Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем
– Позбав Бог! – вигукнув Іпполіп. – Зовсім не так! Невже я міг би розпочати демократичне створення з точних вказівок? Хіба це не було б contradictio in adjecto[32] Я дивуюсь тобі, гідний Кляпавцію, що ти міг так подумати про мене. Я не вважаю, що Бог зовсім закрив для нас можливість творіння, інакше я і сам не міг би взятися за роботу. Я поки не наполягаю на зв'язку, спочатку ви населите мені цей новий світ, а потім подивимося, чи там є з ким поговорити. Дух духу розбіжний, і ви, мої дорогі, стільки їх встигли настворювати, що самі добре про це знаєте. Легко допустити до себе якусь фрустровану та закомплексовану особистість з суцільними претензіями та рекламаціями. Важче не напортачити.
– Ну, я просто й не знаю… – пробурмотів Кляпавцій. – Ваша Величність дає нам повну свободу проектування? І ми маємо створити світ, досконалий за нашими уявленнями? Е–е–е… як би це сказати, щоб не образити слух і гідність Вашої Величності… це ж виходить дуумвірат, а не тріумвірат, якщо ми маємо зробити все, а милостивий король – нічого.
– Тобто, як? Як це нічого? – засміявся король. – Адже це я вирішуватиму, чи вдалося вам творіння чи ні. І, крім того, я не закінчив. Не буду вдаватися в подробиці, але на вашому місці я випробував би різні прототипи, а потім усе найкраще зв'язав би в один вузол, але це вже справа ваша. Ось чого я хочу насамперед: щоб ви навели лад з часом. Його незворотність – це, скажу я вам, просто скандал! Що стало, того вже не скасувати! Кому ближні занапастили нинішнє життя, той у вигляді компенсації має отримати вічне блаженство. Проте завтрішня ковбаса вчорашнього голоду не наситить, навіть ковбаса нескінченної довжини. Мені така арифметика не потрібна. Необоротність часу – ось початкова незручність буття. Адже відомо, що той, хто починає жити, сам собі часто шкодить через недосвідченість, а хто й закінчує життя, той уже точно знає, що до чого і чому, але вже пізно щось виправляти. Божий «той світ» – це така собі станція останнього обслуговування, на якій нічого не виправляють, а лише сортують – кого до янголів, а кого в смолу. А той аспект, що зло може бути наслідком невблаганної природи часу, взагалі не береться до уваги. Візьміться за час! Зробіть так, щоб той, хто раз оступився, міг би цю свою помилку анулювати, нехай він і вдруге не виправиться, але після двадцятого або сотого, або йому набридне грішити, або сам він стане кращий.
– Ну звичайно! Можна створити анізотропний Всесвіт! – вигукнув Трурль, який не міг більше мовчати. – Анізотропний світ зі зворотним бігом часу, що включається в окремих місцях, які називаються «особливими точками» континууму.
– А чому саме так? – зацікавився король.
– Тому що, таким чином влада над часом стає незалежною від рівня технічного розвитку, – весь сяючи від своєї знахідки, пояснив Трурль. – Це буде такою самою загальною властивістю у тому світі, як у нашому – закон тяжіння. А що означає загалом? Демократично!
– Розумію. На перший погляд непогано. Коли ви покажете мені прототип?
– Мабуть, тижнів за два. А ти як думаєш? – Трурль подивився на колегу. Клапауцію не до смаку було таке поспішне рішення, але аудієнція його стомила, і він мовчки кивнув головою.
Дорогою додому вони відчайдушно лаялися. До знемоги вони сперечалися між собою й під час роботи, але термін витримали. В обумовлений день вони прибули до двору, штовхаючи перед собою маленький двохколісний візок, завалений апаратурою та інструментами. На вершині візка стояли ящики, з'єднані кабелем. Зараз же прибіг король, і в залі для аудієнцій серед позолоти, прапорів і династичних гербів розставили на підлозі апаратуру. Кляпавцій підкручував гайки, а Трурль балакав, як заведений:
– У цій великій скриньці – харчування, а в меншому – світ! Такий, як я обіцяв милостивому королеві, анізотропний, з особливими точками, в яких можна перемикати біг часу, а доступ до цих точок рівний й загальний. Вигадали ми, пане, і кілька персон, які в майбутньому допоможуть нам у випробуванні наступних всесвітів… Волю вони мають вільну, кожен робить те, що йому заманеться, вказівок ми їм не даємо, не зв'язуємо їх ні в чому, щоб можна було розраховувати на природність їхньої поведінки. Зрозуміло, ніхто з цих пробних особистостей не зможе бути точно таким же у кожному з світів, тому що радикальна перебудова онтології порушує їх фізіологію, але все ж таки ми подбали про збереження деякої інваріантності як сукупності особистих рис, інакше було б неможливе співставлення буття і сутності у всіх цих світах…
– А як туди зазирнути? – спитав король, придивляючись до клопіткої метушні Клапауція й заважаючи йому, бо королівські ноги плуталися в дротах.
– Зараз ми влаштуємо тимчасову халупу. Поставимо на екзистоскоп псевдокристал, лазерний сигнал каскадно підсилимо на виході, ну а далі вже звичайним способом, через проектор, скажімо, на цю стінку...
– Давай! – сказав Кляпавцій і підвівся з колін. Трурль затис кулаком несправний роз'єм, тому що у нього під рукою не виявилося ізоляційної стрічки, й проекція почалася. Алебастрові плити між пілястрами порозовіли, і на них з'явилося зображення, спочатку дещо розпливчасте і нестійке, але швидко сфокусовалось. І стало видно, як один феодал, якийсь Марліпонт, вирушаючи в хрестовий похід, наказував дружині дотримуватись подружньої вірності, а потім, будучи за вдачею людиною підозрілою, замкнув її в кутовій вежі замку і під дверима посадив довіреного слугу з мечем. Для більшої гарантії Марліпонт наказав слугу прикувати ланцюгом за ногу до стіни, щоб той не міг втекти зі свого посту. Ключ сховав собі під панцир, не слухаючи молінь слуги хоча б про бочку солодового пива, сів на коня й поскакав за військом, що вже майже сховалося в хмарі пилу. Ще й не вляглася пилюка, як Креншлін Щедрий, його сусід, який, будучи вільнодумцем, у хрестовий похід не пішов, почав підбиратися плющем у вежу, в якій прекрасна Цевінна Марліпонтська ткала мох, бо льон у неї весь вийшов, а, будучи замкненою , вона не могла надіслати за новим.
Приблизно на висоті другого поверху плющ, що слабко вріс між камінням, обірвався
