Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– Ні, – сказав він, більше не маючи змоги приховувати стурбованість, – не зрозуміло. І я не дам вам висадитись на мій корабель. Що з біса відбувається?

– Я маю наказ від командування ООН взяти під контроль ваше судно. Вас звинувачено у втручанні у військові операції ООН, незаконному розпоряджанні військовим майном ООН і цілому переліку додаткових злочинів, які я не потурбуюсь вам зачитувати. Якщо ви не здастеся негайно, ми будемо змушені відкрити вогонь.

– Ох, – відповів Голден. ООН помітили, що їхні ракети змінили курс, спробували їх перпрограмувати, і зрозуміли, що ракети їх не слухають.

Вони засмутилися.

– Макбрайд, – відповів Джим за хвилину, – абордаж не призведе ні до чого доброго. Ми не можемо віддати вам ці ракети назад, та й у цьому більше нема потреби. Вони просто трохи змінили курс.

Сміх Макбрайд прозвучав радше як гавкіт злого пса, що от-от укусить.

– Трохи змінили курс? – перепитала вона. – Ви передали три тисячі п’ятсот сімдесят і три міжпланетні балістичні ракети з надкритичною плазмою в руки зрадника, обвинуваченого у війскових злочинах!

Це вимагало цілої хвилини:

– Ви маєте на увазі Фреда? Я вважаю, що «зрадник» це занадто…

Макбрайд обірвала його:

– Деактивуйте фальшиві транспондери, які завели геть наші ракети, увімкніть транспондери на поверхні, або ми відкриємо вогонь по вашому кораблю. У вас десять хвилин на виконання.

Зв’язок клікнув, обірвавшись. Голден втупився в консоль з чимось середнім між невірою і обуренням, потім знизав плечима і вдарив по кнопці бойового посту. Палубне світло по всьому судну набуло злого червоного кольору. Попереджувальний клаксон прозвучав тричі. Менше ніж за дві хвилини трапом у кокпіт біг Алекс, а за півхвилини по тому Наомі закинула себе на місток.

Алекс заговорив першим.

– «Раві» за чотириста кілометрів. Ладарна система повідомила, що торпедні апарати відкриті і ми на прицілі.

Ясно артикулюючи кожне слово, капітан наказав:

– Не відкривати. Я повторюю, не відкривати наші труби або не намагайтеся націлитись на «Раві» цього разу. Просто спостерігайте і будьте готові перейти до оборони, якщо буде схоже, що вони стріляють. Давайте не робити нічого, що може її спровокувати.

– Чи варто мені встановити перешкоди? – запитала позаду Наомі.

– Ні, це виглядатиме агресивно. Але приготуйте контрзаходи і тримайте пальці на кнопці «Пуск», – відповів Джим. – Амосе, ти в інженерному?

– Підтверджую, капітане. Готовий до дій тут, унизу.

– Приведи реактор до потужності сто відсотків і переведи на свою консоль контроль за гарматами точкового захисту. Якщо вони вистрілять по нас на такій дистанції, Алекс не встигне відскочити і дати залп у відповідь. Бачиш червону точку на екрані загроз – одразу відкриваєш вогонь. Як прийняв?

– Підтверджую, – відповів Амос.

Голден видихнув довго і крізь зуби, і знову відкрив зв’язок з «Раві».

– Макбрайд, це Голден. Ми не здаємось, ми не дозволимо узяти нас на абордаж, і ми не погоджуємося на ваші вимоги. Які наші наступні кроки?

– Голдене, – відповіла Макбрайд, – ваш реактор запущено. Ви що, готуєтесь битися з нами?

– Ні, просто готуємося спробувати вціліти. Ми що, б’ємося?

Ще один жорсткий сміх.

– Голдене, чому я маю відчуття, що ви не сприймаєте це всерйоз?

– О ні, це абсолютно не так, – відповів Джим. – Я не хочу, аби ви мене вбили, і хочете вірте чи ні, я не отримаю задоволення, вбиваючи вас. Ракети наразі дають невеликий гак, але це не варто вирішувати вогнем. Я не можу вам дати те, чого ви бажаєте, і мені нецікаво нидіти наступні тридцять років у військовій в’язниці. Ви нічого не досягнете, стріляючи по нам, і я буду відбиватися, якщо до цього дійде.

Макбрайд розірвала зв’язок.

– Капітане, – доповів Алекс, – «Раві» почав маневрувати і поставив завади. Я вважаю, що вони готуються до атаки.

Лайно. Голденові здавалося, що йому вдасться відмовити її.

– Окей, переходимо до оборони. Наомі, вмикай контрзаходи. Амосе? Тримаєш палець на тій кнопці?

– Готовий, – відповів механік.

– Не натискай її, поки не побачиш запуск ракет. Не хочу прискорювати події.

Раптове нищівне прискорення втиснуло Голдена у крісло. Алекс почав маневрувати.

– На такій дистанції я зможу її переграти. Утримуйте її від можливості зробити постріл, – сказав пілот.

– Давай. І труби відкрий.

– Прийнято, – доповів пілот. Його професійний військовий спокій перебивало збудженням від можливої бійки.

– Я збила їх прицілювання, – доповіла старпом, – їхня лазерна установка і поряд не стояла з такою якісною, як у «Росі». Я просто перевела прицілювання на хмару перешкод.

– Хай живуть роздуті марсіянські оборонні бюджети, – відповів Голден.

Раптом судно виконало серію диких маневрів.

– Холєра ясная, – голос Алекса бринів від перевантаження на гострих тонах, – «Раві» щойно обстріляв нас з ГТЗ.

Джим перевірив екран загроз і побачив на ньому довгі сяючі перлини ниток вхідних куль. Постріли добряче схибили.

Системи корабля доповіли, що відстань між кораблями склала триста сімдесят кілометрів – чимала дистанція для комп’ютерної системи прицілювання, яка мала ще й влучити у корабель, що безсистемно маневрує, балістичним пострілом з іншого довільно маневруючого корабля.

– Вогонь у відповідь? – крикнув Амос по зв’язку.

– Ні, – крикнув Джим у відповідь, – якби вони хотіли вбити нас, вони б випустили торпеду. Не давайте їй причини бажати нам смерті.

– Капітане, ми переграли її, – доповів пілот, – «Росі» просто значно швидший. У нас буде прорахунок траєкторії вогню менш ніж за хвилину.

– Прийнято, – почув його капітан.

– Мені стріляти? – запитав Алекс. Його дурнувата говірка марсіянського ковбоя зникла від зростаючої напруги.

– Їхній прицільний лазер щойно вимкнено, – доповіла Наомі.

– Це означає, що вони відмовилися від спроб пробитися крізь наші перешкоди, – відповів Голден, – і просто перемкнули наведення ракет на радарні системи.

– Що не настільки точно, – з надією відкоментувала Наґата.

– Корвети типу цього несуть не менше тузня «риб». Їм досить влучити однією, аби ми стали мертвими. А на цій дистанції…

Ніжний звук надійшов з консолі загроз, даючи їм зрозуміти, що «Росі» розрахував траєкторію вогню по «Раві».

– В мене є тон, – закричав Алекс, – вогонь?

– Ні, – заперечив Голден. Він знав, що на іншому кораблі зараз прозвучав голосний сигнал попередження про захоплення ворожою прицільною системою. Зупиніться, наче казав