Вибратись із прірви - Iryna Shashkova-Zhuravel

 — Ну одужуй швидше, бо Сиріус дуже скучив за тобою. Сьогодні зранку він був такий грайливий, що ледве руку мені не відтяв! — обличчя Світлани розпливлось у щасливій усмішці, коли вона згадала про їхнього з Михайлом котика.

— Як же я скучив за своїм котусиком! Ти добре його годуєш? — суворо запитав Михайло.

— Повернешся додому й побачиш, що наш Сиріус став ще кремезнішим! — дзвінко засміялась Світлана.

Так в лікарняній рутині з періодичними творчими просвітами минуло для Михайла ще п’ять днів. Різноманітні аналізи, на результати яких доводилось довгенько чекати, чергувались з підтримувальним лікуванням у формі пігулок, ін’єкцій, крапельниць та набридлого письменникові дієтичного харчування.

«Ну я вже цілих два тижні відлежав у лікарні! Скільки ще можна лікуватись? Мабуть, все ж таки скоро мене звідси випишуть. Дарма, що поки що почуваюсь паскудно, вірогідно, ефект від лікування відчую трохи згодом…», — розмірковував у п’ятницю зранку на лікарняному ліжку письменник, подумки збираючись їхати додому. Очима, сповненими надії на найскорішу виписку з лікарні, дивився Михайло на добре знайомого лікаря, який вкотре зайшов до нього в палату.

— Уже є всі результати ваших аналізів, пане Михайле. Ми довго намагалися стабілізувати ваш стан медикаментозно, але погана динаміка засвідчує, що уникнути операції, на жаль, не вдасться, — досить співчутливо та водночас буденно промовив лікар, знищивши своїми словами всі Михайлові плани на найближчий час та вселивши в нього жахливе передчуття.

— Яка операція?!! Ви серйозно думаєте, що я зможу її пережити?! Подивіться, наскільки я виснажений хворобою — залишилася сама шкіра та кістки!!! — репетував шокований поганою звісткою чоловік.

— Будь ласка, не перебільшуйте, пане Михайле! Ви справді втратили вагу за час хвороби, однак про виснаження у вашому випадку не йдеться. Ми з вами приблизно одного зросту, однак при цьому ви досі маєте міцніший вигляд, ніж я! — щиро усміхнувся лікар, намагаючись заспокоїти свого пацієнта.

Тож наш герой вимушено погодився на операцію, яку було призначено на найближчий вівторок. Михайло почувався засмученим і збентеженим, однак його втішала думка про те, що перебувати в такому тривожному стані йому залишилось лічені дні. Так, лікарі запевняли письменника в тому, що він має високі шанси успішно перенести це оперативне втручання, але ніхто з них не міг повністю унеможливити вірогідність випадкового сумного фіналу. Та мабуть, не менше за власне фізичне виживання, у цей невеселий для письменника час його хвилювала доля незавершеного роману.

«Чи стане мені сил дописати мій найкращий твір? Чи побачить світ моя книга, покликана надихати людей знаходити сили для того, щоб постати з попелу свого зрадженого кохання, та впевнено йти до нових цілей та мрій?» — такі думки й лякали митця, і спонукали його вижити та, всупереч усім хворобам, подарувати світові своє нове літературне творіння.

Настав вівторок. Анестезіолог попросив Михайла, який лежав на операційному столі, порахувати до десяти. Письменник відчув, що перед його очима все швидко закрутилось, та невдовзі анестезія спрацювала, і він заснув. Наснилося, що сидить він в улюбленій кав’ярні з ноутбуком і обмірковує подальший розвиток сюжету свого нового роману.

— Вибачте, це місце вільне? — до столика, за яким сидить Михайло, підходить гарна дівчина років двадцяти п’яти та елегантно сідає навпроти.

Увагу Михайла відразу ж привернула приємна зовнішність незнайомки. Ця дівчина тендітної статури мала довге чорне волосся, смарагдові очі та лише трохи кирпатий носик.

«Це ж треба! Ця чарівна фея зовні є повною протилежністю моїй Світлані, але ж краса буває такою різною!» — згадавши свою колишню дружину, чоловік засумував.

Помітивши поганий настрій Михайла, дівчина заговорила до нього:

— Пане, хіба можна сумувати в такий чудовий день? Послухайте, як гарно пташки співають за вікном!

— Знаєте, важко радіти маленьким позитивним моментам на кшталт пташиного співу, коли в житті трапляються великі біди, — зробивши великий ковток кави, письменник все ж подивився у вікно.

Співчутлива незнайомка викликала довіру, тож Михайло легко розповів їй і про своє розлучення з дружиною, і про фінансові негаразди, і про свою серйозну хворобу. Помітивши, що їх розмова засмучує Михайла дедалі більше, дівчина перевела її на тему його літературної творчості. Тендітна фея щиро зацікавилася сюжетом твору, над яким працював письменник, і той значно пожвавішав. Очі Михайла світились енергією та натхненням, коли він вів мову про свій роман.

— Я переконана, що вам слід подати цей твій на міжнародний літературний конкурс «Коронація слова»! Ваш роман може зміцнити дух багатьох людей, і він вартий того, щоб привернути до себе увагу, а його автор обов’язково має бути відзначений! — упевнено мовила дівчина.

— Ну я давно мріяв про цей конкурс, але не знаю, чи маю там хоч якісь шанси — я вважаю себе письменником-початківцем. До того ж я не впевнений у тому, чи переживу ту кляту операцію та, чи допишу мій роман, — відверто поділився сумнівами Михайло.

— Ви значно недооцінюєте власні сили! Безсумнівно, ваша літературна творчість є для вас потужним позитивним рушієм, який за своєю значущістю переважує всі згадані вами негаразди! Обіцяйте мені подати ваш новий роман на «Коронацію слова»!