Хто ти? - Олександр Павлович Бердник
Взяти хоча б дивовижні, революційні ідеї Боґоло — Гука в царині математики. Це ж наші сучасники вже впритул підходять до розуміння цільності природи, котра не може бути пізнана прадавнім математичним апаратом множинності. Може, саме ця концепція повноти, цілості допоможе побачити в іншому світлі наше місце у космосі, у житті. І виникнуть нові можливості пізнання, відкриються принципово інші стежки, канали сприйняття. Ми побачимо мости там, де були прірви, знаки розуму та життя там, де гриміли громовиці стихій та самими пустель.
А таємнича гіпотеза академіка Маркова, про яку я вже згадував? Хіба вона не дай дивну можливість віднайти потоки розуму в надрах мікросвітів, тобто практично в собі. Чи не виявиться суть відомого нам життя виявом життя глибин, життя міріадів огнистих часток, які зіткали наш всесвіт? Об’єднавши велике й мале, ми сформуємо живоносні пуповини в тканині універсуму, тоді впаде деспотія часу й простору.
Бо й справді, хіба не прихована в міфі про Кроноса-Сатурна віра прадавніх мудреців у остаточну перемогу над часом? Міф твердить, що Кронос лише до тих пір пожиратиме дітей своїх, тобто живих істот і все суще, доки вони не зуміють стати над ним, не збагнуть його ілюзорність. Доки не віддадуть йому замість живого дитяти камінь, загорнутий у пелюшки, тобто обманливий світ форм, його плинний вияв. А реальна людина, глибинна суть її, розум, котрий у міфі названо маленьким Зевсом, стане недосяжний для Кроноса, і час буде подолано, його буде позбавлено звання володаря світу. Це й буде здійсненням моєї фантастичної мрії, осягненням світу всебуття, коли люди зможуть вільно міняти свої еволюційні форми, переходити з одного виміру в інший. Лише тоді вони стануть правдивими господарями безмірності. Я вірю, це буде! Багато мислителів мріяло про цей чудовий час. Хіба самотні ми в безмірності, в неосяжному космосі? Гарно колись казав Дарвін, що мертва мати не може породити живих дітей. Чому ж ми виводимо живе з мертвого? Чи не є ця думка відлунням давньої біблійної казочки про «творення з нічого». І ось з’являються, мов гриби після дощу, супернаукові твердження про унікальність земного життя, про «щасливість» випадку. Тобто ми присутні при формуванні якоїсь своєрідної наукової реліґії, котра шукає доказів існування новоявленого деміурга.
Ціолковський давно намалював прекрасну картину безмежної еволюції, яка обґрунтовано, науково, сміливо пояснює наше місце у космосі. Вічність треба прийняти як всеосяжний факт вселенського життя, котре було, єсть і буде. Лише подумати: минули незліченні еволюції в різних сферах і світах. Незліченні! Виникали світила, планети, мислячі істоти на них. Вдосконалювалися, оволодівали новими ступенями енерґії та матерії, боролися з хаосом, долали час. І, пізнавши закони єдності, цілості, сплітали свої зусилля в спільній ієрархічний ланцюг. Велике кільце!
Велике кільце — не химера, не мрія фантаста. Воно реальність. Воно основа еволюції, творчості, краси. Вогняні вихори думки й творчості не пропадають, не гинуть безслідно. Вони зберігаються в резервуарі інформаційної сфери, і той резервуар, та скарбниця безмежжя готові відкрити свої дарунки сміливим силам Землі, якщо вони приєднають свої сили й знання до єдиної ріки всесвіту. Коли вони проломлять своє яйце самообмеження, відчуженості, проб’ють шкаралупу самотності…
А з глибин підсвідомості пливе єхидне запитання. Наш вічний демон сумнів жадає доказів для таких оптимістичних тверджень. Нам хочеться бачити пришельців з інших світів, говорити з ними.
Справді, правомірне запитання: чому вони не «доводять» нам своє існування? Чому не з’являються перед людьми, не допомагають їм, не проголосять того, що досягли самі?
Що ж, відповідь на такі закиди не однозначна. По-перше, вони вже могли допомагати людям Землі, а може, й нині допомагають. Якщо згадати древні перекази, леґенди, то там можна віднайти безліч спогадів про контакти з «синами зірок», про наставників з Сиріуса, Плеяд, Оріона. Цілком ймовірно, що в далекому минулому на Землі були могутні мислячі істоти, які дали кілька еволюційних поштовхів юним людям планети. Але бути вічними няньками? Навіщо? Люди повинні самі наростити сильні м’язи науки, вигострити око розуму, розвинути тонку інтуїцію світовідчуття, переконатися у тих чи інших істинах. Інакше це не стане нашим знанням. Це буде позичене знання, взяте без праці й зусиль. Страшно користуватися скарбами інших світів, на які ми ще не маємо права по рівню свідомості. Ми станемо маріонетками чужої волі, а до того ще й паразитами іншопланетного розуму. А доля паразита — падіння й знищення. Будь-яка клітина космічного орґанізму повинна бути активною, давати своєму тілу силу, вміння, досвід, енерґію. А якщо ні, така клітина загниває, викидається з орґанізму.
Так, безумовно, є у всій меґасистемі буття. Я певен, переконаний.
А зустріч? Може, ми не там шукаємо? Ми націлюємо радіотелескопи чи нейтринотелескопи на далекі зірки, квазари, планети, слухаємо голоси простору. Ми хочемо бачити пришельців у незвичайному, у неймовірному, в громі ракетних двигунів, у польотах «тарілок», у космічних феноменах. А може, це і є дитяча очевидність, свідоцтво нашої незрілості й сліпоти. Можливо, шукати слід не там або не лише там? Успіх має прийти тоді, коли почнемо шукати в звичному, в найпростішому, в тому, що ми давно знаємо. В житті, в буденному, адже мати ніколи далеко не відходить від колиски своєї дитини. А ми ж ще в колисці земній, і я певен, що материнська сила, котра породила нас, довкола планети, довкола кожної живої істоти, вона стукає в наші серця й розум, вона відкрита нам, лише ми не бачимо тієї сили, хоч і живемо нею, дихаємо нею, користуємося її дарунками.
Сонце, Земля, зорі, квіткове, рослинне царство, світи тварин, птахів, комах, риб, мікроістот. Все це з нами, в нас, все це формує нас, живить, дає основу буття, складає наше підґрунтя. І ось виникає проста думка: рослинний світ, котрий виник уже мільярди років тому, котрий сплітає в сукупності зелену тканину спільної біосфери, котрий дає нам повітря, їжу для росту, матеріал для будов, для тепла, квіти — для розуміння краси й гармонії, котрий формував нас мільйонами років, захищав, плекав, давав плоди і мед, соки і затишок, — що він, цей найдивніший феномен буття, давно вже володіє глибоким, всеосяжним розумом, мудрим і сильним. Тільки той
