Цивілізація статусу - Роберт Шеклі

Баррент відвідав санаторій і почув, як божевільні пацієнти вигукують щось про добро, чесність, недоторканість життя й інші непристойності. Він не мав наміру приєднуватися до них. Можливо, він був хворий, але ж не настільки!

Друзі попереджали, що така пасивна поведінка доведе його до біди. Баррент погоджувався, але сподівався, що вбиваючи лише у разі необхідності, все ж уникне уваги високопосадовців, які слідкують за виконанням закону.

Кілька тижнів його план, здавалося, працював. Він ігнорував все настирливіші записки з Магазину снів і не відвідував Малий шабаш. Його бізнес процвітав, а вільний час Баррент проводив, вивчаючи вплив рідкісних отрут і практикуючись зі зброєю. Він часто думав про дівчину. У нього ще досі залишався пістолет, який вона йому позичила. Він замислювався, чи побачить її колись.

А ще він думав про Землю. З часу відвідування Магазину снів у його пам'яті почали виникати ніби випадкові спалахи спогадів, поодинокі картини — стара кам'яна споруда, могутні дуби, вигин річки за вербами. Ці неясні спогади наповнювали його майже нестерпною тугою. Як і у більшості мешканців Омеги, єдиним його справжнім бажанням було повернутися додому.

Але це бажання було нездійсненним.

Минали дні. Біда прийшла зненацька. Одного вечора, коли Баррент вже засинав, у його двері постукали з усієї сили. До нього увірвались четверо людей у мундирах і сказали, що він заарештований.

— За що? — запитав Баррент.

— Відсутність наркотичної залежності, — пояснив йому один із чоловіків, — у вас є три хвилини, щоб одягтися.

— Яким може бути покарання?

— Ви дізнаєтесь у суді, — сказав чоловік. Він підморгнув іншим охоронцям і додав, — але єдиний спосіб виправити підсудного — це його стратити. Еге ж?

Баррент одягнувся.

* * *

Розгалуженими заплутаними коридорами Департаменту юстиції його провели до однієї з кімнат. Кімната називалася Судом кенгуру[1] на честь давнього англосаксонського судочинства. Навпроти знаходилась судова зала, яка теж у старовинному дусі мала назву Зоряна палата[2]. Далі по коридору був Апеляційний суд.

Приміщення Суду кенгуру розділяла навпіл висока дерев'яна перегородка, оскільки за законами Омеги обвинувачений не повинен був бачити свого суддю і свідків, які надавали покази проти нього.

— Звинувачений, встаньте, — сказав голос за перегородкою. Голос був високий, рівний, без жодних емоцій. Вочевидь, він був штучно змінений якимось пристроєм. Баррент чув лише слова, особливості інтонації й вимови навмисно було нівельовано. Суддя таким чином зберігав анонімність.

— Вілле Барренте, — виголосив суддя, — вас поставлено перед цим судом за головним звинуваченням у незалежності від наркотиків і за додатковим звинуваченням у нехтуванні релігійним обов'язком. За додатковим складом злочину ми маємо заяву священика. За головним — свідчення Магазину снів. Чи можете ви спростувати будь-яке з цих звинувачень?

Баррент, на мить замислившись, відповів:

— Ні, сер, не можу.

— Поки що, — продовжував суддя, — вашу непоштивість до релігії можна було б пробачити, оскільки це ви вперше припустились цього. Але незалежність від наркотиків є важким злочином проти держави Омеги. Безперервне вживання наркотиків — це невід'ємний привілей кожного Громадянина. Всім відомо, що привілеями потрібно користуватись, інакше вони будуть втрачені. Втратити наші привілеї означало б втратити наріжний камінь нашої свободи. Тому відмовлятись чи іншим чином нехтувати привілеями є рівнозначним державній зраді.

Настала пауза. Охоронці нетерпляче тупцювали на місці. Баррент, який вважав своє становище безнадійним, стояв і чекав на судове рішення.

— Наркотики служать багатьом цілям, — знову продовжував невидимий суддя, — мені не потрібно перераховувати їхні переваги для користувача. Але з точки зору представника держави я скажу вам, що залежне населення — це лояльне населення, наркотики — це головне джерело податкових надходжень, ці препарати є основою усього нашого способу життя. Крім того, я зауважу, що незалежна від них меншість невідворотно виявляється ворожою до омегіанських урядових установ. Я надаю вам це розлоге пояснення, Вілле Барренте, щоб ви могли краще зрозуміти вирок, який маєте отримати.

— Сер, — покаявся Баррент, — я помилявся, уникаючи наркоманії. Я не буду посилатись на незнання, бо мені відомо, що закон не визнає цього виправдан ня. Але я прошу вас покірно надати мені ще один шанс. Дозволю собі нагадати вам, сер, що набуття залежності й, таким чином, виправлення для мене ще є можливим.

— Суд визнає це, — сказав суддя, — і з цієї причини радий застосувати свої повноваження, які стосуються судового милосердя. Замість страти ви можете обирати між двома меншими покараннями. Перше — ви зазнаєте втрати правої руки й лівої ноги в спокуту за ваш злочин проти держави, але збережете життя.

Баррент скрикнув і запитав:

— Яким є інший вирок, сер?

— Інший вирок, не каральний, полягає в тому, що ви мусите пройти Суд випробуванням. І якщо витримаєте його, вас повернуть до попереднього статусу і місця в суспільстві.

— Я обираю Суд випробуванням, — зголосився Баррент.

— Дуже добре, — сказав суддя, — вирок набирає сили.

Баррента вивели із кімнати. Позаду він почув приховане хихотіння одного з охоронців. Баррент здивувався — невже він обрав неправильно? Чи може випробування бути гіршим за пряме каліцтво?

Розділ 10

На Омезі, зазвичай, не гаялись із виконанням судових вироків. Баррента негайно відвели до великої круглої кам'яної кімнати у підвалі Департаменту юстиції. Яскраве біле світло дугових ламп падало на нього з-під високого склепіння стелі. З одного боку стіна була відсутня, щоб забезпечити огляд для глядачів. Ряди були майже заповнені, коли привели Баррента. Рознощики продавали судові програмки на сьогодні.

Якийсь час Баррент зоставався сам на кам'яній підлозі. Потому панель на одній із стін розсунулась, звідти викотилась якась невеличка машина.

Гучномовець оголосив:

— Пані й панове, будь ласка, увага! Вам належить стати свідками Судового процесу випробуванням 642-BG223 між Громадянином Віллом Баррентом і GME 213. Займіть свої місця, будь ласка. Судові змагання розпочнуться за кілька хвилин.

Баррент оглянув свого суперника. Це була блискуча чорна машина напівсферичної форми, висотою майже чотири фути. Вона нетерпляче перекочувалась туди-сюди на маленьких коліщатах. Червоні, зелені й бурштинові вогники спалахували у скляних заглибинах на її гладенькій металевій поверхні. Це збурило в Баррента неясний спогад про якусь істоту із земних океанів.

— Для тих, хто вперше відвідує нашу виставу, — промовляв гучномовець, — кілька слів задля роз'яснення. В'язень