Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем
Прибувши до Суви, нещасний молодик спочатку проханнями хотів схилити старого, щоб той пересунув важіль назад, а коли той відмовився, посилаючись на наказ Марліпонта, Креншлін поклав на брудний стіл мішок, тугий від дукатів, припасених на такий випадок. Тут у Суви очі старечою сльозою заволокло, й підтримуваний з боків слугами, Креншлін зміг увійти під навіс, що прикривав капличку, де стояли важелі. Натиснув на головний, і відразу ноги в нього зрослися, бо зворотним ходом потрапив він з нещасливого понеділка до позаминулої неділі. Дав трішки до переду, але не дуже різко, з розрахунком, щоб плющ встиг спочатку добре розвинутися, а прискорюючи час, поглядав при цьому у вікно, чи йдуть дощі, що надзвичайно корисно впливають на кореневу систему рослин.
За шість хвилин швиденько почекав два тижні, потім пустив він час до звичайного перебігу, й на всю кінську спритність помчав до вежі. Плющ добре зміцнів, у вікні нікого не було, тоді Креншлін цап за чіпку поросль – і догори. Вскочив в вікно. Цевінна саме розчісувала волосся перед срібним туалетним столиком, а він підійшов ззаду і схопив її в обійми. Вона чинила опір, але якось без запеклості. Та тільки–но вони злилися в обіймах, як по кам'яних сходах загуркотіли залізні кроки чоловіка, який несподівано повернувся, бо забув попросити дружину пов'язати йому шарф на військове щастя, а всі інші лицарі мали такі шарфи. Не встиг Креншлін підбігти до вікна – кальсони заважали, як увійшов чоловік, озброєний і настільки спритний, що ще в дверях, пригнувшись, щоб не розбити лоба в пристелок, витягнув меч із піхов. Беззбройний Креншлін ретувався, схопився за плющ і як міг швидко став сповзати, а чоловік Цевінни, ревучи, як буйвол, насилу і зі скреготом просунув закутий тулуб у віконний отвір тай давай різати, сікти, рубати сплетіння плюща. Плющ обірвався, і Креншлін каменем полетів униз. На льоту хоробрий, хоч і невдалий шанувальник знайшов сили крикнути Цевінні, щоб наступного разу сама пам'ятала про шарф.
Тепер Креншліну довелося гірше: на контрфорсі його перевернуло і він впав головою об кам'яні плити, від чого втратив свідомість і здоровий глузд. Він ледве дихав, коли слуги знову сунули його в завбачливо влаштовану люльку й спочатку галопом, а потім риссю помчали до старого Трещипали. Перш ніж Марліпонт, прогуркотівши всередині вежі, як мірошницьке жорно, що зірвалося, випав на двір і заричав: «Коня! Королівство за коня!!!» – Креншлін в темпорні вже потягнув слабкою десницею за важіль, та так відчайдушно, що пролетів з червня в грудень. Холодно було чекати в неопалюваній темпорні початку хрестового походу, а тому він дав малий вперед до самого березня і далі до плющу.
Може, Цевінна розчула, що кричав коханий, летячи вниз головою з вежі, а може, Марліпонт цього разу обійшовся без шарфу, але коли Креншлін з'явився перед своєю золотоволосою красунею, на сходах було тихо, начебто й старий слуга вже згас від голоду. Але розважливий Креншлін спочатку засунув засув, а потім вже кинувся в обійми милої. Пристрасним та самозабутнім було їхнє кохання у вежі, не чули вони ні совиного крику, ні грози, що прогриміла з півночі. На зорі Креншлін схопився, перекинув без зайвих слів ноги через парапет, шуганув по плющу вниз, в сідло й галопом до темпорні.
Навколо кропива, як ліс, всередині тихо, але й тут він був завбачливим: притримуючи погано підперезані шаровари, на карачках поповз до хвіртки, озираючись на всі боки, і правильно зробив, бо над самим вухом у нього бухнув самопал, поставлений тут кимось невідомим. Тоді тільки він штовхнув двері і до важеля. Влаштував з ранку вечірні сутінки попереднього дня, поставив важіль посередині і зайнявся справою. Затягнув петельку на стертій рукоятці, під столом пропустив мотузку на крокви, з крокв через дірку на коник даху, з коника під стріху, тут прив'язав кінець мотузки до порожнього відра, відро підвісив під дірявий водостік, ще й сміття нагріб, присипав ним мотузку, прив'язену до важеля, поплював на руки, скочив у сідло й дреманув назад до вежі.
Найбільше серед глядачів дивувався побаченому Його Величність король. Навіщо це він так? Що йому наступний день та ніч – гірше?
– Врахуй, милостивий владико, що він звик до оборотності часу, як і всі вони там, – доступно пояснював Трурль. – А крім того, він знає, що повернути приємні хвилини нічого не варте, зате незвідане майбутнє може приховувати несподівані небезпеки.
– А навіщо відро?
– А пам'ятаєте, перед ранком йшов дощ? Коли знову перед світанком буде лити, відро наповниться, потягне мотузку та важіль, й таким чином все повториться.
– Видно, що бувалий часохідник! – втрутився Кляпавцій. – Мотузку замаскував, якщо хтось навіть увійде, може й не помітити.
Тим часом ніч кохання підходила вже до кінця, вже й дощ збирався, як раптом цокіт копит і брязкіт зброї перебили сон коханців. Підскочив Креншлін босоніж до вікна й бачить – справа погана: внизу група озброєних вершників, шість Марліпонтових зятів, які мали за його відсутності доглядати за маєтком і за Цевіною, та ось приперлися, хоча й їхні садиби за двісті верст, отже, вже в темпорні сусіднього повіту.
Що робити? Може, через гарматну бійницю з'їхати прямо в рів? Відірвався Креншлін від стривоженої Цевінни, вчепився пальцями в тугі сплетіння плюща і вже поїхав до низу, як раптом заволав від болю. Дивиться – а це не ніч, а день, і він не нагорі, а на камінні зі зламаними ногами, й над ним Марліпонт, весь у залізі, гарчить: «У-у, мерзотник, зрадник, пройдисвіт! Думав мене перехитрити? Та мені до темпорні так само близько, як і тобі, чужоложцю. Ну, постривай, зараз я тебе приголублю!»
По його знаку несуть залізний футляр, кований, ставлять, відчиняють, а в середині він весь цвяхами втиканий – ох, зовсім погана справа! Креншліну добре знайомий цей інструмент. Відчайдушно видивляється очима він хмарку – ось і перші краплі падають, але всього їх кіт наплакав ... а вже його взяли за комір, штовхають його слуги в залізне нутро,
