Казус Лiнгва - Василь Павлович Бережний

- Думка цiкава, - замислено промовив психоневролог, - але... таким способом навряд чи можна досягти бажаного ефекту. Нi, нi, з цього нiчого не вийде.

- Що ж ви порадите?

В голосi жiнки чулося розчарування, в очах знову виринув острах. Лiкар деякий час мовчки дивився на Вексюка, що сидiв, згорбившись, на стiльцi, здавалось, байдужий до всього.

- Та ви говорiть, - проказала притишеним голосом. - Вiн без перекладу не зрозумiє й слова.

- Я не тому... - обiзвався лiкар. - Просто мiркую... I, знаєте, я гадаю, що йому...

Вiн говорив занадто вже повiльно, i жiнка нетерпляче прохопилася:

- Що? Що йому?

- Йому потрiбен... Лондон.

Жiнка зiтхнула, а лiкар продовжував мiркувати вголос:

- Розумiєте, подiбна ситуацiя, але... щоб iнше мовне середовище. Так, так, iнше середовище.

- Можливо, це дало б ефект... Але ж, лiкарю...

- Що вас турбує?

- Ну, самi розумiєте, органiзувати поїздку до Лондона - це не так просто...

- Можете не хвилюватися, все буде гаразд. Зараз ми про цю процедуру й домовимось.

...На обрiї замаячiло гiгантське мiсто.

Вексюк почув нiжний голос стюардеси:

- Лiтак прибуває в лондонський аеропорт, прошу застебнути ременi.

Увесь час - i в лiтаку, i в автобусi Вексюкiв мозок свердлила одна думка: хоча б не порушити правил вуличного руху! Адже в Англiї лiвостороннiй рух, з незвички можна переплутати. Тут треба бути особливо уважним i обачним! Тим бiльше, що полiцiя дуже прискiплива, коли що, то вже не вiдбояришся. Це тобi не вдома.

Вексюк тремтiв уже на саму згадку про порушення правил вуличного руху, його охоплював панiчний страх.

I ось те, чого вiн так боявся, таки сталося.

Вийшовши з автобуса на зупинцi бiля Трафагаль-скверу, вiн задивився на Нельсову колону i опам'ятався на проїжджiй частинi серед цiлого тлуму автомашин. Що тут зчинилося! Какофонiя сигналiв ошелешила, оглушила бiдного Вексюка, i коли вiн став перед огрядним полiсменом, то затремтiв, як осиковий лист. Та невже ж вiн оштрафує? Хiба в англiйськiй столицi не шанують iноземних туристiв? А вiн, Вексюк, таки ж справдi iноземець!

Полiсмен сердито щось вигукнув, а тодi як не замахнеться гумовою палицею та як не огрiє його по плечах!

Кров шугнула Вексюковi в голову.

- Ах, ти ж дубина голoва! - крикнув на полiсмена. Певне, хотiв сказати "дубиноголовий", а вимовилось роздiльно: "дубина" i "голова" з наголосом на другому складi. Це здалось дотепним, i Вексюк, дивлячись на м'ясисту полiсменову пику, повторював: - Дубина голова! Дубина голова!

Той ще раз уперiщив його по плечах.

- В чому справа? Оце така ваша хвалена коректнiсть? - закричав обурений Вексюк. - Я йду до бiблiотеки!

Про бiблiотеку вирвалось якось мимоволi, але той все одно не розумiв, про що вiн говорить. А Вексюка наче прорвало - сипав i сипав українськими словами, аж поки полiсмен не просяяв усмiшкою.

Тодi Вексюк несподiвано заспiвав:

Посилала мене мати, посилала мене мати,

Посилала мене мати зеленеє жито жати...

Полiсмен потиснув йому руку, поплескав по плечу i сказав чистою українською мовою:

- Ну, ось так, товаришу Вексюк, все гаразд, гiпнотичний сеанс закiнчено. В передпокої на вас чекає дружина.

Вексюк протер очi i полегшено зiтхнув - замiсть полiсмена перед ним уже знайомий психоневролог у бiлiй шапочцi i халатi.

- Ага, так... - промимрив Вексюк i помалу пiшов до виходу. - То це ви, значить, мене... гумовою палицею?

- Тiльки в уявi... - усмiхнувся лiкар.- А як це зветься по-англiйському? - спитав, показавши на дверi.

Вексюк наморщив лоба, губи його заворушилися:

- Дверi... дверi... Не знаю.

- А вiкно?

Вексюк поглянув крiзь велику прозору шибку у сад i знизав плечима:

- Вiкно... вiкно... Треба заглянути в словник.

- Цiкавий казус лiнгва!* - вигукнув лiкар.- Бувайте здоровi!

______________ * Казус (лат.) - випадок; лiнгва (лат.) - мова.