Тероріум - Василь Дмитрович Кожелянко

Перед початком великих діянь П. С. Ученій вирішив трохи відпочити. Щонайперше він взяв із службової каси три тисячі рублів, які відразу ж списав на плату аґентурі.

Потім пішов з роботи раніше і почав готуватися до бурхливого «відпочинку». Він тричі голився лазерною бритвою, годину вимокав у іонізованій ванні, вилив на себе півпляшки ароматизатора і почистив зуби. Коли дійшло до одягу, пан Ученій щиро пошкодував за пречудовою зеленою штучного шовку краваткою імпортного виробництва, яку він свого часу пустив за водою (ех, якби ж то знати), тому вибрав найкраще зі свого гардеробу: просту червоно-синьо жовту краватку, ясно-малинову сорочку, зелений піджак, голубі штани і коричневий зі справжньою павичевою пір’їною мисливський капелюх, черевики до цього ансамблю пасували апельсинові, тож пан Ученій взув їх, це слід зазначити, на сліпучо-білі шкарпетки. Про всяк випадок він засунув за жовтий шкіряний пояс на спині легкий десятизарядний епік і мобільним зв’язком викликав таксівку.

- Ресторан «Ізба» знаєш? - бундючно спитав він водія емоба з кремнієвим електродвигуном.

Водій кивнув головою.

- Трогай, - звелів П. С. Ученій… Відпочити по-світськи, з розмахом та зі смаком, як він те планував, П. С. Ученієві не вдалося. Він тяжко напився у першому ж ресторані, підчепив дешеву хвойду (за планом це мала бути розкішна куртизанка), у нього порвався презерватив і невідомо, що буде через три дні, потім він загубив епік, потім перевернув на себе полумисок курячої зупи і зіпсував одяг, потім напівголий бігав Хрещатиком, потім його побили бритоголові націоналісти, що замість кастетів мали масивні залізні перстeні з тризубами та мальтійськими хрестами, потім його заарештували менти, які ще додали, і аж вранці його визволив черговий офіцер КҐБ після того, як у справу втрутився сам ґенерал Курвенко… Зате тепер можна братися до справжньої роботи.

Нарада штабу бойової організації ЮВУ проходила напружено і нервово. Їх четверо - командир Роксолана, осавул Довбуш, хорунжі Кармелюк і Тарас Бульба - вже кілька годин у своїй львівській конспіративній квартирі не могли домовитися про план майбутніх дій Організації.

- Що ми добилися своєю так званою ювелірною тактикою ведення боротьби? - гарячкував осавул Довбуш. - Ну, золотарів та бюрократів кілька зарізали, літак Кромєшного знищили, золотими каблучками довели до могили й до вар’ятського шпиталю кілька десятків номенклатурників, і - що? Режиму, антиукраїнському, неоколоніяльному, креольському, промосковському, це ніц не зашкодило, суспільство не збурило, народ не розбудило… Який сенс у ТАКІЙ боротьбі?!

- Чому аж так категорично? - теж нервувалася Роксолана. - Кожна наша акція викликає певний резонанс у суспільстві, а це невблаганно наближає крах режиму!

Наше завдання - продемонструвати Україні і світові, що є сили, здатні протистояти кліці Кромєшного. Наша боротьба повинна стати каталізатором народної революції!

- З такими акуратними діями ми нічого не доб’ємося, - заперечливо крутив стриженою головою Довбуш, - такі вибіркові теракти все одно що парламентська форма боротьби!

- Ну, це вже ти, брате, загнув, - втрутився хорунжий Кармелюк, веснянкуватий гнучкий спортивний хлопець. - Ми, здається, вже все з’ясували з так званим парламентаризмом, саме це завело Україну в нову залежність. Тому й стали на кривавий шлях!

- Кривавий, - іронічно посміхнувся Довбуш, - мало, дуже мало крови!

- Як це мало, осавуле? - Здивувався хорунжий Тарас Бульба, смикаючи себе за уявний вус, - хіба наше завдання - проливати якнайбільше крови?

- Так! - визвірився Довбуш. - Крови! Наші теракти повинні бути страшними. Населення України має вжахнутися…

- Впасти в шок, - кинула Роксолана.

- Хай - у шок, - підхопив Довбуш, - але без жорстокого потрясіння воно не отямиться і не повстане! Схема проста, давня і перевірена: страшний теракт - масовий психоз - тотальний страх - і, нарешті, не менш тотальний гнів.

- Але ж загинуть невинні, - сказала Роксолана.

- Невинних немає! - вигукнув Довбуш. - І ти, пані полковник, це знаєш не гірше за мене.

- Це як? - спитав трохи задобродушний як на терориста Тарас Бульба.

- Як? - Довбуш підняв руки на рівень очей. - Пояснюю на пальцях. Ті, хто привів кліку Кромєшного до влади, яка здала рештки незалежности України, винні?

- Винні, - погодився Тарас Бульба.

- А ті, хто чинив цьому опір, але програв через недостатню послідовність і твердість, винні чи ні?

Тарас Бульба ствердно кивнув головою.

- А байдужі? Чи не винні найбільше байдужі, ті, хто робив вигляд, що все кругом його не стосується?

- Винні, - буркнув Тарас Бульба.

- Отож, я пропоную, аби для усіх винних нарешті настав час розплати!

Запала тривожна мовчанка.

- Пропозиції? - процідила крізь зуби Роксолана.

- Масовий теракт, - зловісно промовив Довбуш, - хай загине якомога більше людей. Україну треба шмагати батогами, аж поки вона не оскаженіє і кинеться зубами на свого ворога!

- Але цим ворогом можуть зробити нас, - обурливо хитнула головою Роксолана.

- Ні! - твердо сказав Довбуш. - Ми - герої, а ворог для озлобленого народу завжди - влада. Цього разу влада - антиукраїнська, креольська, промосковська, тож хай несе усю відповідальність за кров!

- Будемо голосувати? - розпачливо спитала Роксолана.

- Ні, - сказав Кармелюк, - ми підтримуємо Довбуша!

Тарас Бульба ствердно кивнув головою.

- Хтось має план? - спитала Роксолана, нервово кусаючи губи.

- Через тиждень вся Україна буде відзначати знаменну дату, - примирливим тоном почав Довбуш, - день народження свого улюбленого президента А. Д. Кромєшного. На Євразійській площі буде святкова дискотека…

- Але ж там буде сама молодь! - вигукнула Роксолана. - Майже діти…

- Правильно, - жорстоко відрубав Довбуш, - хай батьки задумаються, яке майбутнє вони пристарали для своїх дітей!