Марсіянин - Енді Вір

Так як мені все одно доведеться заощаджувати, я можу взагалі від’єднати нагрівач і використовувати УСЮ енергію для руху (мінус непомітна частка для компьютеру, підтримки життя і под.)

Згідно з моїми нудними розрахунками, рух на ровері споживає 200 Вт пального на 1 км, то ж використовуючи усі 18 000 Вт отримуємо 90 км подорожі. Це вже суттєво.

Насправді. я ніколи не проїду 90 км на одному заряді. Доведеться долати пагорби, нерівну місцевість, піски і под. Та це не погана прикидка. Вона вказує на те, що знадобиться щонайменше 35 днів, щоб дістатись до Арему 4. Мабуть це буде ближче до 50. Але це принаймні здійсненно.

Якщо їхати ровером на найбільшій його швидкості 25 км/год, пройде 3 ½ години до повної розрядки батареї. Було б добре заряджати батареї протягом решти дня. Можна їхати у сутінках, лишивши сонячну частину доби для заряджання. Цієї пори року я маю близько 13 годин світла щодня. Скільки ж сонячний панелей доведеться поцупити з Габової ферми?

Дякувати сумлінним платникам податків Америки, у мене є більше 100 квадратних метрів найдорожчих сонячних панелей усіх часів. Їхня ефективність сягає захмарних 10,2%, а це добре, бо Марс отримує менше сонця ніж Земля. Лише від 500 до 700 ватт на квадратний метр (порівняйте з 1400, які мають розбалувані земляни).

Коротко кажучи, мені треба 28 квадратних метрів сонячних стільників. Це 14 панелей.

Я можу встановити дві групи по 7 на даху. Вони звисатимуть за межі ровера, але доки вони міцно тримаються, все буде добре. Щодня після кермування я розгортатиму їх і потім… чекатиму увесь день. Повірте, це буде нудно.

Ну, це хоча б початок. Завдання на завтра - перенести батарею з ровера 1 на ровер 2.

Іноді щось зробити легко, а іноді - навпаки. Витягти батарею з ровера 1 було легко. Я зняв два затискачі з піддону і батарея просто випала. Від’єднати кабелі теж було легко. Це були просто дві багатоконтакті розетки.

А от встановлення батареї на ровер 2 - це зовсім інша оповідка. Її просто нема куди там притулити.

Батарея величезна. Я заледве зміг перетягнути її. І це у марсіянському полі сили тяжіння.

Вона просто занадто велика. У піддоні не вистачить місця для другої. На даху теж нема місця. Бо туди я поставлю сонячні стільники. Усередині кабіни теж немає місця, та і крізь повітряний шлюз вона б не протиснулася.

Але відкиньмо страх, я рішення знайшов.

На випадок надзвичайної ситуації, зовсім не схожої на мою теперішню, НАСА приготувало 6 квадратних метрів полотна, з якого зроблено Габ, і деяку кількість неймовірної смоли. Тієї ж, за допомогою якої я фактично врятувався 6-го Сола (я про набір для латання, використаний на дірці у моєму скафандрі).

У разі пробиття Габу усі мали бігти до повітряних шлюзів. Правила вимагали дозволити йому луснути, а не ризикувати життям під час спроб відвернути це. Потім, ми б мали надягти скафандри і оглянути пошкодження. Після того, як знайдемо місце пробиття, ми б мали залатати його запасним полотном для Габу і смолою. Відтак знову накачати повітря і вважай - усе як нове.

6 квадратних метрів запасного полотна були у зручному вигляді - 1х6 метрів. Я нарізав широких 10 см стрічок, а потім зробив із них щось на зразок упряжі.

Із смоли і ременів я зробив дві 10-иметрові петлі. Потім приліпив на кожен кінець по шматку полотна. Тепер у мене були примітивні кульбачні торби для ровера.

З кожним днем це все більше скидалося на “Wagon Train”. (прим. перекладача, “Wagon Train” американський серіал-вестерн, що виходив на NBC у 1957-62 р.р. а потім на ABC у 1962–65 р.р.)

Смола починає тужавіти майже відразу. Але краще почекати годину. Так я і зробив. Потім я одягся у скафандр і пішов до ровера.

Я перетягнув батарею до боку ровера і зачепив її одним кінцем упряжі. Потім перекинув інший кінець через дах. Інший бік упряжі я навантажив камінням. Коли обидві ваги були майже рівними, я зміг потягнути каміння донизу щоб підняти батарею.

Слава!

Від’єднав батарею ровера 2 і під’єднав з ровера 1. Потім зайшов у ровер через повітряний шлюз і перевірив усі системи. Усе було як годиться.

Я трохи покатався на ровері довкола, щоб переконатись, що упряж досить міцна. Мені трапилось кілька величеньких камінців, і я трусонув усе переїздом через них. Упряж витримала. Так, чорт забирай.

Деякий час я думав, як під’єднати другу батарею до основної мережі. Дійшов висновку “Най його мамі.”

Потреби увесь час мати електроживлення немає. Коли Батарея 1 виснажиться, я вилізу назовні, від’єднаю Батарею 1 і під’єднаю Батарею 2. А що? Це ПЧД на 10 хвилин, раз на день. Доведеться ще змінювати батареї при зараджання., та знову - і що?

Решту дня я витратив на обмітання сонячних панелей. Скоро я зніматиму їх.

Із сонячними стільниками було набагато простіше ніж з батареями.

Вони тонкі, дегкі і просто лежать навколо на землі. І ще у мене був додатковий виграш: я їх збирав у