Молодший брат сонця - Василь Павлович Бережний

Вечiр пройшов звичайно, якщо не рахувати того, що "з технiчних причин" було припинено подачу струму до всiх житлових примiщень, i екрани телевiзорiв скидалися на бiльма. Острiв оповила тиша.

У котеджi Девiда було, мабуть, найтихiше; телевiзор мовчав, i Террi мовчала. Сам Девiд нервував, не знаючи, за що б його взятися. То мовчки сидiв у крiслi, то ходив по всiй квартирi, не знаходячи собi мiсця. Нарештi зайшов до спальнi i, побачивши, що дружина не спить, присiв на край лiжка. Заговорив глухим, трохи хрипким голосом:

- Террi, послухай... Я розумiю твiй настрiй, але ж i ти мене зрозумiй. Постарайся, люба... - Террi не обiзвалася, вiн трохи помовчав, поглядаючи на її золотаву голову, потiм продовжував: - Не думай, що я отак живу для власної приємностi, мiщанської втiхи, насолоди. Коли б у мене була така життєва фiлософiя, я був би схожий на слiпого, котрий у темнiй кiмнатi ловить чорного кота, якого там немає. Незабаром ти дiзнаєшся про все чуєш? - про все. В життi кожної людини бувають критичнi моменти. Ось такий настає i для нас... Скоро звiльнимось, вийдемо на волю! А зараз... ну, скажи, що ти не гнiваєшся на мене, скажи...

Террi мовчки дивилась на стелю.

- Ну, тодi давай зiграємо! Ти ж любиш... Моцарта.

Як вiн зрадiв, коли Террi, накинувши халат, пiшла до рояля! Аж усмiхнувся. Взяв свою легеньку скрипочку, притиснув пiдборiддя до деки. Вже першi акорди, що зазвучали вiд доторку її пальцiв,- нiжнi, прозорi, дзвiнкi, озвалися хвилею щастя. Вона почала його улюблену "Фантазiю".

Ще мить, i смичок рушив у свою чарiвливу подорож, i вже їх огорнуло якесь трепетне, прекрасне почуття. Обоє опинилися у фантастичному свiтi, а навколо - барвисте сяйво, що поєднало землю i небо. То щемливе, то солодке вiдчуття стискувало серце - Террi нiколи ще не грала з таким натхненням. Наче передчувала, що це востаннє...

Перед свiтанком, саме в той час, коли темрява ще не поступається свiтлу нового дня, острiв Сирен прокинувся вiд реву моторiв. Дрижали шибки у вiкнах, хиталися, вiбрували люстри, наче вiд землетрусу.

Девiд миттю вискочив на веранду. Роззирнувся ще сонними очима - у передсвiтанковому небi бовванiли грудомахи вертольотiв. Десант!

Метнувся у спальню - Террi схопилась у самiй сорочцi, - загукав:

- Нарештi сталося!

- Нар-рештi, нар-рештi, - обiзвався з клiтки Ара.

- Що сталося? - скрикнула Террi.

- Те, на що я сподiвався. Десант! Ох, i молодчина Вiра! Бачиш - на машинах знак ООН!..

- А до чого тут Вiра?

- Вiр-ра, Вiр-ра, - повторив папуга.

- Вона таки дотримала слова. З неї буде хороший фiзик, а полiтична дiячка вже є... Ох, i ревище!

- Р-ревище... - встрявав у розмову Ара.

Обличчя Террi яснiшало, очi зблискували радiстю. Аж тепер Девiд розповiв їй усе: з самого початку вiн зрозумiв, що погарячився, пiдписавши контракт з расистською клiкою, яка плекає далекосяжнi агресивнi плани. Вiра теж була такої думки i не приховувала цього. Почали разом шукати виходу. I знайшли. Оту "легенду" з нещасним випадком вифантазувала Вiра - недаремно ж ще в школi брала участь у самодiяльностi, батьки вже думали, що з неї буде артистка, та любов до фiзики перемогла. Ну, i вся ота кампанiя в пресi - це те, про що її просив сам Девiд, бо нащо йому озброювати горил? А пiрамiди пристрої для добування гiгантської енергiї - йому потрiбнi для космiчного експерименту.

- Чому ж ти менi зразу...

Ох, ця Террi, наївна, як дитина! Неначе не знає, як за ними стежили...

- Вони нiколи повнiстю не довiряли менi. Був момент, коли я подумав, що провалився. Довелося б зiрвати острiв...

- Зiр-рвати остр-рiв, - повторив Ара.

А вертольоти все спускалися й спускалися з неба - певне, кiлька авiаматок направило сюди об'єднане людство. З машин вискакували озброєнi солдати i швидко займали позицiї. Високо в небi кружляли винищувачi, там уже свiтило сонце, i вони здавалися золотими стрiлами.

Операцiя завершилася менш як за годину. Гарнiзон острова склав зброю чи то з наказу його командування, чи тому, що опiр був би цiлком безнадiйний. Солдати ООН - з-пiд касок виднiлися чорнi, бiлi, жовтi обличчя - зайняли вежу, стали на вартi коло арсеналу i лабораторiї. Увесь персонал Пiвденної Республiки - як вiйськовий, так i цивiльний, негайно почали перевозити на пасажирський теплохiд, що бiлiв на рейдi.

Девiд i Террi стояли на верандi, коли побачили в кiнцi алеї джип iз прапором ООН. Здогадалися: то їде командувач. Террi сяяла, мов iменинниця.адже здiйснилась її мрiя, расистськi авантюристи зазнали краху!

Машина пiд'їхала так близько, що вже видно було обличчя людей, якi сидiли в нiй, - три ряди по троє.

- Вiра! - вигукнула Террi. - Бачиш - там Вiра, це вона, правда?

- Вiр-ра, Вiр-ра, - обiзвався з клiтки стривожений птах.

Девiдовi також здалося, що в машинi сидить Вiра, але вiн не встиг вимовити й слова, як гримнув пострiл, i побiля вуха йому цьвохнула куля. На веранду посипались осколки пластикових плиток.

Террi миттю помiтила, звiдки стрiляли.

- Онде вiн, на пальмi, негiдник! - Ставши поперед Девiда, вона вказувала рукою на високу пальму лiвiше алеї.

- Назад, назад, Террi! - Девiд ухопив її за талiю, але не встиг вiдтягнути. На тiй пальмi знову зблиснуло, гримнув пострiл. Террi здригнулася, одразу обм'якла, стала неймовiрно важкою. - Террi...

Прострочила автоматна черга i, обламуючи зеленi вiяла, на землю гупнув той, що стрiляв у Девiда й Террi. Згодом труп упiзнали. То був Дафф.

Але Девiд не чув нi стрiлянини, нi гамору й крику. Його наче оглушило, нiчого не чув i не бачив, окрiм Террi. Понiс її в кiмнату, поклав на канапу, тремтячими пальцями хапав якесь шмаття, тулив їй до грудей, намагаючись зупинити кров. Очi йому застилала сiра пелена, а в головi наче молотом гупало: "Загинула... загинула Террi..."

VI. ВIСТI З IО

Кожен, хто працював на островi Сирен, очiкував на цю космiчну передачу з особливим почуттям i настроєм. А надто Вiра