Війна з Росією - Олександр Річард Давід Ширрефф
Відразу ж на верхньому дисплеї прямо перед ним з’явився символ пошуку зброї. Це був сигнал: треба вирівняти літак і прицілитись. Бертінетті порахував до двадцяти, як це часто робив у пустелі Невада під час навчань під назвою «Червоний прапор». На п’ятій секунді відліку проекційний дисплей показав ціль. Датчик на ракеті «Маверік» виявив лазерний промінь, що тягнувся від мішені, позначеної оператором на землі.
— Тримай його, хлопче. Фіксуй, — промовив Бертінетті до невідомого оператора.
Лазерний промінь був зафіксований і добре видимий.
«Цей хлопець — реально професіонал. Він, напевно, робив таке й раніше. І це при тому, що зараз перебуває під обстрілом. Молодчина!»
Бертінетті відчував велику повагу до оператора внизу. Ту повагу, яку може мати льотчик до людини, яка добре виконує свою роботу на землі й тим самим допомагає боротись з ворогом.
Йому не раз доводилося стикатися з поганою роботою операторів, які вказували цілі. Але то було в мирний час, коли в них ніхто не стріляв.
«Я не підведу тебе, хлопче. Ти чудово зробив свою справу. Тепер моя черга». Бертінетті зосередився на вирівнюванні свого літака. Якщо він зробить щось не так, то не тільки порине у вічність разом із тими «Іскандерами», а й увійде в історію як людина, що запалила вогонь ядерної війни і цим знищила цивілізацію. Якщо, звісно, хоч хтось залишиться живим, щоб пам’ятати про це.
«Ну, що? Поїхали!» — сказав він собі подумки й великим пальцем правої руки натиснув кнопку на верхній частині перемикача. Ракета покотилася по рейках і вирвалася в темряву ночі просто перед ним. На мить його засліпило світло палаючого ракетного палива. Бертінетті відчув, як піднялося крило, адже тепер вага стала меншою, а тоді літак автоматично вирівнявся.
Ракета, що летіла під ним, невпинно прискорювала свій рух у напрямку цілі.
02:25 за центральноєвропейським часом, 03:25 за східноєвропейським часом, неділя, 9 липня, 2017 року Батарея «Іскандерів», поблизу Правдинська, Калінінград
Високо в небі Морланд почув звук реактивного двигуна.
— Вже недовго! — крикнув Вебб. — Готуймося до удару!
Морланд подивився вгору і побачив у небі на фоні перших слабких смуг світанку темну ракету в формі сигари, що швидко спускалася до сторожової вежі, звідки бійці з «Корди» продовжували поливати противника потоком трасуючого вогню. Безжалісна ракета — істота з комп’ютерним мозком — невблаганно наближалась до землі. Морланд і Вебб залягли на дні яру, тому побачили тільки сліпучий спалах, від якого стало видно все аж до обрію. А потім, через часточку секунди, вони почули ревіння ракети «Маверік», від якого закладало вуха. Ракета, що має лазерний шукач, велику глибину проникнення і роздільну боєголовку, влучила у вишку з точністю снайперської гвинтівки. Морланд перебував за триста метрів від місця вибуху, і з його позиції він здався незначним, наче вся енергія пішла вниз, у землю. Капітан миттю видерся на край яру й виглянув, щоб побачити периметр огорожі. Кулемет тепер мовчав, а коли дим розсіявся, стало видно, що ніякої вежі взагалі немає.
— Чиста робота! — похвалив Вебб. — Пряме влучення... І все обійшлося без ядерної зброї.
— Чорт забирай! Я навіть не сподівався на це... — пробурмотів із полегшенням Морланд. Несподівано поряд із ним виникла постать у вологозахисному костюмі: обличчя в камуфляжному кремі, на голові шолом британських повітряно-десантних військ. Морланд подумав, що, певно, він тимчасово оглух від шуму пострілів і вибухів, оскільки не чув, як цей чоловік наблизився. Озирнувшись через плече, він побачив іще двох однаково одягнених людей, які йшли за першим бійцем. Один із них ніс автомат SA-80, а другий — легкий 5,56-міліметровий кулемет «Мінімі».
Чоловік, що йшов попереду, наблизився і присів поряд.
— Сержант Аткінс, розвідувальний взвод 3-ї парашутної. Ми — передова група. Основна частина команди наближається до зони приземлення просто зараз, — сказав він із сильним акцентом бруммі[41].
Морланд глянув на нього.
— Капітан Том Морланд, командир розвідувального взводу, Перший мерсійський полк. Що вас сюди привело, сержанте? — запитав він з усмішкою. Морланд відчув величезне полегшення. Так чи інакше, а із трьома десантниками поряд усе буде добре.
У цей час позаду він почув сильні ритмічні удари подвійних роторів. Це вертольоти «Чинук» приземлялися з північної сторони за лісом. А потім коротка пауза скінчилась, і численні потоки трасуючого вогню знову запалили небо. Цього разу, однак, стрілянина велась десь над деревами зліва позаду. Це вступили в бій вертольоти «Апач», навантажені летальними боєприпасами і обладнані тепловими та нічними приладами. Вони вели зосереджений вогонь по базі. А слідом за ними пішла в атаку штурмова рота, змусивши захисників бази, що залишилися живими, капітулювати.
Епілог
09:15, неділя, 20 серпня 2017 року Ресторан «Браунз», Вудсток-роуд, Оксфорд
Недільний серпневий ранок в Оксфорді зазвичай тихий і спокійний: навчання в університеті ще не розпочалися й наплив гомінких туристів ще не затопив місто. Той ранок не був винятком. Лагідне сонце освітлювало елегантні будинки в місці, де вулиця Сейнт Гілз зливається з Вудсток-роуд. Капітан Том Морланд відчинив двері ресторану «Браунз», де вони з Ніколою Алленбі домовились поснідати.
Відколи капітан повернувся з Балтії, він не раз намагався зустрітися з нею. Він був вражений, побачивши її тоді, ще до війни, через супутниковий зв’язок в Латвії, й тепер дуже хотів не просто поспілкуватися, а говорити довго й без поспіху, надолужуючи все, чого був позбавлений ці роки. Та з того часу, як його вивезли гелікоптером з ядерного бункера в Правдинську, Морланд не належав сам собі. Безліч прес-конференцій, брифінгів, розбір ситуації та аналіз зроблених висновків. А ще були безкінечні так звані дружні розмови з лікарем полкової медичної служби, який дав кілька корисних порад стосовно усунення тривожних симптомів посттравматичного стресу і розладів організму.
На щастя, одна з нарад проводилась у Центрі урядового зв’язку Великої Британії за участю Алленбі. Дізнавшись про всі тонкощі того, як ЦУЗ, та й росіяни, поза сумнівом, також, відстежували хід операції в Балтії, Морланд зі свого боку надав
