Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко

треба стріляти. Ну, гаразд, білок на світі чимало, однією більше, однією менше, — нічого не зміниться. Нехай не буде такою цікавою, а то втупилася чорними намистинками очей прямо на мене, хіба можна було не вистрелити? Заряду, звичайно, шкода; і потрапив під руку цей набій з крупним, немов картеч, шротом… ясно, що розніс білку на шматки».

Фред ще раз потер щоку рукою. Неприємне враження не зникало, здавалося, що кров білки стягнула всю шкіру й волосинки пухнастої шерсті ще лишалися на ній, лоскотали й дратували. А, під три чорти! Він витяг з кишені носову хусточку й старанно розтер нею щоку. Чомусь спала на думку Меджі Бейкер. У неї бархатисті щічки і м’яке волосся. Та хай їй біс, вона тепер тільки й робить, що жалібно дивиться на нього, коли вони зрідка зустрічаються, наче він давав їй якісь обіцянки… Ні, серденько, такого не було! Фред — чесна людина й ніколи не каже нічого зайвого. Отож і ображатися нема чого. Тим більше, що часті дівочі образи, скарги й ревнощі лише псують взаємини. Стає нудно, що далі, то нудніше. Дивно, що жінки самі цього не розуміють! Що потрібно серйозному, зайнятому справами чоловікові? Він прийшов до дівчини, щоб відпочити від цих справ, від різних неприємностей. Йому потрібно милування, затишок, веселе базікання й чарівна привабливість. А не жалісні зітхання і образи: «Ти мене, мабуть, більше не кохаєш, а я тебе кохаю і страждаю від цього; ти не приходив учора й позавчора, коли я чекала на тебе…» Не приходив тому, що був зайнятий! Зайнятий справами або приємною розмовою з такою дівчиною, яка не скиглить, не страждає, не розводить кисло-солодкі сентименти, зрозуміло? Втім, усього цього все одно не скажеш, образ буде вище неба…

Сам не помічаючи, Фред Стапльтон розпалювався дедалі більше. Може, причиною цьому був невдалий постріл по білці, яка з такою цікавістю поглядала на нього малесенькими чорними оченятами, наче вивчала й приглядалася, а потім раптом зникла, немов її й не було зовсім. Та білок на світі скільки завгодно і не варт засмучуватися через таку дрібницю. Може, його розсердили думки про Меджі Бейкер, яка раніше була такою милою й привабливою, справжньою синьоокою бебі-долл, а тепер стала нудною й зовсім не цікавою, набридливим і сентиментальним дівчиськом, яких на світі скільки завгодно… Він з люттю розмахував рушницею, збиваючи крупні пагони папороті, кришачи узорчасте листя так, наче воно було його ненависним ворогом.

«Звичайно, — сердито думав він, — коли б я був такою квашею, як Джеймс Марчі, тоді справа могла повернутися зовсім інакше. Йому якраз потрібні спасенні розмови про те, про се і взагалі ні про що. Та й на Меджі він поглядає дуже виразно. Мов кіт на сало. Ну, зрозуміло, так воно й є! Тільки куди йому з його кумедною борідкою, круглими окулярами й науковими розумуваннями?.. Чоловік мусить поводитися інакше — впевнено й солідно, привітно розмовляти, уміти влучно пустити дотеп чи кинути доречний комплімент. Оце подобається дівчатам, а не заумні наукові розмови». Фред Стапльтон вивчив таке мистецтво досконально!

Щодо наукових розмов, то Коротун, певна річ, на них мастак. Чорти його знають, звідки в нього все це береться! Тепер оцей метеорит з пліснявою. Сумнівно, правда, але все ж таки щось у цьому є. Комах плісень убиває, це факт. І дарма Джеймс отак негативно сприйняв пропозицію Фреда щодо інсектицидного препарату. Та й Клайд теж постарався. Обидва вони наче діти в ділових розмовах, не розуміють, зовсім не тямлять, що гроші можна робити на чому завгодно, навіть на плісені Коротуна. Втім, зараз уже щось змінилося. Виявляється, плісень убиває й тварин. Маленьких, правда, але вбиває. Значить, ставку на інсектицид можна зняти. Не підходить, щоб плісень убивала й комах, і тварин, господаркам це буде не до вподоби. А хатні господарки — могутня підойма торгівлі! Гаразд, ми вигадаємо щось інше. Не знаю, що саме, але вигадаємо неодмінно!

Отак мирно розмірковуючи, Фред поступово заспокоївся. Він знову перекинув рушницю на плече, на його шляху вже не залишалося слідів грандіозного папоротєвого побоїща. Він поглянув на годинник: є, братці-кролики, час іде! Треба повертатися додому, хоч Клайд Тальбот обов’язково пустить якийсь дотеп відносно невдалого полювання. Не скажеш же йому про забиту в лісі білку. Згадка про нещасливий постріл уже не турбувала Фреда. Він рішуче повернув до табору.

16

Клайд першим помітив автофургон, що наближався до табору. Спочатку він не повірив своїм очам: автомобіль у їхньому відлюдному таборі! Машина впевнено прямувала до палаток, наче шофер прекрасно знав сюди дорогу. Клайд щосили загорлав:

— Джеймс! До нас їде машина!

Джеймс Марчі, що заглибився в якусь книжку після того, як тричі заглядав у свою палатку, перевіряючи, чи не змінилося щось у поведінці плісені, підвів голову. Окуляри його блиснули на сонці, коли він неохоче відповів:

— Не може бути, Клайд. Тобі привиділось. Яка машина заїде сюди?

— Та подивись же! Їй-богу, це той автофургон, що привіз нас сюди!

Джеймс трохи підвівся, подивився на автомобіль і відклав книжку.

— Дивно, — пробурмотів він. — Ми ж умовилися, що він приїде сюди тридцятого липня, а це ще не так скоро…

Автофургон тим часом хвацько вирулив і зупинився перед палатками. З нього визирнув їхній знайомий шофер.

— Алло, джентльмени! Не чекали так швидко? — усміхнувся він. — Привіз вам поповнення. Приймайте!

З кабіни вийшла Меджі Бейкер. Вигляд у неї був трошки збентежений, наче у школярки, що завинила. Вітерець тріпав її бронзове хвилясте волосся, немов вона й не чепурилася в останні хвилини подорожі. Але сині очі дивилися весело, мовби вона заїхала сюди мимохідь, так, просто взяла й заїхала на дачу до друзів.

— Алло, Клайд! Алло, Джеймс! Як живете, хлопці! Не сподівались? А де ж Фред? — швидко заговорила вона, немов ховаючи у потоці запитань своє хвилювання.

Ніхто не відповів.

— Оце випало кілька вільних днів, я й прилетіла, ви не гніваєтесь? Чого ви мовчите? А Фред кудись пішов? Ви не раді, га? А я думала зробити вам сюрприз!.. Ви чуєте,