Небо сингулярності - Чарлз Строс

— Насправді, це наш давній резервний план, просто ніяк не траплялося хорошої нагоди його реалізувати… мовляв, застосування сили і так далі. Тепер змінилися правила гри. Наскільки я можу судити, Рубенштейнова порода вижила під час цього переходу до постдефіцитної економіки; можна сказати, зараз вони — це найближче, що є від цивільної влади у цій нікчемній загумінковій колонії. Коли Фестивалю стане нудно і він вирушить у подальшу путь, тут не вижити без «рогу достатку». Хіба що вони вже випросили собі один у Фестивалю.

Виїхавши на кращу поверхню, багаж рвонув уперед, і Рейчел довелося зосередитися на його управлінні, щоб безпечно доставити скриню нагору.

— То яка ж у тебе була стратегія завершення місії? — запитав Мартін, крокуючи їй услід.

— Стратегія завершення? Та здалася мені ця смердюча стратегія! Доставити би просто цей вантаж… А потім злитися з хаосом. Знайти собі житло. Облаштуватися тут, поки не відновиться торгівля. Потім назад. А ти?

— Десь так само. У Германа свій спосіб надолужувати справи. Ти хотіла податися деінде чи в якесь конкретне місце?..

— Містечко під назвою Плоцьк. — Рейчел різко смикнула головою. — Але давай усе по черзі. Найперше — посилка. Потім спекатися нашого сміхунця, де з ним буде все гаразд. Ем-м-м… Ну, і крім цього, я думала… е-е… про нас.

Мартін узяв її за вільну руку:

— Хотіла позбутись і мене?

Рейчел у відповідь витріщилася:

— Е-е… Що? Чого б це я мала тебе позбутись?

Мартін зітхнув:

— А ти хочеш мене позбутися?

Вона похитала головою.

Мартін лагідно потягнув її до себе, вона прихилилася до нього.

— І я теж не хочу, — шепнув він їй на вухо.

— Хай там як, — розмірковувала Рейчел, — а вдвох у нас більше шансів. Можна підстраховувати одне одного. Спершу буде досить важко. Та й застрягнути тут можна на тривалий час. Цілком ймовірно, на роки.

— Рейчел, годі шукати виправдання.

— Невже це так очевидно? — зітхнула вона.

— Твоє почуття обов’язку надмір…

Тут Рейчел трохи відступила, а він зупинився, помітивши застережливий блиск у її очах. Раптом вона тихо захихотіла, і за якусь мить він уже сміявся разом із нею.

— Повір мені, Мартіне, я здатна собі уявити набагато гірших від тебе людей, із якими життя могло би закинути на Богом забуту планету, що намагається оклигати від революції…

— Гаразд, вірю-вірю!

Вона прилинула до нього і міцно поцілувала, а потім відпустила із посмішкою.

Тепер, коли схил вирівнявся, багаж безперешкодно котився собі вперед. У пообідньому світлі брила над ними ясніла жовтим кольором, а чоловік, який раніше спирався на неї, про щось жваво, махаючи руками, дискутував із велетенською істотою-Критиком. Коли вони підійшли ближче, він повернувся до них: жилавий курдупель з кошлатою чуприною, гострою борідкою та старожитньою пристрастю до пенсне. Судячи з його одягу, він уже не перший день був у дорозі.

— Хто ви такі? — агресивно звернувся він до них.

— Буря Рубенштейн? — утомленим голосом запитала Рейчел.

— Так? — підозріло зиркнув на неї він. — Начувайтеся контрзаходів!

— Посилка для Бурі Рубенштейна на потреби Демократично-революційної партії, Світ Рохарда. Ви не повірите, як здалеку її доставили і які перешкоди при цьому потрібно було мені здолати.

— Е-е… — він витріщився на скриню, і потім знову перевів погляд на Рейчел. — Хто ви ще раз такі?

— Друзі зі Старої Землі, — пробурмотів Мартін. — А ще — голодні, брудні жертви космічної катастрофи.

— Ну, тут на гостинність не чекайте, — Рубенштейн обвів рукою галявину. — Старої Землі, кажете? Справді, дуже здалеку для кур’єра! От тільки що в ній конкретно?

— Автоматизований «ріг достатку». Самовідтворюваний завод, повністю програмований, і він ваш. Дарунок із Землі. Цей засіб виробництва на самостійному ходу. Нам здавалося, у вас могло виникнути бажання розпочати промислову революцію. Принаймні ми так вважали до Фестивалю.

Рейчел аж кліпнула, коли Рубенштейн закинув голову і несамовито розреготівся на повний голос.

— І що б це мало означати? — роздратовано спитала Рейчел. — Я сюди добиралася сорок світлових років, наражаючись на серйозну небезпеку, щоб доставити звістку, за яку ще пів року тому ви готові були вбивати. Не хотіли би пояснити свою поведінку?

— Шановна добродійко, я дуже перепрошую, що не зміг належно оцінити ваші зусилля. Ще чотири тижні тому ви своїм дарунком змінили би хід історії. У цьому я абсолютно не сумніваюся! Але ж бачте, — він випростався і посерйознішав, — ми мали такі пристрої від найпершого дня Фестивалю. І попри все те хороше, що вони нам принесли, краще би очі мої їх не бачили взагалі!

Рейчел, не знітившись, подивилася на Рубенштейна:

— Що ж, усе, значить, сходиться. Сподіваюся, ви маєте час просвітити мене, що тут у вас відбувалося, поки я марнувала свій час, — категорично заявила вона.

— Десь три тижні тому в нас відбулася революція, — промовив Буря, обходячи та оглядаючи скриню. — Усе пішло не так, як ми планували. І я певен, наш спільний друг Критик вам усе пояснить. — Рубенштейн сів на скриню. — Есхатон-зна, що тут роблять Критики, та й Фестиваль узагалі. Ми… та власне, ніхто не був готовий до всього, що відбулося. Ви ж знаєте, що наші партійні з’їзди повністю поділяли мої мрії? Так-от, за два тижні, протягом яких розгорталася революція, ми раптом збагнули, що нікому не потрібні. Емерджентна критичність. Сестра показувала