Марсіянин - Енді Вір
- Це буде найбільш обговорюваною подією з часів Аполону 11, - сказала Енні. - Як ви приховаєте це від них?
Теді знизав плечима.
- Просто. Ви контролюємо увесь зв’язок із ними.
- Дідько! - сказала Енні, відкриваючи лептоп. - Коли ви плануєте сказати громадськості?
- Що ви порадите? - спитав він.
- М-м-м, - сказала Енні, - Ми можемо притримати знімки 24 години перш ніж змушені будемо зробити їх доступними громаді. Потрібно до них додати заяву. Не треба, щоб люди самі про все здогадались. Інакше ми виглядатимемо дурнями.
- Гаразд, - Теді погодився, - склади заяву.
- Пощастило ж мені, - сказала вона.
- Що далі? - спитав Теді у Венката.
- Перший крок - зв’язок, - сказав Венкат. - Зі знімків видно, що разок зв’язку зруйновано. Потрібен інший спосіб для розмов. Коли зможемо говорити, зможемо оцінювати і планувати.
- Гаразд, - сказав Теді. - Берись за це. Бери кого хочеш з будь-якого відділу. Дозволяю будь-який понаднормовий час. Знайди спосіб говорити з ним. Тепер це твоє єдине завдання.
- Зрозумів.
- Енні, потурбуйся, щоб ніхто не прохопився про це, доки ми не оголосимо.
- Добре, - сказала Енні. - Хто ще знає?
- Лише троє нас і Майнді Парк з ЦСС, - сказав Венкат.
- Я поговорю з нею, - сказала Енні.
Теді підвівся і розгорнув свій мобільний телефон.
- Я їду у Чикаґо. Буду сьогодні пізніше.
- Навіщо? - спитала Енні.
- Там живуть батьки Уотні, - сказав Теді. - Я повинен особисто їм усе пояснити, перш ніж вони дізнаються усе з новин.
- Вони дуже зрадіють дізнавшись, що їхній син живий, - сказала Енні.
- Так, живий, - сказав Теді, - але якщо я порахував правильно, то він приречений померти від голоду ще до того, як ми зможемо йому якось допомогти. Це буде не приємна розмова.
- Дідько, - сказала Енні задумливо.
- Нічого? Зовсім нічого? - простогнав Венкат. - Ви знущаєтесь? У вас було 20 спеціалістів, які працювали 12 годин над цим. У нас кілька-мільярдна комунікаційна мережа. І ви не можете знайти жодного способу заговорити до нього?
Двоє людей у Венкатовому офісі засовались у кріслах.
- У нього немає радіо, - сказав Чак.
- Тобто, - сказав Моріс, - у нього є радіо, але у немає тарілки.
- Річ у тім, - продовжив Чак, - що без тарілки сигнал має бути таким сильним…
- Таким, щоб аж голубів запікав… - підказав Моріс.
- … щоб він почув нас. - закінчив Чак.
- Ми думали про марсіянські супутники, - сказав Моріс. - Вони досить близько. Але розрахунки не втішні. Навіть Суперсьорвейор 3, у якого найсильніший передавач, потребував би у 14 разів сильніший…
- У 17 разів, - сказав Чак.
- У 14 разів, - уточнив Моріс.
- Ні, у 17 разів. Ти забув про мінімальний ампераж нагрівачів для підтримки…
- Хлопці, - перервав їх Венкат, - я вас зрозумів.
- Даруйте.
- Даруйте.
- Даруйте за суворість, - сказав Венка. - Я спав близько 2 годин минулої ночі.
- Без проблем, - сказав Моріс.
- Повністю вас розумію, - сказав Чак.
- Що ж, - сказав Венкат. - Поясніть мені як один шторм позбавив нас можливості говорити з Аресом 3.
- Брак уяви, - сказав Чак.
- Зовсім про це не подумали, - погодився Моріс.
- Скільки запасних комунікаційних систем має місія Арес? - спитав Венкат.
- Чотири, - сказав Чак.
- Три, - сказав Моріс.
- Ні, їх чотири, - виправив Чак.
- Він сказав ЗАПАСНІ системи, - підкреслив Моріс. - Це означає, без головної системи.
- А, так. Три.
- Отже чотири системи разом, - сказав Венкат. - Поясніть, як ми втратили усі чотири.
- Ну, - сказав Чак, - Головна працювала через велику супутникову тарілку. її здуло штормом. Решта запасних були на МЗЧ.
- Угу, - погодився Моріс. - Сам МЗЧ - це як машина зв’язку. Може говорити з Землею, Гермесом, навіть з супутниками навколо Марса, якщо треба. І у нього три незалежні системи, щоб бути певним, що нічого типу метеоритного удару не обірве зв’язок.
- Проблема у тому, - сказав Чак, що капітан Ллюїс і решта команди забрали МЗЧ при відльоті.
- Тому чотири незалежні системи зв’язку перетворились на одну. І та одна зламалась, - закінчив Моріс.
Венкат стис перенісся.
- Як ми могли пропустити це?
