Веселка тяжіння - Томас Пінчон
Так, тепер він колишній учений, із тих, що не настільки Глибоко Копають, щоб завести розмову про Бога, рожевощокий і сивий симпатичний дивак не базікатиме з висот свого Лауреатства — ні, тепер він залишається наодинці з Причиною та Наслідком і рештою стерильного медичного оснащення… його каменисті коридори не сяють, матимуть такий самий нейтральний безіменний відтінок аж до центру лабіринту, до ідеально відрепетируваної сцени, яку він зрештою таки зіграє…
ЗВОРОТНИЙ ВІДЛІК
Зворотний відлік, як нам відомо, — це 10-9-8-… і. т. д., 1929-го році винайшов Фріц Ланґ для кінострічки «Die Frau im Mond» на студії «Ufa». Вставив її у сцену запуску, щоб збільшити напруження. «Ще один із моїх клятих “штрихів”», — сказав Фріц Ланґ.
— У мить Творення, — пояснює речник кабалістів Стів Едельман, — Бог послав імпульс енергії у порожнечу. Одразу цей імпульс розщепився і розділився на десять окремих сфер або аспектів, відповідно від 1 до 10. Вони відомі під назвою Сфірот. Щоб повернутися до Бога, душа повинна здолати кожну зі Сфірот, від десятої до першої. Озброєні магією та вірою, кабалісти вирушили на завоювання Сфірот, багато кабалістичних таємниць пов’язані з успішним завершенням цієї подорожі.
— Отже, Сфіроти складаються у схему, що зветься Деревом Життя, воно ж — тіло Бога. Між десятьма сферами прокладено 22 дороги, кожна відповідає літері єврейської абетки та карті зі «Старших арканів» Таро. Таким чином, хоча зворотний відлік Ракети видається послідовним, однак, фактично, приховує Дерево Життя, яке має пізнаватися одразу, разом, паралельно.
Одні Сфіроти активні, або чоловічі, інші пасивні — жіночі, але саме Дерево — це єдність, укорінена безпосередньо на Bodenplatte. Це вісь особливої Землі, нове зволення, породжене Великим Запуском.
— Але, але з новою віссю, новим обертання Землі, — спадає на думку гостеві, — що з астрологією?
— Знаки змінюються, бовдуре, — відрубує Едельман і тягнеться до «родинного» дзбанку торазину.
Він настільки пристрастився до цього заспокійливого наркотику, що колір його обличчя потемнів до тривожного шиферно-багряного. Тут, на вулиці, де всі ходять засмаглими і червоноокими з тих чи тих причин, він виглядає доволі дивакувато. Едельмановим дітям, малим пустотливим бісенятами, останнім часом сподобалося додавати до татового дзбанка з торазином таблеткові конденсатори з викинутих транзисторних приймачів. На татів неуважний погляд, різниці майже не було, тому якийсь час Едельман вважав, що у нього виробляється звикання, але Безодня підкралася нестерпно близько, на відстань одного лиха — сирена на вулиці, реактивний літак з гуркотом зайде на посадку, — але, на щастя, дружина вчасно помітила витівку, і тепер, перш ніж ковтати, він дуже уважно шукає на торазині дротики, букву «мю» та цифри.
— Ось, прошу дуже, — зважує в руці товсту пачку ксерокопій, — Ефемериди. З урахуванням нового обертання.
— Хочете сказати, що хтось насправді знайшов Bodenplatte? Полюс?
— Саму дельта-t. Зрозуміло, що всього не оприлюднювали. «Експедиція Кайзерсбарта[665]» знайшла.
Очевидно, псевдонім. Загальновідомо, що кайзер безбородий.
ПІДВІШЕНИЙ В АПОЛОНІЧНОМУ СНІ…
Коли з тобою має відбутися щось справжнє, йдеш до нього з прозорою поверхнею перед себе, вона гуде і притлумлює слух, очі стають дуже пильними. Світло міниться блідо-блакитним. Ниє шкіра. Нарешті: щось справжнє.
Тут, у хвостовому відсіку 00000, ясна поверхня перед Ґоттфрідом виявилася буквально іміполексовим коконом. Крізь плівку уваги пробиваються уламки дитинства, він згадує, як яблучна шкірка розпадається туманностями, досліджує викривлений почервонілий простір, дивиться глибше і глибше… Полімерна поверхня дрібно тремтить: сіро-білий, насмішкуватий ворог кольору.
Зовні вогко, а жертва вбрана легко, але тут тепло. Його білі панчохи приємно натягують петельки підв’язок. Він знайшов у трубі неглибокий вигин, там можна притулитися щокою, роздивлятися кокон. Відчуває, як волосся лоскоче спину, голі плечі. Тьмяний вибілений простір. Тут можна лежати — весільно, відкрито до мертвотно-блідої далечіні вечора, чекати того, що має відбутися.
У вусі зі слухавкою дзижчать телефонні перемовини. Голоси металічні, сильно спотворені. Дзижчать, як голоси хірургів, коли засинаєш під дією етеру. Хоча лунають лишень ритуальні фрази, він їх розрізняє.
Слабкий запах іміполексу огортає з усіх боків, він добре знає цей запах, Ґоттфрід його не боїться. Так було в кімнаті, де він заснув багато-багато років тому, у солодкому паралічі дитинства… так було, коли приходили сни. А тепер час прокидатися у диханні того, що завжди справжнє. Прокидайся-но. Все добре.
ОРФЕЙ ВІДКЛАДАЄ АРФУ
ЛОС-АНДЖЕЛЕС (ПНС[666]) — Річард М. Жлубб, нічний менеджер кінотеатру «Орфей» на Мелроуз, виступив проти «безвідповідального», за його словами, «використання губної гармоніки». Або, точніше кажучи, «гарбодики», позаяк менеджер Жлубб потерпає від хронічного запалення аденоїдів, що позначається на мовленні, тож друзі і недоброзичливці називають його «Аденоїдом». Хай там як, але Жлубб стверджує, буцімто черги, зокрема, на пізні сеанси, через цей музичний інструмент охопила мало не анархія.
— Це триває з нашого Кінофестивалю Бенґта Екерута[667] / Марії Казарес[668], — скаржиться Жлубб, якому за п’ятдесят, у нього два підборіддя і вічна п’ятигодинна неголеність (наразі найгірша з усіх Годинних Неголеностей), а також звичка підкидати руки у перевернутому «знаку пацифістів», що відповідає також літері «U» в семафорній абетці, при цьому виставляючи напоказ незліченні ярди білих відкладних манжетів.
«Глянь, Річарде, — кпить мимохожий, — де у мене твої манжети», — і заголюється якнайпаскудніше, маніпулюючи крайньою плоттю у спосіб, якому не місце на цих сторінках.
Менеджер Жлубб пересмикується.
«Один із заводіяк, точно вам кажу, — звіряється він. — Від нього стільки клопоту. Від нього і від Стіва Едельмана. — Він вимовляє «Едельбіда». — Я де боюся дазивати ідеда».
Справа, про яку йдеться, наразі перебуває на стадії розгляду. Торік голлівудському бізнесмену Стіву Едельману висунули звинувачення у 11569 (Спроба Неподобства з Підривним Інструментом), нині він перебуває в Атаскадеро під безстроковим наглядом. Стверджується, що Едельман у недозволеному душевному стані робив спроби зіграти послідовність акордів (вони містяться у списку Міністерства юстиції) просто неба на вулиці у присутності численних свідків, що стояли в черзі за квитками.
«Та-а тепер вони всі так роблять. Ну, не «всі», хотів би сказати,
