ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
— Що ж це? — питав Микола, з тугою дивлячись на Ридана.
— Нічого, — відповідав той, і Микола відчував тривогу в його голосі. — Чекатимемо… — Ридан був радий з нагоди одірватися від сумнівів, що безперервно напосідали на нього, і говорив, говорив… — У тварин, яких я оживляв після десятихвилинної смерті, мозок відновлював свої функції через сім-вісім годин. Сімка був мертвий теж десять хвилин і опритомнів тільки через двадцять годин.
Думаю, чим складніше організований мозок, тим глибше уражаються його клітини, отруєні вуглекислотою. Адже смерть настала від того, що припинився доступ кисню, який приносить кров з легенів до клітин мозку. Цілком можливо, що мозок людини відновлює свої функції далеко повільніше. Чекатимемо…
О дев’ятій вечора Наталя по телефону повідомила в операційну, що прийшов Віклінг.
— А, Віклінг! — відповів Ридан. — Проведи його в їдальню, я зараз прийду.
Микола чекав цього дзвінка й стежив за професором.
— Ви справді думаєте піти до нього? — спитав він.
— Звичайно.
— Ні, Костянтине Олександровичу, ви туди не підете. Вибачте вже, ця операція доручена мені. Там усе готово, і ваша поява в програму не входить. Було б безумством наражати вас на небезпеку. Адже Віклінг чудово розуміє, що життя Ганни у ваших руках, і в останній момент, побачивши, що йому вже не врятуватись, може вчинити щось несподіване.
— Що ж, хай буде й так, — зітнув плечима Ридан, — побачення з ним мене зовсім не приваблює…
Тим часом у їдальні вже починався цей небагатослівний акт.
Ще напередодні Наталю, нарешті, ввели в курс усіх таємничих подій. До того часу вона вже майже перестала плакати, але ще більше спохмурніла. Її горе посилювалося почуттям образи: чого Ридан ховає від неї те, що він робить з Ганною?..
Коли Микола пояснив їй усе й розповів, що Ганна вже дихає, вона недовірливо звела на нього свої темні, допитливі очі, повірила, засміялась, кинулась до Миколи й заридала в нього на грудях. Це була радість, і з тієї хвилини горе щезло для неї. Без жодних вагань та сумнівів вона відразу повірила, що Галя повернеться до життя і все буде, як і раніш.
Так само бурхливо заклекотіло в ній обурення, коли Микола розповів про Віклінга.
— Я почувала це! Я завжди, з самого початку ненавиділа його! І як ви всі могли вірити, адже в кожному його русі, в кожному слові була фальш!..
Вона урочисто поклялася Миколі, що жодним жестом не викаже себе, приймаючи Віклінга. І от вона привела його в їдальню.
— Сідайте, Альфред.
Він сів, усе так само пригнічений сумом, насторожено зазираючи Наталі в очі.
— Як Анні, Наталю? Ви, певно, вже знаєте що-небудь…
Ой, як важко втриматись від спокуси! Бажання помучити цю ненависну людину, погратися з нею, як кіт з мишею, було дуже велике; почати б з ним розмову, повну невинних, але страшних для нього натяків!.. Адже так легко примусити його зараз відчути власну загибель, помститися йому за обман, за злочин, за все… Ні, вона не мала права, вона обіцяла.
— Нічого не знаю, — несподівано голосно відповіла вона.
Це було сигналом. Віклінг раптом побачив, як відчинилися просто перед ним двері до кімнати дівчат і з них швидко вийшла і стала біля стіни людина в гімнастьорці захисного кольору з малиновими петлицями. Віклінг упізнав їх, і мороз пройшов у нього поза шкірою. Потім він помітив револьвер у руці…
Віклінг швидко озирнувся. У кімнаті було троє дверей. Біля кожних стояла озброєна людина. Потім з кімнати Миколи вийшов ще один і попрямував просто до Віклінга, спокійно й упевнено.
— Альфред Віклінг, якщо не помиляюсь? — спитав він ввічливо.
— Так, це я! Що за безглузда містифікація?! — визивно крикнув Віклінг, пополотнівши.
— Я з оперативного відділу Наркомату державної безпеки. Маю розпорядження заарештувати вас. Будь ласка, підніміть руки… Обшукайте, — наказав чоловік.
— Дозвольте! — усе ще гарячкував Віклінг. — Це якась помилка. На якій підставі?..
— На якій підставі? Можу сказати. Ви обвинувачуєтесь у замаху на вбивство Ганни Ридан.
— Яка нісенітниця! Наталю, ви ж знаєте, як усе справді було. Покличте професора…
— Професор зайнятий, — сказав Микола, заходячи в їдальню, — і він просив мене передати, що нічим не може бути вам корисним. Він сам підтримує обвинувачення на підставі відомостей, одержаних безпосередньо від Ганни Костянтинівни.
Останні слова Миколи вразили Віклінга, як удар блискавки. Очі його розширились, ноги підкосились, і було видно, яких величезних зусиль коштувало йому зробити перший крок у напрямку до дверей…
* * *
Минуло ще три дні тривожного чекання. Ганна лежала в тому самому стані — так принаймні здавалось Миколі, — і знову його надії змінились розпачем.
Ридан тим часом робив і далі свої спостереження, аналізи, дослідження і щодня вловлював нові ознаки пробудження життя в організмі дочки. Вегетативна система вже відновилась. Органи травлення почали діяти й постачали крові продукти таємничих перетворень білків, вуглеводів, жирів, які Ридан у складних розчинах вводив у шлунок. Напіврозплющені повіки Ганни, які найбільше лякали Миколу, нарешті склепились. Усе тіло готове було до руху. Окремі периферичні м’язи починали мимоволі сіпатися, наче випробовуючи свої сили перед наступними скороченнями.
Але жодних «розпоряджень» з вищих органів управління не надходило. Найскладніші відділи мозку, які ховали в собі таємницю думки, загадку свідомості, мовчали. Це був глибокий, безпам’ятний сон.
