Що... що ви робите? – наважилася вона запитати після довгої паузи.

– Вивчаю структури, – відповіла Катаріна, навіть не обертаючись і продовжуючи пороти тканину. Гачок замиготів у її руках, і сотні обшарпаних ниток уже звисали з гобелена.

– Приготувати ванну? У вас кров у волоссі.

– Як хочеш.

– Я принесла пошту.

– Пошту? – Катаріна різко обернулася, наче тільки зараз до неї дійшло, що вона з кимось розмовляє. Відтоді, як вона жила в Лейдені, вона отримала пошту лише один раз, і то був лист з банку, в якому уповноважений запитував, чи вкласти стипендіальні гроші в торгівлю, чи в склади. – Що за пошта?

– Не знаю, панночко, це все прийшло сьогодні вранці.

Катаріна підвелася і взяла з таці, яку дівчина тримала в руках, чималий стос конвертів. Служниця присіла в кніксені і побігла геть, проходячи в дверях разом з уже одягненою Бланшфлер.

– Боже мій, Катаріна, ти виглядаєш так, ніби щойно вийшла з бійні!

Фон Бессерер не відповіла, зайнята переглядом конвертів. Вона здивовано насупила брови.

– О, візитівки! – Її знайома до придворних звичаїв подруга міняла настрої як сукні. – Від кого ти їх отримала?

– Від багатьох людей. Йоганн де Вітт, Альбрехт Янсзоон... Хто, дідько його візьми, є Корнеліс де Хоутман?

– Ти, мабуть, познайомилася з ним вчора на балу і забула.

– Але чого вони від мене хочуть?

– Підтримувати стосунки, звісно. Я маю на увазі, або запрошення, або побажання доброго здоров'я, або просто люб'язність. Цікавий звичай, чи не так? У Німеччині це було б якось складніше, треба було посилати слугу і все таке.

– Але що мені з цим робити? Я уяви не маю, хто всі ці люди!

– Викинь візитки тих, кого не пам'ятаєш або хто тобі не сподобався, а решту збережи на майбутнє. Якщо у вас є візитка, це означає, що ви завжди можеш звернутися до цієї людини і не потрапиш в незручне становище. Хто знає, коли вона може стати в нагоді?

Вони разом переглянули листи. Бланшфлер раз у раз зітхала, бо, на жаль, попри