Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем

Від голоду до пересичення один крок. Й мало того. Те, що ми уявляємо, завжди наше і вже тому занадто гнучке, піддатливе й безгрунтовне, а що матеріальне, реальне, безвідносне, те не залежить від нас – аж до відчаю. Дух надто залежний від мене, матерія надто незалежна!

– Що ти плетеш?! – скривився Кляпавцій, але Трурль не вгавав.

– Перекладаючи цю фатальність творіння на мову будівельної практики, ми відзначимо три обмеження волі в бутті: матеріальне, тимчасове, просторове. Або щось є думкою, або річчю – це перший примус. Друга несвобода – місцезнаходження. Якщо де–небудь знаходиться, то там же не має права знаходитися ніщо інше. Третя неволя – це насильство, якому піддає нас час, тому що ми в ньому ув'язнені: якщо нас випустить середа, то зловить четвер, після четверга притримає п'ятниця – вічна муштра, справжня казарма; рівняй крок, ні вперед, ні назад – помічали ви, так само як і я, цю військово–стройову природу часу? Ні на волосину не можна відхилитися від сьогодення! Я вважаю, що ми маємо ліквідувати всі ці обмеження. Що ти скажеш?

– Ти хочеш ліквідувати час, простір та матерію?

– Саме так!

Кляпавцій ще вагався, але його захопив радикальний підхід Трурля, а коли він озирнувся навколо, то виявив, що вони стоять в пісочниці серед дітей, бо їх туди й занесло, і заходився креслити пальцем на піску контури нового світу, а Трурль усе нападав на його схеми, діти теж заважали, тоді вони піднялися й квапливо вирушили до майстерні. Минув тиждень, потім другий, третій, вони все не подавали ознак життя. Нетерплячий Іпполіп послав головного думчого на розвідку, потім самого міністра розумової промисловості, а коли самого міністра не пустили на поріг, то король особисто вирушив до конструкторів. Застав він їх, сильно збуджених, посеред страшенно захаращеної зали, між штабелями апаратів, поставлених абияк, у плутанині проводів, а коли вони не виявили особливого бажання давати пояснення, тоді він насів на них по–королівськи й наполіг на своєму – тільки тоді вони присвятили його у свої таємниці.

– Те, що існує, ми відкинули повністю! – Повідомив йому Трурль. – Якщо можна так висловитись, світ спочатку був нав'язаний створеним без жодної попередньої консультації, оскільки творець вирішив їх, створених, цим світом раз і назавжди ощасливити. А якщо вони хочуть бути ощасливленими не за його методикою, а зовсім за іншою? Чи взагалі хочуть відмовитись від фінального щастя? А може, в один момент хочуть, а в інший – не хочуть? А може, один із цього приводу дотримується однієї думки, а інший – іншої? Що тоді? Авторитарно нав'язувати конформізм? Чітко позначити дороги до раю та пекла, стригти всіх під один гребінець, карати непокірних оригіналів та нагороджувати опортуністів? Ми вчинили зовсім інакше. Спочатку ми викинули з Всесвіту матерію, простір та час.

– Не може бути! – Король був уражений. – Навіщо? І що ви дали натомість?

– Навіщо? – Трурль потряс головою. – Бо дух хоче, а не може, і матерія може, але не бажає. Променистий король цим спантеличений? Але ж це кидається в очі! Що можна собі уявити марнотратніше Космосу? Мільярди мільярдів вогнів, що горять і тліють у вічності, і що з того? Що дає? Чому це слугує? Богові? Адже його вічне сяйво не вимірюється в люменах і світить в іншому вимірі! Може, нам? Теж мені служба! Матерія може багато, зрозуміло; якби не могла, то й нас не було б, але з такого розбазарювання сировини, вулканічного транжування, після стількох помилкових, плутаних, епілептичних мук вона породжує дрібку здорового глузду! Навіщо такий розмах? Для драматичного ефекту? Але ж створення не вистава.

А дух, який в свою чергу так залипший в матерії, закутий в ній трагікомічний в'язень! Рветься геть із тіла, а тим часом тіло його рве і саме нариває, доки розпорошиться чи розтечеться… З етичного погляду це непристойно, і з естетичної – огидно. І тому ми викинули матерію–ідіотку і духа–в'язня, вирішивши створити щось середнє між їхніми крайнощами. Наш матеріал – аматерія. Nomen omen! Amo, Amas, Amat, чи не так? Ars amandi[36]– не яка–небудь там прана, дао, нірвана, драглисте блаженство, байдуже неробство і самозакоханість, а чуттєвість у чистому вигляді, світ як емоційна прихильність молекул, вже при народженні господарських та діловитих.

Електрони, протони у нас обертаються один навколо одного не тому, що є сили, кванти аматеріального поля, а тому, що просто люблять один одного! Тепер знаєте, що вчинками аматеріальної істоти рухає не фізика, а симпатія? Замість трьох законів Ньютона – тяжіння нового типу: ніжність, турбота, кохання. Замість закону збереження кількості руху – правило збереження вірності, що стосується теорії відносності, то почуття взагалі відносні, тільки в нас замість спостерігача – коханий, а замість факту – такт. А оскільки ми відмовилися від тлінних тіл, то і в еротиці у нас більше немає фізики – ніякого тертя, тиску, мастила, стиску – таким чином, за самою природою любов у нашому Всесвіті має бути ідеальною!

– Ну а час? А простір? – допитувався заінтригований Іпполіп.

– Часу ми надали покірність і еластичність, щоб він слухався тих, кому це необхідно. Еластичність ця являє собою так званий трюм. Замість казарменного існування замість параду годин, хвилин, секунд в невблаганному календарному режимі під барабанний дріб годинникового механізму у нас кожен може трюмити нерівномірно, як йому подобається. Хто поспішає, той стрюмить із середи прямо в суботу, а кому подобається четвер, може четвергувати собі досхочу. А простір ми прибрали повністю, тому що його розмірна категоричність містить серйозну загрозу для тих, хто живе.

– Так? Я якось не помітив.

– А як же? По–перше, у ньому міститься завжди тільки щось одне, а коли туди ж проникають й інші речі, трапляються нещастя. Наприклад, якщо свинцева куля летить туди, де хтось стоїть, або коли два потяги намагаються зайняти одне й те ж саме місце. А величезні відстані, які доводиться долати? А тіснота – інформаційна, демографічна та порнографічна? Дух непросторовий – його принижує довжина тіл, яка змушує хапати, обіймати, тискати, причому наперед відомо, що рано чи пізно все одно